Відлуння майбутнього - Veronika J-Smith

    Алекс, злегка нахилившись, поклав лікті на коліна і, подивившись у вічі рієлторці, з пронизливим холодом, крижаним тоном, що пробирав до кісток, сказав:

— Ви продаєте будинок людини в безлюдному місці, де до найближчої цивілізації сто кілометрів, і досі впевнені, що вона психічно здорова? Ви або у величезній фінансовій дупі, або глибоко зневірена самотня жінка. Дивилися фільм «Бункер»? Може, замість кінотеатру в підвалі мені обладнати невеликий карцер? — переляк в її очах і те, як вона повільно задкувала до дверей, забавляло його. Він часто любив перевтілюватися, проникаючи в підкірку того чи іншого персонажа, з жадібною цікавістю дізнаючись його почуття, думки, бажання. Мабуть, це й послужило тим основним впливовим фактором, завдяки якому він обрав свою професію. Алекс голосно розсміявся, на мить злякавшись власного відлуння, що відбилося від стін, не очікуючи, що на настільки захаращеному мотлохом горищі може бути настільки ідеальна акустика.

— Розслабтеся, було б нерозумно заявляти про свої наміри людині, про чиє місцеперебування кому-небудь відомо.

— Знаєте, мабуть, ви з цим будинком ідеальний симбіоз, — вона навіть не намагалася посміхнутися, змінившись в обличчі, що відображало настороженість і полегшення. — Де вам буде зручно підписати документи?