Фундація та Земля - Айзек Азімов

Частина VII

Земля

Розділ дев’ятнадцятий

Радіоактивна?

1

«Далека зірка» тихо злетіла, повільно здіймаючись крізь атмосферу й лишаючи під собою темний острів. Унизу потьмянішали й згасли кілька ледь помітних світлових цяток, і поки атмосфера з набранням висоти дедалі більше розріджувалася, корабель прискорювався, а цятки в небі над ними ставали численнішими та яскравішими.

Нарешті вони дивилися згори на Альфу, яка виднілася серпом світла, переважно заплетеним хмарами.

— Гадаю, у них немає космічних технологій. Вони не зможуть нас переслідувати.

— Не певен, що мене це бадьорить, — мовив пригніченим голосом і з суворим обличчям Тревіз. — Я заражений.

— Але штам неактивний.

— Та все ж його можна активувати. У них був спосіб. Який це спосіб?

— Хіроко сказала, що в непристосованому тілі, такому як ваше, неактивний вірус зрештою помре, — знизала плечима Блісс.

— Справді? — сердито запитав Тревіз. — Звідки їй знати? Як на те пішло, звідки мені знати, що твердження Хіроко не було брехнею для самозаспокоєння? І хіба не можливо, що метод активації, яким би він не був, здатен відтворитися природним шляхом? Якась конкретна хімічна речовина, різновид випромінювання чи… чи… хтозна що? Я можу раптово захворіти, і тоді ви втрьох теж помрете. Або ж якщо це станеться після того, як ми дістанемося населеного світу? Може розпочатися агресивна пандемія, яку біженці, тікаючи, рознесуть по інших світах. — Він глянув на Блісс. — Ви можете щось зробити?

Блісс повільно похитала головою.

— Це непросто. Гею складають і паразити — мікроорганізми, черви. Вони — доброякісна частина екологічної рівноваги. Вони живуть і роблять внесок у свідомість світу, однак ніколи не розмножуються надміру. Живуть, не завдаючи помітної шкоди. Проблема в тому, Тревізе, що вірус, яким ми вражені, не є частиною Геї.

— Ви кажете «непросто», — спохмурнів Тревіз. — Зважаючи на обставини, чи можете ви завдати собі клопоту зробити це, навіть якщо це буде важко? Чи зможете знайти в мені вірус і знищити його? А якщо не вдасться, чи можете принайм­ні зміцнити мій захист?

— Тревізе, ви усвідомлюєте, про що просите? Я не знайома з мікрофлорою вашого тіла. Я не зможу легко відрізнити вірус у клітинах вашого тіла від звичайних генів, які в них містяться. Ще складніше буде відрізнити ті віруси, до яких звикло ваше тіло, від тих, якими заразила вас Хіроко. Я спробую, Тревізе, але на це знадобиться час і мені може не вдатися.

— Не поспішайте. Спробуйте.

— Авжеж.

— Блісс, — мовив Пелорат, — якщо Хіроко сказала правду, ти можеш відшукати віруси, життєздатність яких уже згасатиме, і прискорити їхнє виснаження.

— Це я можу, — погодилась Блісс. — Хороша думка.

— Ви не ослабнете? — спитав Тревіз. — Убиваючи ці віруси, вам доведеться знищити дорогоцінні дрібки життя.

— Ви саркастичні, Тревізе, — холодно мовила Блісс, — але так чи ні, ви таки справді вказали на проблему. Та все ж навряд чи мені не вдасться надати вам перевагу над вірусом. Я вб’ю його, якщо матиму можливість, не бійтеся. Зрештою, навіть якби мені не вдалося вважати вас своїм пріоритетом, — і вона скривила губи, немовби притлумлюючи посмішку, — то Пелорат і Феллом також, імовірно, в небезпеці, і ви можете бути впевненішими у моїх почуттях до них, ніж до вас. Ви можете навіть згадати, що я також у небезпеці.

