Фундація та Земля - Айзек Азімов

— Ваше ставлення до дітей, Тревізе, просто жахає, — спохмурніла Блісс.

— Можливо, але зараз не час це обговорювати. — Тоді він порівну із задоволенням і полегшенням мовив: — Ось знову Альфа, у справжньому космосі. А ліворуч від неї й трохи вище — майже така сама яскрава зірка, і її на комп’ютерній мапі Галактики немає. Це і є сонце Землі. Закладаюся всіма своїми статками.

4

— Що ж, — сказала Блісс, — якщо ви програєте, ми не візьмемо й частини ваших статків, тож чому не розібратися із цим одразу? Відвідаймо зірку, щойно зможемо стрибнути.

— Ні, — хитнув головою Тревіз. — Цього разу річ не в нерішучості чи страху, а в обережності. Ми тричі відвідували невідомі світи — і тричі стикалися із чимось несподівано небезпечним. Крім того, нам тричі доводилося полишати ці світи спішно. Цього разу питання дуже критичне, і я не поставлю знову на незнання; принаймні на більше незнан­ня, із яким я можу впоратися. Поки що в нас є лише розпливчасті розповіді про радіацію, і цього недостатньо. За химерною випадковістю, якої ніхто не міг очікувати, приблизно за один парсек від Землі є планета з людським життям…

— Ми точно знаємо, що в Альфи є планета з людським життям? — втрутився Пелорат. — Ви сказали, що комп’ютер поставив знак питання.

— Усе одно варто спробувати. Чому б на неї не глянути? Якщо там справді є люди, з’ясуймо, що вони знають про Землю. Все ж таки для них Земля не є чимось далеким із легенди; це сусідній світ, яскраво й виразно видимий у них на небі.

— Непогана ідея, — замислено мовила Блісс. — Мені спадає на думку, що якщо Альфа населена і якщо її жителі — не зовсім типові ізоляти, вони можуть бути дружніми, і ми зможемо роздобути для різноманіття якусь пристойну їжу.

— І познайомитися з приємними людьми, — додав Тревіз. — Не забувайте про це. Янове, вас це влаштує?

— Ви вирішуєте, старий друже, — сказав той. — Куди ви, туди і я.

— Ми знайдемо Джембі? — раптом спитала Феллом.

— Ми пошукаємо його, Феллом, — квапливо відповіла Блісс, доки Тревіз не встиг.

А тоді Тревіз мовив:

— Отже, вирішено. Летимо на Альфу.

5

— Дві великі зірки, — вказала на екран Феллом.

— Саме так, — мовив Тревіз. — Дві зірки. Блісс, наглядайте за нею. Не хочу, щоб вона кудись влізла.

— Вона в захваті від пристроїв, — пояснила Блісс.

— Так, знаю, але я не в захваті від її захвату. Хоча, правду кажучи, мене так само, як і її, заворожують водночас дві настільки яскраві зірки на екрані.

Зорі були такими яскравими, що здавалося, ніби в кожної з них от-от проявиться диск. Екран автоматично посилив щільність фільтрації, не пропускаючи потужне випромінювання та стишуючи світло настільки, щоб воно не шкодило сітківці. Як наслідок, мало які інші зірки сяяли достатньо, щоб бути помітними, тож ці дві гордовито панували майже на самоті.

— Річ у тім, — зауважив Тревіз, — що я ніколи так близько не бував до подвійної системи.

— Справді? — відверто приголомшено перепитав Пелорат. — Як таке можливо?

— Я встиг поподорожувати, Янове, — засміявся Тревіз, — але все ж таки не той галактичний блукач, яким ви мене вважаєте.

— Я взагалі ніколи не був у космосі, доки не зустрів вас, Ґолане, але завжди думав, що будь-хто, кому вдасться вибратися у космос…

— Знаю, побуває скрізь. Це досить природно. Проблема прив’язаних до планети людей у тому, що, наскільки б розум не підказував їм зворотне, їхня уява просто не може осягнути справжніх розмірів Галактики. Ми можемо подорожувати все наше життя, але більша частина Галактики лишиться непроникною й неторканою. Крім того, подвійні системи ніхто ніколи не відвідує.

