Кінець світу. Том 1. До… - Василь Андрійович Базів

По–перше, ці рукотворні пам’ятники зниклого племені — дивовижні шедеври архітектури, які не можуть не викликати захоплення у людини ХХІ століття. Як? У сиву давнину і такі дива руками дикунів? На щастя, це не єдине місце на планеті, яке викликає такі почуття, і нашу раціональну переконаність про власну довершеність ставить під великий сумнів. Бо справді артефакти дуже часто навіюють крамольну, проте невблаганну думку: ті, що десь там ледь просувалися хащами еволюції, настворювали тут тисячоліття тому такого, що вони швидше нас би із нашим хваленим прогресом сприйняли за дикунів, аніж ми їх. Тому не так усе просто й однозначно під сонцем, і не тільки з майя, до слова.

Та все ж повернемося в околицю мексиканської столиці. Бо головне в іншому. Допитливі дослідники прагнули створити єдину картину цього, далеко не єдиного на півострові Юкатан дива. Наш технологічний вік дозволяє глянути на мертве минуле з висоти пташиного польоту. Що показали аерофотоспостереження? Звід–там, з піднебесся, містечко майя нагадує материнську комп’ютерну плату, в якій процесорами виступають велетенські піраміди Сонця і Місяця, навколо яких — понад шістсот все тих же пірамід. Шістсот!

Отой «процесор» — Піраміда Сонця — побудований із каміння вагою три мільйони тонн. Напевне, це найбільше за розмірами рукотворне диво, збудоване будь–коли на Землі.

Але справа не тільки у рекордних розмірах, що не вміщаються у людську психіку. Якщо взяти обидві піраміди — Сонця на Ютакані і Хеопса на Нілі, а їх зводили одні й ті ж люди–боги, про що окрема розмова, то периметр першої споруди дорівнює її висоті, помноженій на чотири числа п, а другої — дорівнює висоті, помноженій на два числа п. І обидва пірамідальні комплекси є не чим іншим, як схематичним відображенням сузір’я Оріон, а архітектурне планування всередині піраміди Сонця — це модель Сонячної системи зі всіма наявними планетами, включно із Плутоном, який був відкритий через товщу тисячоліть, аж у 1930 році. А вони тоді про нього знали і зобразили.

І про що вони тільки не знали! Науково–технічний прогрес дозволив нам не так давно вирахувати точну тривалість Сонячного року — 365, 2422 доби. А вони, майя, тисячі літ тому вели свої розрахунки, виходячи із цифри 365, 242.

29, 530588 — майя послуговувалися саме цією цифрою у виведенні терміну руху Місяця навколо Землі, а ми знову причисляємо таку точність до останніх наших досягнень. Майя, використовуючи поняття нуля і нумерацію розрядів, обігнали сучасних математиків.

На стелі, що у Киризі, зображено дату, що віддалена від нас у минуле на 90 мільйонів років, а на другій стіні — трохи давнівше, — на 300 мільйонів вглиб від наших днів. Причому вказані реально вираховані дні і місяці, як ми вираховуємо дати релігійних свят на кілька років наперед чи встановлюємо день тижня свого найближчого ювілею.

Як доречно зауважив відомий дослідник майя доктор Зайдлер, «називати Єгипет країною пірамід втратило сенс з тих пір, коли вони були виявлені у Мексиці».

«Гора, побудована Людиною» — так називається піраміда у місті Чолула і присвячена білому бородатому богові Кецалькоатлю. Вона втричі більша, ніж відома нам Велика Єгипетська піраміда у Гізі, до якої ходить рейсовий автобус із площі Тахрір, на якій нинішні єгиптяни скинули із трона «фараона» Мубарака із його ненаситним сином. Площа фундаменту — 44 гектари, довжина її основи — 440 метрів, висота — 77 метрів.

До речі, коли сюди прийшли всередині минулого тисячоліття конкістадори, місцеві мешканці зустріли їх з хлібом–сіллю, як галичани зустріли Червону Армію у 1939–му. А відтак окупанти зробили так само, — що там, що тут. Коли москалі розстрілювали, вивозили на Сибір чи садовили по тюрмах, то іспанці зігнали аборигенів у той самий храм–піраміду і вирізали усіх гостинних тубільців до ноги, включно із дітьми, жінками і стариками.

Куди там Єгипту, хоча думки про береги Ніла на вершинах Анд — аж ніяк не випадкові. І коли ви терзатимете себе загадкою — звідки взялися ці юкатанські головастики, — вас тінь істини спонукає брати квиток на літак із Мехіко і летіти назад у напрямі рідних європейсько–українських пенатів, зробивши посадку посередині шляху на півночі Африки, бо

Дисонанс, який свердлить вашу свідомість при приземленні у Єгипті, доводить до нестерпних вібрацій Каїр. Пригадую дитинство, як було прийнято з’ясовувати стосунки між горішніми і долішніми дітваками у рідному селі. Сходилися десь посередині села і засипали «ворожий табір» камінням. Такими пустунами у дитинстві демократії ввійдуть у модерну історію єгиптяни, які вперше в історії людства організували революцію з побиття класового та ідейного ворога камінням, що літало, як стріли, у зустрічних напрямах над мовчазними лінивими танками виробництва Харківського тракторного заводу.

Але навіть не у цьому цивілізаційний єгипетський диссонанс. Їдучи на зустріч із найграндіознішим будівельним проектом в історії людства, ти потрапляєш у найбруднішу столицю планети. І коли супроводжуюча особа Наташа, що своє власне дитинство провела на рідній Вологодщині, підливає масла в огонь, роздвоєння світобачення просто протикає свідомість. Виявляється, зі слів каїрської невістки з берегів Волги, мільйони живих каїрців живуть на центральному столичному цвинтарі на могилах своїх предків. Хоча не обов’язково своїх — можна арендувати місце і на кістках предків чужих.

От що таке бідність у крайньому її прояві, коли йдеться про життя на Близькому Сході, але без нафти. Те саме, що було б із РФ, але без газу.

Водночас культура побуту тут, поблизу пірамід, така, що водій міського автобуса на зупинках не зупиняється, а лише пригальмовує, спостерігаючи за акробатичною вправністю земляків, яким належить вискакувати і вскакувати на ходу.

Є у Каїрі і свої сучасні «піраміди» — хмарочоси, але від сусідніх, дубайських, їх відрізняє те, що там на пентхаузі, на найвищих поверхах, звідки видно суданських піратів, живуть не олігархи, як, зрештою, і у нас, а інша порода — велика рогата худоба. У Каїрі прийнято домашню