— У вашу любов до себе я не вірю, — пробурмотів Тревіз. — І ви цілком готові пожертвувати власним життям заради вищої мети. Однак я визнаю вашу турботу про Пелората. — Тоді він мовив: — Не чую флейти Феллом. З нею все гаразд?

— Так. Вона спить. Абсолютно природним сном, до якого я ніяк не причетна. І я б запропонувала, щоб після того, як ви стрибнете до зірки, яку ми вважаємо сонцем Землі, ми всі вчинили так само. Мені це страшенно потрібно, і вам, Тревізе, підозрюю, теж.

— Так, якщо я зможу. Знаєте, Блісс, ви мали рацію.

— Щодо чого, Тревізе?

— Щодо ізолятів. Нова Земля не була раєм, наскільки б ним не видавалася. Ця гостинність, уся ця показна товариськість — усе це мусило приспати нашу пильність, щоб одного з нас можна було легко заразити. А вся подальша гостинність, фестивалі того й цього, мали затримати нас, доки не повернуться рибальські човни, щоб цей вірус активувати. І все це спрацювало б, якби не Феллом та її музика. Щодо цього ви теж могли мати рацію.

— Ви про Феллом?

— Так. Я не хотів брати її з собою і не був радий її присутності на кораблі. Саме завдяки вам, Блісс, вона тут, і це вона мимоволі нас урятувала. І все ж…

— Все ж що?

— Попри це, присутність Феллом мене досі тривожить. Не знаю чому.

— Якщо вам від цього буде легше, Тревізе, я не знаю, чи можемо ми приписувати всі заслуги Феллом. Хіроко визнала музику Феллом достатнім виправданням для того, що інші альфійці мусять вважати за зраду. Вона навіть могла в це вірити, але на думці в неї було щось іще, щось, що я слабко вловлювала, але не могла точно визначити; можливо, щось, що їй було соромно впускати у власну свідомість. У мене склалося враження, що вона тепло до вас ставилася і не готова була побачити, як ви помрете, незалежно від Феллом та її музики.

— Ви справді так вважаєте? — Уперше, відколи вони полишили Альфу, Тревіз слабко всміхнувся.

— Гадаю, це так. У вас має бути деякий досвід із жінками. Ви переконали міністерку Лізалор дозволити нам забрати корабель і полетіти з Компореллона, і ви допомогли вплинути на Хіроко, щоб вона врятувала нам життя. Варто віддати вам належне.

Тревіз заусміхався ще ширше.

— Що ж, якщо ви так кажете… Тоді прямуємо на Землю. — І він мало не хвацькою ходою зник у кабіні пілота.

Пелорат, який тупцював позаду, спитав:

— Ти все ж таки його заспокоїла, Блісс, чи не так?

— Ні, Пелорате, я його розуму не торкалася.

— Але ти точно це зробила, так безсоромно догодивши його чоловічому марнославству.

— Побічний ефект, — усміхнулася Блісс.

— І навіть так — дякую тобі, Блісс.

2

Після стрибка зірка, яка могла виявитися сонцем Землі, ще перебувала за одну десяту парсека від них. Це був, безумовно, найяскравіший об’єкт у небі, але досі не прикметніший, ніж звичайна зоря.

Тревіз відфільтрував світло, щоб легше було роздивитися, і похмуро її вивчав.

— Вона, безперечно, видається майже близнючкою Альфи, зірки, довкола якої обертається Нова Земля, — сказав він. — Однак Альфа на мапі комп’ютера вказана, а ця зірка — ні. У нас немає її назви, ми не маємо щодо неї ані даних, ані будь-якої інформації щодо її планетарної системи, якщо така в неї є.

— Хіба не такого ми очікуємо, якщо довкола цього сонця обертається Земля? — спитав Пелорат. — Така інформаційна біла пляма відповідала б тому факту, що всі згадки про Землю видаються знищеними.

— Так, але це також могло б означати, що перед нами світ косміків, якого чомусь немає в списку на стіні мельпоменійської будівлі. Ми не можемо бути достоту