Фундація та Земля - Айзек Азімов
— Можливо, ми полетимо. Дозвольте мені про це подумати, і запевняю вас, Хіроко не відіграватиме ролі в моєму рішенні.
— Я відчуваю, що нам треба летіти на Землю, хоча б щоб дізнатися, радіоактивна вона чи ні, — сказав Пелорат. — Не бачу сенсу чекати довше.
— Ви впевнені, що вас спонукають не темні очі Блісс? — трохи глузливо спитав Тревіз. Тоді одразу додав: — Ні, Янове, беру свої слова назад. Я поводжуся як дитина. Та все ж це чарівний світ, незалежно від Хіроко, і мушу визнати, що за інших обставин я відчував би спокусу лишитися тут на невизначений термін. Блісс, ви не вважаєте, що Альфа руйнує вашу теорію щодо ізолятів?
— Як саме? — поцікавилася та.
— Ви стверджували, що кожен повністю ізольований світ стає небезпечним і ворожим.
— Навіть Компореллон, — твердо мовила Блісс, — який трохи випадає з основної течії подій у Галактиці, хоча теоретично належить до приєднаних держав Федерації Фундації.
— Але не Альфа. Цей світ цілковито ізольований, але хіба на їхню дружність і гостинність можна поскаржитися? Вони годують нас, вдягають, дають прихисток, влаштовують на нашу честь фестивалі і вмовляють лишитися. До чого тут можна прискіпуватися?
— Вочевидь, ні до чого. Хіроко навіть дарує вам своє тіло.
— Блісс, що вам тут не подобається? — розсердився Тревіз. — Вона не дарувала мені своє тіло. Ми віддали свої тіла одне одному. Це було взаємним і цілковито до взаємного задоволення. Ви теж не можете сказати, що вагаєтеся дарувати своє тіло, коли це вам зручно.
— Прошу, Блісс, — втрутився Пелорат, — Ґолан цілком має рацію. Немає причин заперечувати проти його особистих задоволень.
— Поки вони нам не заважають, — вперто мовила Блісс.
— Вони нам не заважають, — сказав Тревіз. — Ми полетимо, запевняю вас. Затримка для подальших пошуків інформації буде недовгою.
— Однак я не довіряю ізолятам, навіть коли вони підносять подарунки.
— Дійшла висновку, тоді підігнала під нього докази, — скинув руки Тревіз. — Як типово для…
— Не кажіть цього, — загрозливо мовила Блісс. — Я не жінка. Я Гея. Нервує Гея, а не я.
— Немає причин… — І цієї миті почулося шкряботіння. Тревіз застиг.
— Що це? — тихо спитав він.
— Відхиліть завісу й перевірте, — легко знизала плечима Блісс. — Ви ж кажете, що це доброзичливий світ, у якому нам ніщо не загрожує.
Попри це, Тревіз вагався, аж доки з-за завіси тихо не гукнув голос:
— Прошу. Се я!
То був голос Хіроко. Тревіз відхилив завісу.
Хіроко швидко ввійшла. Її щоки були мокрими.
— Затуліть двері, — здавлено мовила вона.
— У чім річ? — спитала Блісс.
— Я не могла лишатися осторонь, — вчепилась у Тревіза Хіроко. — Намагалася, але не витримала. Летіть, усі ви. Хутко, і заберіть із собою крихітку. Спрямуйте корабель геть — геть від Альфи, поки досі темно.
— Але чому? — спитав Тревіз.
— Бо інакше помрете — усі ви.
7
Троє чужинців завмерли і надовго витріщились на Хіроко. Потім Тревіз спитав:
— Хочете сказати, ваш народ нас уб’є?
— Ви вже на шляху до смерті, поважний Тревізе, — мовила Хіроко, і щоками її котилися сльози. — Й інші з вами. У давні часи вчені розробили вірус, не шкідливий для нас, однак смертоносний для чужинців. Ми маємо імунітет. — Вона неуважно смикнула Тревіза за руку. — Ви заражені.
— Коли я встиг?
