Небо сингулярності - Чарлз Строс
Часу не вистачало. Після виходу зі стрибка на самісінькому краю внутрішньої системи загін важких крейсерів не скидав жодного з усіх десяти «же» і зберігав при цьому повне радіомовчання. Таке серйозне прискорення компенсували тільки властивості сингулярностей, які викривляли простір-час і рухали кораблями. (Без нього від прискорення в десять «же» людина непритомніла би навіть у лежачому положенні, тріщали би її кістки і лопалися легені.) Під час перельоту сталася, очевидно, якась серйозна — направду серйозна — навігаційна помилка, над розв’язанням якої штаб адмірала бився вже декілька днів у чорній люті, але їх досі не помітив ворог, і це було найголовніше.
Кілька днів тому ескадра ще крутила кульбіти, систематично скидаючи прискорення, щоб вийти на швидкість 100 км/с відносно Світу Рохарда. Сьогодні ж удосвіта вони досягли бойової; останні тридцять світлових секунд вони знову набиратимуть прискорення (збільшуючи тим самим свою видимість), але тільки в радіусі активного радара супротивника. Зараз їх відділяло від нього близько двох мільйонів кілометрів. Десь опівночі за бортовим часом вони максимально наблизяться до планети і на максимальній швидкості нав’яжуть бій неприятелю, якщо той, звісно, надумає показатись і відповісти їм. (Інакше вся нижня орбіта перейде під контроль Нової Республіки, це також рівнозначно втраті всіх наземних сил цих боягузів.) Хай там як, а всі дії, спрямовані проти інспектора ООН, потрібно буде завершити до вечора, коли екіпаж матиме розійтись по своїх бойових постах. Щоправда, це має сенс тільки в тому разі, якщо вони ні на кого не наразяться раніше цього часу.
Зауер дуже подивувався, коли Ілля якимсь чудом погодився взяти участь у цьому спланованому фарсі. Він елементарно міг пустити на дно цю ініціативу молодшого лейтенанта або відправити його з цими ідеями до капітана Мирського, котрий вчинив би так само. Маючи генеральну битву на носі, відірватись від своїх обов’язків і зайняти підготовкою до цієї інсценізації ще кількох офіцерів, вільних від вахти, вже було рівнозначно диву.
Зауер сів за стіл посеред каюти. Це був обідній стіл з офіцерської кают-компанії, вкритий задля такої нагоди білою скатеркою, на якій зараз красувалися абсолютно всі шкіряні томи багатотомного Імператорського воєнного статуту. За ним пройшли двоє інших офіцерів: д-р Герц, корабельний хірург, і релятивіст корветенкапітан Вульпіс. Обоє мали дуже серйозний вигляд. Зауер прокашлявся:
— Увага! Починаємо суд! Введіть обвинуваченого! — врочисто скомандував він.
Відчинилися двері навпроти, і пара матросів завели Мартіна Спрінґфілда, що ледве пересувався, повністю закутий в кайдани. За ним грюкнули двері.
— Е-е… кгхм, так. Назвіться перед судом.
Мартін озирнувся по боках. Блідий, але зібраний, він перепитав:
— Що?
— Будь ласка, назвіть ваше ім’я.
— Мартін Спрінґфілд.
Молодший лейтенант Зауер зробив помітку в журналі реєстрацій. Із роздратуванням він зрозумів, що в пері не лишилося чорнила; байдуже, однаково ця справа не передбачала свідчень на папері.
— Ви цивільний підданий Об’єднаних Націй Землі, правильно?
Мартіна ніби муха вкусила:
— Ні, хай вам чорт, не правильно! Скільки можна пояснювати, ООН — це не уряд! Я послуговуюся законодавчою та страховою базою «Пінкертону»; це означає, що я дотримуюся їхніх правил, а вони мене захищають від їх порушення. Але я також маю резервний стратегічний поліс від ВПС Нової Моделі, який, здається, покриває саме такі ситуації. Я маю підписані угоди із пів десятком квазіурядових організацій, але жодна з них не поширює на мене свій суверенітет — я не раб!
Д-р Герц повернувся до Зауера й прикипів до нього гострим поглядом, блиснувши своїм пенсне, в якому відображалися вогники ламп розжарювання. Зауер гмикнув і наспівно проказав:
— Так і запишемо: обвинувачений — підданий Організації Об’єднаних Націй Землі.
— Це не так.
Усі голови розвернулися в одному напрямку. Поки Мартін відповідав на питання, Рейчел Мансур непомітно ввійшла у бічні двері. Вона мала ще більш епатажний вигляд, ніж зазвичай: біле щільне трико, а поверх нього якісь накладки й громіздка куртка, більше схожа на бронежилет. «Геть як десантник для бою у відкритому космосі», — спантеличено подумки зауважив Зауер.
— Об’єднані Нації не є…
— Тиша! — тицьнув на неї пальцем лейтенант. — Це військовий трибунал, і я не давав вам права голосу. Або ви мовчите, або я вас виставлю за двері.
— І призведете цим до дипломатичного інциденту? — дошкульно вишкірилася Рейчел. — Тільки спробуйте, і шкодуватимете про це все своє життя. Хай там як, а ваш обвинувачений має право на захист. Ви ж його повідомили про це?
— Е-е… — Вульпіс потупив погляд.
— Це не стосується справи. Ми продовжуємо засідання…
Мартін прокашлявся.
— Я хотів би, щоб мої інтереси представляла полковник Мансур.
«Спрацювало». Зауер удав, ніби щось записує в журналі. В глибині кімнати він помітив, як шумно вдихнув, затамовучи подих, Василій. Цей шмаркач вирішив, що все вже вдалося.
— Суд призначає інспектора ООН Рейчел Мансур адвокатом обвинуваченого. Мушу вас застерегти, що суд відбувається на передовій у строгій відповідності з розділом чотирнадцять, Бойовий статут, Імператорського воєнного статуту. Якщо ви не знайомі з його положеннями, то маєте право, зазначивши це, взяти самовідвід.
Рейчел іще більше розпливлася в посмішці:
— Захист просить про відтермінування з огляду на близьке бойове зіткнення. У нас буде чимало часу розглянути
