Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів

Джур Халіфа, щойно зведений, слава Богу, не обвалюється, але злегка хитається. Пташки літають десь внизу, але власноручне мацання металоконструкцій все–таки надає вашим відчуттям хоч і понадземний, але реальний сенс.

Найвища нині на планеті споруда — «хатка» майже кілометр у висоту — не може не захоплювати, але вона не залишає загадок. При оптимальній аналітичній потузі цю модерну велич можна збагнути — як вона була створена. Слава і ще раз слава зодчому ХХІ століття, що підніс наші можливості на таку висоту, але інструментарій цього піднесення цілком доступний нашій невичерпній психіці. Ціною неймовірних вольових зусиль я все–таки піддався на неперевершений екстрім і здолав елемантарний фізичний страх, погодившись сфотографуватися на скляному даху цього модерного вавилона. На вершині Джура Халіфа дух перехоплює, але свідомість можна і не втратити.

Але ось те, що, будучи озброєним потужним біноклем, можна розгледіти звідси, поза межами цієї свідомості. Можна розгледіти, бо йдеться про ще один мійкрорайон сакрального міста, яке ми чомусь назвали Близьким Сходом. Хоча він ще такий далекий від нашого остаточного усвідомлення його космічного призначення. Закуток цей — Ліван, а на території цієї красивої держави кедрів існує така штука, що зветься Баальбек.

Розпочнемо зверху, тобто підемо вниз по хронологічній драбині. Останніми залишили свій слід легендарні римляни, які звели саме тут храм свого головного бога Юпітера. Дивно, правда, чому на цій околиці імперії, а не на одному із семи пагорбів Вічного міста. Це те саме, що мавзолей із калмицьким богом розмістили би не на Красній площі у Москві, а на крайній півночі у Воркуті.

Чому це місце було важливішим для римлян, ніж сам Рим? До речі, вони були не першими, бо перед ними не менш богошукаючі греки, які захопили цю землю після Александра Великого, нарекли це поселення Геліополісом (місто Сонця) і також збудували храм своєму шефу над богами Зевсу.

І уся ота храмово–божественна спадщина, така страшенно давньоантична — все ж у часі ближча до нас, ніж до терміну створення фундаменту, який щораз використовували цивілізації Греції і Риму, котрих Енгельс називав дитинством людства. Бо вважав, що з них ми, європейська цивілізація, народилися.

Використовувати фундамент попередніх віків для нового храму — штука звична. У галицькому селищі Олесько є замок, до якого поляки їздять, як мусульмани до Мекки, бо тут було гніздо численних їхніх королів, яких на правах завгоспа опікував Михайло Хмельницький, син котрого Богдан–Зіновій згодом так дав прикурити цьому монаршому потомству, що при одній згадці про нього єдинокровна шляхта донині здригається.

Але поляки в Олеську збудували свій королівський замок на фундементі вже чисто княжого українського палацу.

Точно так само у Баальбеку — храми на фундаменті, що на тисячі літ старший від цих святилищ — зовсім недавніх, хоча далеко до нашої ери.

Врешті, чого сюди варто завітати саме після пірамід? А тому що твердження про найбільші споруди на землі типу усипальниці Хеопса чи удвічі більших китайських аналогів — то істина не в останній інстанції. Прошу порівняти: якщо кам’яні блоки, з яких наскладали пірамід у Єгипті, важать в середньому по 4–12 тонн, то блоки у фундементі сакральної споруди Баальбека — від 4 до 1100 тонн. Десять метрів довжиною і чотири шириною. У 2–3 рази вищі ці трилітрони від людини.

Ясна річ, сучасна світова будіндустрія, яка будує хмарочоси на кшалт дубайського Джура Халіфа, — то мурашка нікчемна, якби їй поставити завдання споруджувати хатину із таких блоків.

Як їх можна пересувати із неблизької каменеломні? Не те що вирахувати — уявити сучасна людина не в змозі. Однак вона у змозі переконатися, що ці «камінці» вирізалися машинним способом — надточними пилами. Точність і рівність нарізання будматеріалів така, що одну тисячу тонн садовили на другу тисячу тонн і зазор між рядами такий, що просунути 100–доларову купюру неможливо. Мікронно–електоронна точність.

Фахівці кажуть так: у тих предків, або сказати прямо богів, мусила бути така технологія, яка перетворює вагу на нуль. Невагомість. Не у космосі. А на землі. Хоча, це так, припущення, на рівні наших елементарно–мінімальних знань зразка початку третього тисячоліття після Хреста.

А далі — більше. Виявляється, наземні «малята» — піраміди у Гізі — так само на таких же гігантських платформах у порівнянні із їхніми, як уже наводилися цифри, мініатюрними ваговими категоріями.

Різного роду чудасію я сприймаю із різного роду долею здорового глузду, якщо він узагалі доречний у таких випадках. Але для мене, християнина, є, може, єдиний випадок, про який прийнято вживати хоч і заяложену, але фундаментальну фразу — це святе.

Святим є місто між Небом і Землею — Єрусалим. Свята земля, якою ступала нога Живого Бога, у якого я вірю. Бо не вірити, що Ісус Христос — не земного, а божественного походження, може або цілковитий диявол во плоті, або так само викінчена мавпа у людській подобі. Може, це християнський фундаменталізм, але людей, які не вірять у Христа, я за людей не маю. Мавпа. І крапка.

Але цього разу — йдеться про фундаменталізм єрусалимський у буквальному сенсі. Будівельному. Знову — відкриття на грані божевілля, бо під Єрусалимом — точно такі самі кам’яні глиби, як у Баальбеку.

Коли Соломон будував тут Храм для зберігання Ковчегу Заповіту, сконструйованого Богом і врученого Мойсею, у нього не було потреби розпочинати із фундаменту. Фундамент тут, у синайському високогір’ї був. Був раніше, ніж у Баальбеку чи в Гізі.

Дивовижний сучасний мислитель, наш земляк і громадянин Галактики Захарія Сетчин, робить на основі детальної, цілком наукової аргументації, висновок: ці гігантські платформи із надвеликих і надміцних кам’яних блоків зводилися для погашення вібрації під час функціонування космопорту на території усього Близького Сходу із центром у самому центрі Священної гори Єрусалиму.

І хто це робив? Прилітав сюди і звідки, будував, відлітав, знову прилітав? Хто?

Відповідь — у кінцевому пункті нашого самоусвідомлення, до якого ми неодмінно дійдемо трохи