Фундація та Земля - Айзек Азімов
— У нашій атмосфері його всього три сотих відсотка.
— Для них це чимало — плюс ще чотири відсотки нашого видиху. Що якби спори проросли у наших ніздрях і на нашій шкірі? А якби розклали й знищили нашу їжу? Виробили токсини, які нас уб’ють? Навіть якби ми старанно їх знищили, але лишили кілька живими, цього їм стало б, щоб заразити інший світ, куди ми їх принесемо, а звідти — перенестися до інших світів. Хто знає, на яку шкоду вони здатні.
— Життя не обов’язково небезпечне тому, що відрізняється, — похитала головою Блісс. — Ви так готові вбивати.
— Це каже Гея.
— Авжеж, але я сподіваюся, що в моїх словах є сенс. Мох пристосований до умов цього світу. Використовує світло в невеликій кількості, але помирає від великої; користується крихітними подмухами вуглекислого газу, але великими його можна вбити. Він може й не вижити в будь-якому світі, крім Мельпоменії.
— Хочете, щоб я ризикнув? — вимогливо поцікавився Тревіз.
— Що ж, гаразд, — знизала плечима Блісс. — Не треба захищатися. Я розумію, про що ви. Ви ізолят, тож, ймовірно, не мали вибору, окрім як вчинити так, як вчинили.
Тревіз відповів би на це, однак його перервав високий і ясний голос Феллом — власною мовою.
— Що вона каже? — спитав Тревіз у Пелората.
— Феллом каже… — заговорив було Пелорат, але Феллом, ніби на мить запізно згадавши, що її мову нелегко зрозуміти, почала знову.
— Там, де ви були, був Джембі?
Слова були ретельно вимовлені, і Блісс просяяла.
— Хіба вона не чудово говорить галактичною? І так швидко навчилася.
— Я все зіпсую, якщо спробую, — тихо мовив Тревіз, — але ви поясніть їй, Блісс, що ми не знайшли на планеті роботів.
— Я поясню, — викликався Пелорат. — Ходімо, Феллом. — Він ніжно обійняв дитину за плечі. — Ходімо до нас у кімнату, і я дам тобі почитати ще одну книжку.
— Книжку? Про Джембі?
— Не зовсім… — І за ними зачинилися двері.
— Знаєте, — нетерпляче глянув їм услід Тревіз, — ми марнуємо час, граючись із цією дитиною в няньок.
— Марнуємо? Як це заважає вашим пошукам Землі, Тревізе? Ніяк. Однак гра в няньку встановлює зв’язок, вгамовує страх, дає любов. Хіба ці досягнення нічого не варті?
— Це знову говорить Гея.
— Так. Тоді будьмо практичними. Ми відвідали три старі світи косміків і нічого не здобули.
— Справедливо, — кивнув Тревіз.
— Власне, усі три виявилися небезпечними, чи не так? На Аврорі були здичавілі собаки, на Солярії — дивні й небезпечні людські створіння, на Мельпоменії — загрозливий мох. Тож очевидно, що світ, покинутий напризволяще, з людьми чи без, стає небезпечним для міжзоряної спільноти.
— Це не можна вважати загальним правилом.
— Три з трьох — шанси точно переконливі.
— І в чому це переконує вас, Блісс?
— Я вам розкажу. Прошу, вислухайте мене без упередженості. Якщо мати в Галактиці мільйони світів, що взаємодіють між собою, як це, звісно, і є, і якщо кожен світ повністю складається з ізолятів — як і є, тоді в кожному світі людський вид домінуватиме та нав’язуватиме свою волю нелюдським формам життя, неживій геологічній основі й навіть одне одному. Така Галактика є дуже примітивною, незграбною та несправною Галаксією. Зачатками цілого. Розумієте, про що я?
— Я розумію, що ви намагаєтеся сказати, але це не означає, що я з вами погоджуся, коли ви договорите.
