Долина Чотирьох Хрестів - Ігор Михайлович Забєлін
Берьозкін запропонував почати саме з нього аркуша. Насамперед ми поставили хроноскопу завдання з’ясувати, як вирвано аркуш. На екрані одразу ж виник портрет Зальцмана. Потім з’явилися руки, худі з обкусаними нігтями, вимазані землею; руки розгорнули зошит, на якусь мить завмерли, а потім поспішно вирвали аркуш, списаний незрозумілими значками, склали його і заховали. Ми бачили, як Зальцман запихав його в бокову кишеню. Екран погас.
— Три цікаві деталі, — сказав я. — Покусані нігті, вимазані землею руки, поспішні рухи. Зальцман заривав якусь річ і боявся, щоб його не помітили. Покусані нігті, якщо тільки це не давня звичка, свідчать про душевне збентеження…
— Це не звичка, — заперечив Берьозкін. — І ось доказ.
Він переключив хроноскоп, і на екрані знову з’явився вмираючий Зальцман. Руки його — худі, але чисті, з рівними нігтями, стискали заповітний зошит…
— Дамо нове завдання хроноскопу, — запропонував Берьозкін. — Може, він зуміє розшифрувати запис.
І хроноскоп дістав нове завдання. Відповідь надійшла негайно. Ми побачили на екрані чоловіка — широкоплечого, кремезного, підтягнутого, зовсім не схожого на Зальцмана; портрет був позбавлений індивідуальних рис, які б запам’ятовувались, але все-таки у нас склалося враження, що людина ця — вимоглива, тверда за характером, швидше навіть жорстока, Вона сиділа і писала, і ми бачили, що зошит у неї точнісінько такий, як у Зальцмана. У цілковитій тиші пролунали дивні слова: «Мета виправдовує засоби. Рішення прийнято остаточно, лишилося тільки здійснити його, хоч я й передбачаю, що не всі підуть за мною…»
Берьозкін простягнув руку і вимкнув хроноскоп.
— Непорозуміння, — розвів руками. — Доведеться повторити завдання.
Він повторив завдання, і знову на екрані з’явився кремезний підтягнутий чоловік з суворим обличчям… «Рішення прийнято остаточно…» — почули ми металічний голос хроноскопа.
— Що за чортівня, — вилаявся Берьозкін. — Нічого не розумію…
Він знову хотів вимкнути хроноскоп, але я утримав його.
— Ми ж домовились вірити приладу. Давай послухаємо…
Металічний голос вів далі: «… не всі підуть за мною. Доведеться не церемонитись…»
І раптом зображення змішалося, голос забурмотів щось зовсім незрозуміле.
Берьозкін вимкнув хроноскоп.
— Щось не в порядку, — сказав він. — Чому? Ніхто не чіпав прилад. Він повинен працювати справно!
Берьозкін нервував, він хотів ще раз повторити завдання, але я попросив його вийняти аркуш із хроноскопа.
— Навіщо він тобі? — не приховуючи роздратування, запитав Берьозкін. — Ми ж його вздовж і впоперек вивчили!
Я все-таки наполіг на своєму, хоча й не знав ще, що робитиму з аркушем. Я довго розглядав його, а Берьозкін стояв поруч і підганяв. Він майже переконав мене повернути йому аркуш, коли це…
— Слухай-но, — звернувся я до нього, — хроноскоп досліджує сторінку зверху вниз, так?
— Так.
— Тепер зверни увагу: рядки, написані рукою Зальцмана, розташовані майже посередині сторінки…
— Але ж вище нема нічого!
— Є. Ми з тобою цього не бачимо, а хроноскоп помітив…
— Тайнопис, чи що?
— Не знаю, але щось є. Постарайся уточнити завдання. Можна сформулювати його так, щоб хроноскоп поки що не аналізував рядки Зальцмана, а зосередив увагу лише на невидимому тексті.
— Сформулювати можна, але що з того вийде?
— Спробуй.
— Ти думаєш, і зображення, і звук змішалися, бо одне найшло на друге?
— Так, саме це спало мені на думку.
— Гм-м-м… — протягнув Берьозкін. — Рискнемо.
Він довгенько чаклував біля хроноскопа, а я хвилюючись стежив за його складними маніпуляціями: ми підходили до розкриття якоїсь таємниці, і коли хроноскоп не підведе…
Берьозкін сів поряд зі мною, і на екрані втретє з’явився кремезний підтягнутий чоловік з жорстоким обличчям, і втретє пролунали ті самі слова. Коли металічний голос вимовив: «Доведеться не церемонитись…» — я мимохіть взяв Берьозкіна за руку, але голос вів далі: «Хто буде проти, той сам себе прирече на загибель разом з черню. Помічаю, дехто вже забув, кому зобов’язаний життям. Доведеться нагадати. Тільки б справитися з цим… Ніколи не пробачу Жильцову, що він узяв його…»
Голос замовк, зображення зникло.
Ми з Берьозкіним задоволено переглянулися: хроноскоп витримав ще один складний іспит.
— Все це добре, Вербинін, але я нічого не розумію, — мовив Берьозкін. — Звідки взявся цей тип? Проте не будемо поки що
