Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів
Напевне, це вже занадто щодо ігнорування матеріальних благ, нагромадження яких є смислом життя сучасних землян. Але оті юкатанські гуллівери сповідували просто нищівний мінімалізм — дім не повинен пережити того, хто у ньому живе.
Та й що то були за доми. Тимчасові помешкання під час тимчасового перебування на цій планетці — так вважали ті, які мали знання про тисячі планет, і не в одній нашій домашній Сонячній системі.
Стіни — сплетені дерев’яні прути, а дах над головою — пальмове віття. Коли господар дому відходив у кращий світ, його хоронили тут же, де він жив. Де була підлога, там копали могилу. І колишня хижа ставала святилищем для вдячних нащадків, які собі зводили пристанище десь поруч.
Якби ви завітали до них у гості із запитаннями, чому своїм календарем вони не дають нам шансу, гостинні майя почастували би своїм улюбленим шоколадним напоєм, а відтак накрили би стіл із авокадо, папаї, гуави, а на друге подали би делікатесне блюдо із м’яса черепах і ігуан.
У процесах фізичного забезпечення життя, зрештою, нічого аж такого особливого. Полювали–воювали, їли–пили, що Бог послав. Але от духовний світ — тут куди складніше, відповідальніше. Про душу вони дбали — куди там тлінне тіло, хоч і розмальоване у розмаїті кольори, крім помаранчевого. Душею турбувалися, як і ми, християни, змалку. От як засвідчує появу на світ Божий новонародженого майя археолог Ерік Томпсон: «Під звуки молитов про здоров’я і благополуччя дитини обрізають її пуповину спеціальним ножем із обсидіану, який після цього належить викинути у річку. Обряд позбавлення пуповини вершиться на спеціальному помості, вимощеному зернами маїсу, які омивалися кров’ю немовляти. Потім це скроплене насіння коптили і висаджували. Урожай, що виростав, саджали знову, і це вже вважалося плодами праці цієї нової людини, яка скропила блага своєю кров’ю».
Якщо вчитатися, як вони благословили молодняк на щасливе життя, то я не можу втриматися, щоб не назвати це, як і в нас, — хрещенням! Жрець омивав юні створіння освяченою водою та ароматичними запахами. А перед цим відповідальним актом батьки їхні зберігали суворий піст.
Різниця лише в тому, що хрещення, за звичаями майя, відбувалися не як у нас, невдовзі після народження і поодинці, а гуртом для всіх малюків племені і після трьох років.
Щодо сім’ї та шлюбу, то у них із цим було суворо. За шлюбну зраду — смертна кара. Не хочеш дбати про вогнище, у якому відтворюється життя людське, плати за непослух власним життям. Та ще як! Потерпілий чоловік, дружину якого звів з путі істинної сусід, мав право особисто вбити кривдника. Правда, не власноруч, а каменюкою по голові. Іноді цього було замало. Могли закаменувати і дружину розпусника — за те, що не вберегла від гріха свого судженого. Прямо скажемо, несподіваний поворот теми.
Перед смертю майя так само сповідалися, залишаючи відпущені гріхи на цьому грішному світі і йдучи з надією на помилування перед очі Творця.
А пам’ять про покійника зберігалася у дуже своєрідний спосіб. У нас — усе просто: закопали прах у земну кулю, а над могилою поставили пам’ятник, що від слова — пам’ять. А вони робили так: помер батько у сім’ї, від трупа вже колишнього глави родини вдячні нащадки відрубували голову і варили у казані, щоб очистити від м’яса. Потім належало від черепа відпиляти задню частину тімені, залишаючи лише передню із челюстями і зубами. Із цього напівфабриката із застосуванням особливої смоли виліплювали образ таким чином, щоб він був схожий на живого володаря черепа. Ці художні витвори ставали сімейною іконою, до якої ставилися із особливими сакральними почестями.
Коли говорити про державний устрій, то він надто нагадує сучасну українську державу, — як сукупність кланів. Правда, не олігархічних, заснованих на капіталі, а родових, заснованих на крові. Владу над підданими здійснював найаристократичніший із кланів, що піднявся на інтелектуальній та моральній винятковості. Звали цих обраних для влади — альмехени. На місцях їхню владу репрезентували аналоги губернаторів — халач уїнік. А уже ці губернатори робили призначення дуже поважних достойників — батабів. Запам’ятайте: батаб — так звали предтеч податківців. Хоча спадкоємність — лише за формою, а не за змістом, бо у жодному племені майя не зафіксовано жодного факту хабарництва чи будь–якого іншої корупції.
Загалом за порушення християнської заповіді «Не кради» майя карали куди принциповіше, ніж самі підопічні Бога Єгови. І знову — який оригінальний підхід. Якщо ти украв у ближнього і не можеш йому повернути вкрадене, що вже проїв його чи пропив, то маєш йти робити до своєї жертви, щоб своєю працею компенсувати їй втрату у результаті твоєї крадіжки. На цей період відбування повинності злодій ставав рабом того, у кого він украв.
Але така м’яка форма застосовувалася лише до першого прояву клептоманії. Якщо попався вдруге, то відбувається те, що передбачає порядок, наведений ЦК Компартії Китаю, — смертна кара.
Скажу відверто, що моє свободолюбиве єство не надто протестує, коли йдеться про змивання гріха кров’ю. З цим ще якось можна миритися, хоча я знаю, що чистоплюї із Ради Європи, які нас прийняли туди за умови відміни «вишки» у Кримінальному кодексі, оголосили би мені анафему за такий демократичний опортунізм.
Але далі вже йдеться не про змивання. А про жертвоприношення. Ну як збагнути таку патологію: верховний вождь, чи як у майя жрець, приніс на жертовник комунізму 100 мільйонів жертв, а йому сталіністи у Запоріжжі ставлять пам’ятник. Благо, знайшлися чесні хлопці, які металеву болванку кровопивці знищили. І якою мусила бути ця держава, яка за цей справедливий акт посадила їх за ґрати?!
Як і наші сталіністи, майя були просто звихнуті на жертвоприношеннях, за що їх Мел Гібсон справедливо змалював у диявольських потворних образах у своєму «Апокаліпсісі», хоча така назва так само потворно тут недоречна.
Якось так у них склалося, що один дурень зробив це, а тисячі інших, з покоління у покоління, повторювали, — обрізали власні вуха, щоб усі бачили, що вони принесли у жертву кавалок особистої плоті. Інші двоноги самці крізь сльози вирізали дірки у нижніх губах, язику чи ще де–небудь на видному місці.