— Просто послухайте. Погоджуйтесь чи ні, як хочете, але послухайте. Галактика працюватиме лише як прото-Галаксія, і що менше «прото-» й більше «Галаксія», то краще. Галактична Імперія була спробою створити сильну прото-Галаксію, і коли вона розпалася, часи швидко стали неспокійні. Ідею прото-Галаксії постійно намагалися посилити. Такою спробою є Конфедерація Фундації. Такою була Імперія Мула. Такою є Імперія, що її планує Друга Фундація. Але навіть якби таких імперій чи конфедерацій не було, навіть якби в усій Галактиці панував безлад, це був би поєднаний безлад, у якому всі світи взаємодіяли б один з одним, навіть якщо й тільки як вороги. Це саме собою було б певним союзом, і то був би не найгірший випадок.
— І що тоді було б найгіршим?
— Ви знаєте відповідь, Тревізе. Ви її бачили. Якщо населений світ повністю занепадає, стаючи суто ізолятським, і втрачає будь-яку взаємодію з іншими світами людей, він розвивається злоякісно.
— Отже, як рак?
— Так. Хіба не цим є Солярія? Вона проти всіх світів. А кожна людина на ній — проти всіх інших. Ви це бачили. А якщо люди повністю зникають, з ними щезають останні рештки порядку. Правило «всі проти всіх» стає провідним антипринципом, як-от із собаками, або всього-на-всього стихійною силою, як із мохом. Гадаю, ви розумієте: що ближче ми до Галаксії, то кращим стає суспільство. Тоді навіщо зупинятися на чомусь до Галаксії?
Якусь мить Тревіз мовчки дивився на Блісс.
— Я про це думаю. Але звідки це припущення, що дозування — річ одностороння, що мало — це добре, багато — краще, а все — найкраще? Хіба ви самі не зазначали, що мох міг пристосуватися до дуже малої кількості вуглекислого газу, тож чималий запас може його вбити? Людина двох метрів на зріст краща, ніж людина на зріст метр, але й краща за триметрову. Миша не стане кращою, якщо її збільшити до розмірів слона. Вона не виживе. Так само слон не стане кращим, якщо його зменшити до розмірів миші. Є природний розмір, природна складність, певна оптимальна якість для всього, зірка то чи атом, і це точно справедливо для живих істот і живих спільнот. Я не кажу, що стара Галактична Імперія була досконалою, і я точно бачу хиби в Конфедерації Фундації, але не готовий стверджувати, що через те, що абсолютна ізоляція — це погано, абсолютне єднання — це добре. Крайнощі можуть бути однаково жахливими, і можливо, старомодна Галактична Імперія, наскільки б вона не була недосконала — це найліпше, на що ми здатні.
— Мені цікаво, чи ви самі собі вірите, Тревізе, — похитала головою Блісс. — Ви будете стверджувати, що вірус та людина для вас однаково незадовільні, і бажали б зупинитись на чомусь посередині, як-от на слизовику?
— Ні. Але стверджуватиму, що для мене вірус і надлюдина однаково незадовільні, і я бажав би зупинитися на чомусь посередині, як-от на людині звичайній. Однак немає сенсу сперечатися. Я матиму рішення, коли знайду Землю. На Мельпоменії ми знайшли координати інших сорока семи світів косміків.
— І відвідаєте їх усі?
— Якщо доведеться, то кожен.
— Ризикуючи небезпекою на кожному.
— Так, якщо це потрібно, щоб знайти Землю.
Пелорат вийшов із кімнати, у якій лишив Феллом, і, здавалося, збирався було щось сказати, коли його заскочила швидка суперечка між Блісс і Тревізом. Він дивився на обох по черзі, коли ті говорили.
— Скільки часу це забере? — спитала Блісс.
— Скільки б не знадобилося, — відповів Тревіз. — І ми можемо знайти те, що нам потрібно, вже на наступному, який відвідаємо.
— Або ж на жодному.
— Цього ми не знатимемо, поки не пошукаємо.
Нарешті Пелорат зумів втрутитися:
— Але навіщо шукати, Ґолане? У нас є відповідь.
Тревіз нетерпляче махнув рукою в напрямку
