Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів

Але Б’ювел пішов далі. Його допитливість знайшла винагородження. Йому просто неможливо було заперечити, коли він на основі компаративного земельно–небесного аналізу довів, що все тут, що створено людиною і природою, — фрагменти єдиної вселенської системи, на якій дійовою особою є навіть найдовша на планеті річкова стрічка під назвою Ніл, що, відповідно, виступає у земній копії Неба проекцією «зоряної ріки» Молочного Шляху. Одне слово, піраміди — це зірки.

Правда, не можна сказати, що професор не мав проблем. Не все так гладко співпадало у нього в порівнянні Сонячної системи і її планетарних проекцій. І щоб вийти із скрутної ситуації, йому належало звернутися до вищого розуму, який закладено у… календарі майя.

Із цим штрих–кодом нашого ймовірного кінця ми достеменно розберемося трохи далі, але йдеться про те, що майя конструювали хід подій не за двома параметрами — обертання Землі навколо осі і навколо Сонця. А глобальніше і галактичніше — як усе це крутиться–вертиться в цілому, але не на окремому фрагменті всесвіту із двома її гвинтиками — Землею і Сонцем.

Вселенські закономірності дає можливість виявити не мініатюрний часовий відрізок день–місяць–рік, а такий собі невеличкий цикл у 26 тисяч років. Випийте, насамперед, еліксир безсмертя, а відтак сідайте зручніше за телескоп і, не відриваючись від крісла в обсерваторії, перманентно робіть записи спостережень за Сонячною системою протягом 260 сторіч. І тоді отримані результати від першого до останнього дня дадуть вам підстви для експериментальних висновків, які зробили майя.

Йдеться про явище процесії, яке уже відоме чисто гіпотетично сучасній астрономії. Процесія означає рух осі обертання Землі по круговому конусу, внаслідок чого картина зіркового неба змінюється. І треба було це знати, щоб розуміти — яка небесна картина була перед тими, хто будував піраміди. Знаючи про місцезнаходження того чи іншого небесного світила 5, 10, 15, 26 тисяч років тому, можна піти від зворотного — визначити дату спорудження пірамід. Її підкаже їхнє розташування, оскільки це є відбиток розташування зірок, але не нині, а тоді, коли піраміди будувалися.

Кадровому будівельному інженеру Б’ювелу прийшли на допомогу так само кадрові астрофізики, які вважають, що вони із зірками на «ти». У результаті співпраці було встановлено — 10 450 років до нашої ери.

Піраміди у чотири рази старші, ніж було прийнято вважати. Ніж прийнято вважати офіційними, зокрема єгипетськими єгиптологами. Виходячи із цього, фараони — набагато ближчі до нас по часу, ніж до тих, хто будував піраміди.

Коли ви, приголомшені камнепадом галактичного мислення, пошкандибаєте під товщею тисячоліть до периферії пірамідально–земної копії Сонячної системи, відтвореної на єгипетському плато Гіза, то забредете у модерну манофактуру світової косметики, де вам влаштують показовий драйвовий майстер–клас: тут ви можете придбати точно такі ж самісінькі парфуми, якими користувався Тутанхамон. Від допотопної нетліності пірамід йдуть такі запоморочливі запахи історії, що найдавніші на планеті правителі вселюдської історії фараони здаються такими ж сучасниками, як і їхній безталанний останній отрок Мубарак.

А зі Сфінксом — та сама історія. Тут уже американець Ентоні Вест довів, що паспорт йому підмінили фараони. Бо так само застали його уже багатотисячним дідусем. Директор Британського музею, сер Е. Бадж ще у 1904 році не сумнівався, що Сфінкс «існував у часи Хеопса і, цілком можливо, був дуже древній навіть у цей ранній період».

Професор Роберт Шох із Бостонського університету робить точніший висновок: «Нинішні дані, взяті загалом, говорять мені як геологу про те, що Великий Сфінкс Гізи значно старший, ніж його традиційна вікова дата — 2500 років до нашої ери. Більше того, мої нинішні підрахунки, що випливають із даних, які є у мене під руками, показують, що джерела гігантської скульптури можуть сягати щонайменше до 6000–5000 до нашої ери, а можливо, і до більш раннього періоду».

Ламати наукові канони, які дуже подобаються політикам, — річ, як відомо, не тільки невдячна, а й небезпечна. Єгипетські власті заборонили цьому професору, який дав Сфінксу майже 10 тисяч літ від роду, в’їзд у Арабську Республіку Єгипет. Бо згідно з офіційною навіть не наукою, а ідеологією цього велетня місцевий князь, що носив титул фараон, добре відомий нам із хрестоматії світової історії Хеопс не тільки спорудив, а й увіковічнив себе, бо неповторне обличчя Сфінкса — то і є той самий Хеопс, Так вчать маленьких єгиптян у школі, прищеплюючи їм почуття національної гордості.

Колись Сталін запримітив, що його 160–сантиметрова особистість і усіяний віспою лик ніяк не спонукає вірних ленінців, що будують комунізм, падати ниць. Не тягнув на бога Коба. І тоді постав не у живому, а у «безсмертному» залізному образі. От перед кількаметровими бронзовими чи кам’яними болванками справді ті, яких ще не вивезли у «чорному воронку» посеред ночі на Біломор–канал, клякали, ридаючи від щастя.

Монументальна скульпутра — штука потужна. Наші теперішні кланові брати–демократи — наче не тоталітаристи–марксисти, але, йдучи у Європу, також силкуються викликати любов електорату до власних бігморд монументальним відображенням на виборчих бигбордах.

Але куди усім цим пігмеям до Сфінкса. Його треба бачити.

Піраміда — це все–таки хата, а він — це істота. Така ж велетенська. Враження приголомшливе. І знову ж таки його зліпив скульптор з тої ж сивої давнини, з глибини якої Сталін із Хеопсом здаються сучасниками.

Згадуваний пан Вест робить висновок, під яким підписуюся двома руками, бо для мене, як два рази два, що ми якщо як не останні, так і далеко–далеко не перші, що були, тут і пішли, але залишили такі велетенські сліди: «Нас запевняють, що еволюція людської цивілізації — це прямолінійний процес розвитку від дурного печерного мешканця до нас, розумників, зі всіма нашими водородними бомбами і полосатою зубною пастою. Але доведення того, що Сфінкс набагато старший, ніж думають археологи, і появився набагато раніше династичного Єгипту, — усе це означає, що колись, у далекому–далекому минулому, повинна була існувати високорозвинута і складна цивілізація».

І тут ми дотикаємося до квінтесенції. Якщо без ідеологічних нашарувань, то єгиптяни, як і майя на протилежному березі Атлантики, впевнені, що десятки тисяч