Небо сингулярності - Чарлз Строс
— Критикувати кровопивць. Ось це не мистецтво. — Сестра 7-ма оголила ікла на пагорб у сердитому вищирі. — Ніякої естетики! Правдоподібність піф-паф! Pas de preservatives!
Рубенштейн по стіні сповз на підлогу, повалившись на купу харчів. Його переповнював відчай. Варто було Сестрі 7-й пуститися в алітерації, її було не тільки не спинити, а й не зрозуміти.
— Цього разу йдеться про когось конкретного? Чи ви просто намагаєтеся мене вбити своїм занудством?
Велетенський сліпак крутнувся на місці, цвіркнуши подихом крізь зуби. Буря зіщулився, побачивши вищир сердитої смерті в її очах. Але цей погляд одразу ж потьмянішав і набув звичного виразу, цинічного і веселого.
— Критики знають, хто це зробив, — скреготнула вона у відповідь. — Приходять судити, приходять критикувати.
Хата на лапах ішла уперед, забираючи їх подалі від місця страти. Із сіней хати не було видно, як зажевріла ряса на одному з розіпнутих ченців. Його череп гучно вибухнув і в омахах голубого полум’я виплюнув якусь річ завбільшки з кулак угору, та злетіла у вишину, тягнучи за собою сліпучий білий слід. Іще одна свідомість монаха — точніше, все, що лишилося від неї після розп’яття, на момент засівання — відправилася на орбіту, де зустрінеться з інформаційними хижаками Фестивалю.
Хатина крокувала цілий день, постійно минаючи якісь дива, якісь чудеса, якісь неподобства обабіч свого шляху. Над їхніми головами пропливли дві схожі на опушені будякові квітки геодезичні сфери по кілометру в діаметрі; підйомну силу їм забезпечувало термальне розширення власної повітряної подушки, нагрітої сонцем. (Вознесені селяни, чиї інтелектуальні можливості тепер забезпечували чудернацькі протези, тепер в усіх значеннях зверхньо дивилися на мешканців землі зі своїх громад у піднебессі. Деякі їхні діти вже відрощували пір’я.) Ще за одним перевалом хата пройшлася підвісним мостом зі штучного срібла, який було перекинуто через ущелину, відсутню ще місяць тому — ущелину настільки глибоку, що повітря на її дні жевріло жаром, огортаючи його вічним венеріанським туманом. Із надр долинало ритмічне гупання якоїсь пекельної машинерії. Одного разу проз них пронеслася зграйка кремнієвих метеликів на сонячних батареях, завбільшки з обідні тарілки, вони стріляли, плювалися і крали випадкові електрокабелі чи окремі предмети на льоту, а тимчасом за ними гнався хижий пікірувальник «штука» завбільшки з орла, періодично зриваючись у виск і піке та хапаючи-шматуючи на клапті метелика-жертву випущеними з обтічників пазурами.
— Глибока сингулярність, — гномічно прокоментувала видиво Сестра 7-ма. — Машини живуть і плодяться. Еволюція із рогу достатку.
— Не розумію. Що це все викликало?
— Емерджентні властивості складної інфокології. Життя поширюється, доки не займає всі екологічні ніші. Тепер машини репродукують одна одну і множаться, а Фестиваль доводить ентропію до максимуму, вироджуючись у проміжну станцію-полустанок.
— Вироджується… — Буря витріщився на Критикесу. — Хочете сказати, це все тимчасово?
Сестра 7-ма безтурботно поглянула на нього:
— Вас щось змушує думати інакше?
— Але ж… — Рубенштейн озирнувся. Поглянув на кинуті лани, зарослі бур’яном, на випалені села й дивні артефакти, що траплялися їм по дорозі. — До такого ніхто не готовий, — ледве проказав він. — Нам здавалося, це все надовго!
— Дехто встигне приготуватися, — промовила Критикеса. — Поріддя рогу достатку. А от сам Фестиваль рухатиметься далі. Це квітка, що цвіте у світлі зорі перед новим перельотом у холодній і темній пустелі.
Наступного дня вдосвіта вони побачили Плоцьк. До вторгнення Фестивалю Плоцьк був сонним пряничним базарним містечком душ на тисяч п’ятдесят та оплотом крайової жандармерії, мав свою в’язницю, два собори, музей і пристань для дирижаблів. Це була кінцева станція залізниці в північній частині планети й порт відправки барж, які постачали крам на північні ферми, розпорошені по степах на півдорозі до Полярного океану.
Сьогодні Плоцьк було не впізнати. Цілі квартали міста зяяли шрамами-опіками, а на місці колишнього собору в небо аж до стратосфери зіпнувся кущ струнких білих веж. В Бурі відвисла щелепа, коли щось смарагдово-зелене вихопилось із вікна посередині однієї такої башти й вогнем пронеслося в небі з дивним подвійним вибухом у польоті. Знову вернувся старий запах — суміш пороху й орхідей. Сестра 7-ма сіла й вдихнула свіже повітря на повні груди:
— Люблю запах диких асемблерів ізрання. Аплоуди крихіток нанороботів і міліцію кіборгів. Шпилі зі слонової кістки. Обожнюю апокаліпсис.
— Та що ви таке верзете? — Буря сів на купі смердючих ковдр, із яких Критикеса звила собі гніздо.
— Оскаженіла наноструктура! — щасливо промовила вона. — Цивілізація! Свобода! Справедливість! Життя як у янкі!
— Якої Янки? — запитав Буря, чистячи жирну сардельку інкрустованим складаним ножиком, він нарізав її великими шматками й одразу відправляв їх у рот. Йому страшенно свербіла борода, він не мився уже декілька днів, що найгірше — йому здавалося, він починав розуміти Сестру 7-му. (Нікому не варто розуміти Критиків, це жорстоке й незвичне покарання.)
Перед ними спалахнув яскравий зелений вогонь, він зазирнув прямо в двері й освітив усі брудні закутки хати. «Увага! Ви потрапили в карантинну зону! Негайно назвіться!» Глибокий бас пройняв Бурю до кісток. Він скоцюбився, кліпнув очима й впустив сардельку на підлогу.
— Чому ви не відповідаєте? — запитала всупереч здоровому глузду спокійна Сестра 7-ма.
— Відповідати?
— Увага! Ви маєте на відповідь тридцять секунд!
Хатою труснуло. Буря поточився і наступив на сардельку. Втративши самовладання, він нахилився до дверей:
— Негайно припиніть цей розбій! — пригрозив він комусь невидимому кулаком. — Невже людині не можна вже й у спокої поснідати, га? Ви, негідна мразото! Безкультурні імбецили, а бодай герцогська лярва засцяла вам усе!
Раптом світло