— Чому ні? — спохмурніла Блісс. — Ми на Геї погано знаємося на астрономії — точно гірше за ізолятів-мандрівників, але в мене склалося враження, що подвійні зорі — не рідкість.

— Це так. Подвійних зірок суттєво більше, ніж одинарних. Однак близьке розташування двох зірок порушує звичні процеси утворення планет. Обіч подвійних зірок менше планетарного матеріалу, ніж обіч одинарних. Планети, які все ж таки біля них формуються, часто доволі нестабільні й дуже рідко придатні для життя. Гадаю, давні дослідники вивчили чимало подвійних зірок зблизька, однак для поселення добирали лише одинарні. У щільно заселеній Галактиці майже всі подорожі пов’язані з торгівлею чи комунікаціями, і відбуваються вони поміж населеними світами, які обертаються довкола одинарних зірок. Припускаю, під час військових дій бази інколи розташовували в малих світах, які інакше б не населяли і які оберталися навколо однієї з пари подвійних зірок, бо їм випало мати стратегічне розташування. Однак із удосконаленням гіперпросторових подорожей необхідність у таких базах зникла.

— Дивовижно, скільки всього я не знаю, — сором’язливо мовив Пелорат.

Тревіз на це лише вишкірився.

— Нехай це вас не вражає, Янове. Коли я був на флоті, ми слухали купи лекцій про застарілі військові тактики, які ніхто ніколи не планував і не мав намірів використовувати і про які говорили просто за інерцією. Я просто проторохкотів частину однієї з них. Зважте, скільки всього ви знаєте про міфологію, фольклор і стародавні мови, чого не знаю я, а знаєте лише ви та дуже небагато інших.

— Гаразд, — сказала Блісс, — але ці дві зірки утворюють подвійну систему, і навколо однієї з них обертається населена планета.

— Сподіваємось, що це так, Блісс, — відказав Тревіз. — Завжди є винятки. А в цьому випадку — з офіційним знаком питання, що ще бентежніше. Ні, Феллом, ці ручки — не іграшки. Блісс, ви тримаєте її або в наручниках, або подалі звідси.

— Вона нічому не нашкодить, — захищаючись, мовила Блісс, але все одно відтягнула солярійську малу до себе. — Якщо ця придатна для життя планета вас так цікавить, чому ми досі не там?

— Хоча б тому, що мені властиве людське бажання роздивитися подвійну систему зблизька. Також мені як людині властива обережність. Як я вже пояснив, усе, що трапилося з нами, відколи ми полишили Гею, інтенсивно налаштовує мене на обережність.

— Котра із цих зірок Альфа, Ґолане? — спитав Пелорат.

— Не загубимося, Янове. Комп’ютер точно знає, котра з них Альфа, та й ми теж. Вона гарячіша й жовтіша серед двох, бо більша. Що ж, у зірки праворуч світло має виразний помаранчевий відтінок, схожий на сонце Аврори, якщо пригадуєте. Помічаєте?

— Так, тепер, коли ви звернули на це мою увагу.

— Дуже добре. Вона менша. Яка друга літера тієї давньої мови, про яку ви говорили?

Пелорат на мить замислився:

— Бета.

— Тоді назвімо помаранчеву Бетою, а жовто-білу Альфою, і просто зараз ми прямуємо до Альфи.

Розділ сімнадцятий

Нова Земля

1

— Чотири планети, — пробурмотів Тревіз. — Усі маленькі, плюс астероїдний слід. Жодного газового гіганта.

— Вас це розчаровує? — спитав Пелорат.

— Не дуже. Це очікувано. Одна з парних зірок, які обертаються на близькій відстані одна від одної, може не мати планет, які оберталися б довкола неї. Планети можуть обертатися навколо центра тяжіння обох зірок, але вони дуже малоймовірно будуть придатними