Відлуння майбутнього - Veronika J-Smith

    Алекс, стоячи, дивився на неї, його думки плуталися в купі запитань. У кімнаті панувала тиша, але слова Алекси, немов відлуння, все ще звучали в його голові. Він не міг відвести погляд від цієї старої речі, ніби вона була ключем до чогось більшого, ніж просто історії.

   Він підійшов ближче, пальці нервово ковзнули по гладкій поверхні машинки. Вона виглядала як щось, що чекало свого моменту, своєї людини. Алекс відчув дивне відчуття зв'язку, ніби ця річ знала про нього більше, ніж він сам. Йому здавалося, що якщо він зараз піде, то втратить шанс на щось важливе. Щось, що Алекса намагалася йому сказати.

   Піднявшись на другий поверх до кабінету, що колись належав божевільному журналістові, він перевернув його догори дном, знайшовши в самому кутку шафки запилену коробочку з фарбувальною стрічкою, а в іншому – стопку пожовклого паперу. І коли тремтячими руками він вставляв його в машинку, не переставав думати про слова Алекси, все ще намагаючись повірити в їхню правдивість.

   Алекс сидів на стільці, руки важко лежали на клавішах друкарської машинки, але його думки розбігалися в різні боки, як натягнуті струни. Внутрішній голос шепотів йому про безглуздість спроби, про те, що написане нікому не буде потрібним. Бажання творити, яке колись палало в його серці, тепер підважувалося сумнівами, неначе холодні хвилі, що накочувалися на береги його надій.

   У нього було відчуття, що кожен рядок, який він міг би написати, вже не відображає його справжню сутність. Він боявся, що це буде лише ехо невдач минулого. Але всередині ще жевріла іскра – той самий вогник, який колись змусив його взяти в руки ручку, сповнений ідеями та сподіваннями. Ця іскра боролася з тінню розчарування, що щільно оточувала його.

  Алекс коливався між бажанням звільнитися від всіх страхів і невпевненістю, що невдача знову з’явиться на його порозі. Чи варто знову ризикувати? Чи варто знову намагатися? З одного боку, він не міг уявити себе без творчості, без слів, що колись наповнювали його життя сенсом. З іншого – його серце стискалося від думок про можливу поразку.

    Врешті-решт, усі ці емоції, усі страхи і надії змішалися в один потік. І, несподівано для себе, він відчув, що не може залишити все це в минулому. Алекс глибоко вдихнув, відчуваючи, як всередині нього щось зрушило. Ні, він не міг просто так відмовитися від свого шансу. Нехай це буде важко, нехай це буде непевно – він все ж сів за машинку, бо глибоко в душі знав, що кожна буква, навіть якщо не знайде свого читача, все ще матиме значення. Це був його шлях, його вибір, і він готовий був знову розпочати.