— Коли ми мали вдоволення. Це один зі способів.
— Але я почуваюся повністю здоровим.
— Вірус ще не активний. Він почне діяти, коли повернуться рибальські човни. За нашими законами, се мусять вирішувати всі разом — навіть чоловіки. Усі точно вирішать, що так треба вчинити, і ми будемо тримати вас тут до того часу, два ранки від сьогодні. Летіть зараз, доки ще темно й ніхто не підозрює.
— Чому ваш народ це робить?
— Се для нашої безпеки. Нас мало, і ми багато маємо. Ми не бажаємо вторгнення чужинців. Коли прилетить один і доповість про наш достаток, прилетять й інші, тож коли прибуває рідкісний корабель, ми мусимо впевнитися, що він не полетить.
— Але чому тоді ви нас попереджаєте? — запитав Тревіз.
— Не питайте. Ні, але я скажу вам, бо знову се чую. Послухайте…
Вони чули, як у сусідній кімнаті тихо й нескінченно приємно грала Феллом.
— Я не витримаю знищення сієї музики, — сказала Хіроко, — бо крихітка теж помре.
— То це тому ви подарували Феллом флейту? — суворо поцікавився Тревіз. — Бо знали, що знову заберете її, коли вона помре?
Хіроко мала нажаханий вигляд.
— Ні, такого я не помишляла. А коли згодом помислила, то знала, що сього не мусить статися. Летіть із дитиною, і заберіть із нею флейту, яку я можу ніколи більше не побачити. У космосі ви знову будете в безпеці, а неактивний вірус у вашому тілі невдовзі помре. За се я проситиму, аби ніхто з вас ніколи не мовив про сей світ, аби ніхто не годен був про нього знати.
— Ми про нього не говоритимемо.
Хіроко підвела погляд і тихішим голосом мовила:
— Чи не можу я ще раз поцілувати вас, перш ніж ви полетите?
— Ні, — відповів Тревіз. — Я вже заразився раз, і цього точно досить. — А тоді трохи люб’язніше додав: — Не плачте. Люди питатимуть, чому ви плачете, а ви не зможете відповісти. Я вибачу вам те, що ви зі мною вчинили, за цю спробу нас урятувати.
Хіроко випросталася, ретельно витерла щоки зворотним боком долоні, глибоко вдихнула і мовила:
— Дякую вам за се. — І швидко пішла геть.
— Вимкнемо світло, — сказав Тревіз, — трохи зачекаємо, а тоді підемо. Блісс, скажіть Феллом припинити гру. Не забудьте, звісно, забрати флейту. Потім дістанемося корабля, якщо знайдемо його в темряві.
— Я знайду його, — запевнила Блісс. — На борту є мій одяг, а він, хоч як неявно, але теж є Геєю. Гея легко відшукає Гею. — І вона зникла у своїй кімнаті, щоб забрати Феллом.
— Гадаєте, вони зуміли пошкодити наш корабель, щоб утримати нас на планеті? — спитав Пелорат.
— Для цього їм бракує технологій, — похмуро озвався Тревіз. Коли з’явилася Блісс, тримаючи Феллом за руку, він вимкнув світло.
Вони тихо сиділи в темряві — можливо, пів ночі, а можливо, пів години. Відтак Тревіз повільно й тихо відхилив завісу. Небо здавалося трохи хмарнішим, однак зорі сяяли. Високо в небі стояла Кассіопея, на нижньому кінчику якої яскраво горіло ймовірне сонце Землі. Повітря було непорушним, і не чутно було ані звуку.
Тревіз обережно вийшов із будинку, жестом вказавши іншим прямувати за ним. Одна його рука майже рефлекторно лягла на руків’я нейронного батога. Він був певен, що йому не доведеться ним скористатися, але…
Блісс повела їх, тримаючи за руку Пелората, який тримав Тревіза. Іншою рукою Блісс вела Феллом, а та стискала в другій долоні флейту. Навпомацки просуваючись у майже цілковитій темряві, Блісс вела інших туди, де на борту
