💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
тік, то судоми, як не судоми, то дивні посмикування голови, а як не вони, то знову дрож. Єрофєй позичив шкуру північного оленя, їхалося загорнутим у неї та в якийсь плед, витягнутий з-під мішків. Мартиновець нічого не промовив, але принаймні поводився небрутально, навіть ґречно вклонився. Чи справді вони дарували життя? Що скажуть отцям секти, що відрапортують Распутіну? А якщо прийде новий наказ? А може, їх більше — не одна лише фракція распутінська й ще ота, до якої належав П’єлка, але чимало тих, хто бояться впливу Сина Мороза на Історію, і чимало тих, хто боронитимуть усе, що від Батька Мороза походить, — може, отож, за мить наступні фанатики вистежуватимуть і захочуть поховати живцем? Стискалося щелепи, щоб зуби не цокотіли від дрожу. Що то за дивний примус, сюрреалістична ситуація: викрали, поклали в труну, хотіли вбити, а тепер їдеться поруч із мужиком, який ледь не став убивцею, і навіть не вистачає сміливости в обличчя це йому кинути; ще й із вдячністю приймається від нього брудну ковдру, мало не дякуючи уголос. Але він не соромиться, він нічого не соромиться — у цьому клопіт із людьми віри, із підданцями абсолюту, божого чи людського, що поки вони виконують його накази, вони не чинять нічого лихого, якими б ті накази не були. Задушать тобі дітей, а потім ласкаво запросять на підвечірок, і дивуватимуться, якщо ти не прийдеш. Ось така вона, людина, що ж и в е в п р а в д і. Й ще одна річ, про яку Єрофєя не запиталося, позаяк про такі речі не питається: чому він просив випробувати й вислухати невірного, приреченого його мартинівськими зверхниками, невірного, якого попереднього дня сам хотів убити? Що такого трапилося? Але він не відізвався до кінця. Перевіз через річку, висадив, оком глипнув. — З Богом. — Покульгалося без жодного слова. Рука тепер тремтить, коли підноситься склянку з чаем. У пальцях іще стирчать скалки із дошок труни. Піти до поліцейського відділка? Він нічого не казав, бо знав, що Син Мороза цього не зробить.

Не вдалося проковтнути булку, навіть у гарячому молоці розмочену: затиснуте горло не бажало відкритися. З іншого боку столика Кроулі сів снідати товстий вірменин, усе ще у витрішкуватих мороскляних окулярах. Вихлептавши чорну каву, він розгорнув свіже число двомовного «Курьера Ангары». На першій сторінці було щось про поляків — поглянулося, по-чорногузячому перехиливши голову, — про поляків, але називали їх іще «японцями»; кілька днів тому хтось підірвав Зимну Залізницю, лінію на Кєжму, й підозрювали «польських терористів». Пригадалися жандарми й козаки на Двірці Муравйова. Це не через бомбу Не-Веруса; тут тривають інші змагання, у яких питання Тесли й лютих становить лише дрібну марґіналію. Вірменин повернув скельця молочного кольору над газетою. Викрутилося у кріслі, відрухово тікаючи поглядом, — убік, угору, на образ над шахами.

На цій збільшеній до розмірів портрета світлині гладко поголений чоловік у дворядному костюмі стояв перед фронтоном готелю, тоді ще під іншою вивіскою, а в тлі й праворуч, понад сірою імлою, яка замазувала більшу частину фото, висіли в небі вугільні колонади. Кроулі мав м’ясисте обличчя з устами, викривленими в іронічній посмішці, що було дуже виразно видно у контрасті з укритим кригою фасадом будівлі й довколишнім снігом, оскільки шкіра Кроулі, його зуби між губами й особливо очі — все це відбилося на знімку рівною напругою чорноти; темною була також хмарка, що зависла над головою в англійця: його тьмітляне дихання. Як довго Кроулі тут мешкав? Як хутко він перетворився на такого закоренелого лютовця? Господар казав, що Кроулі ходив до бурульників. Чи криється у тому якийсь прихований спосіб насичення тьмідиною, природний, тобто без допомоги машин доктора Тесли, й не потребуючий довгих років мешкання у Краї Лютих? Так зарядитися теслектрикою завдяки спілкуванню з лютими, що навіть від ока камери не втече отой мерехтливий потьміт, пекельна чорнота на тілі й довкола тіла, і янгольське світіння. Тоді люті мусять бути справжніми резервуарами тьмідини, — й справді, адже часто їхній лід здається темним, наче блискуча склянка, наповнена чорнилом? Алістер Кроулі знайшов спосіб пити його просто з джерела. Він стоїть на морозі з непокритою головою, із глузливою посмішкою на товстих губах. Чи йому холодно? Чи тремтить він в імлі? Чи мерзне? Він уже замерз, у тому то й річ. Затрусилося від раптової дрожі, впущена ложечка задзеленчала на блюдці. Вони ж попереджали — Поченґло, Разбєсов, Зєйцов — попереджали: це інший світ, ним керують інші закони, і якби ж то вони обмежувалися тільки фізичними царинами!..

Замерзло. Єрофєй ніяк цього не пояснив, це була сама собою зрозуміла річ. Чи сказалося правду, чи може збрехалося — чи справді такі щирі думки про батька, чи тільки дрож відчаю — ніч, цвинтар, вогні, Місяць, викопана могила, — сказалося — й замерзло.

Скільки разів ми здивовано зупиняємося, почувши щойно сказані нами уголос слова, особливо в політичних і релігійних суперечках, чи в розмовах про почуття: сказалося, а отже тепер уже знається власне судження; сказалося, а отже, тепер уже знається, кого ненавидіти, кого вподобати. Долучися до сварки — пізнаєш свій розум. Кинься у смертельний бій — пізнаєш своє серце. Або, принаймні, відчуй азарт високих ставок. Ще краще: зазирни усередину своєї могили, в оту чорну воду. Те, що про себе пізнаєш, у Літі пізнаєш лише на мить, й одразу ж утратиш певність знання, але в країнах Криги годі так пізнати щось, що не є цілковитою істиною або цілковитою оманою.

З а м е р з л о. Чи таким чином річ, яка істиною не була, раптом нею стає, і вже довіку нею залишиться? «Є такі судження, які істинами стають у певний момент, є судження, які робляться істинними, істинність яких твориться». Але ж навіть Котарбінський мав на увазі винятково минулі факти. Несила таким чином заморозити людину, тобто також те, чого ця людина ще не зробила. Несила в дослівному значенні с т в о р и т и і с т и н н і с т ь, як створюється ремісничий твір, плід у лоні, математична формула або магнетний заряд в організмі. Навіть машини, які помпують тьмідиною, навіть люті цього не роблять. Висякалося ніс, влилося ром у затиснуту горлянку. Вірменин зняв окуляри, в нього були очі маленької дитини, він дивився із дитячою зухвалістю. Знову відвелося погляд. Над шахівницею Кроулі завис сірою стрічкою тютюновий дим. Пішов і не повернувся; вирушив

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: