ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

— Справа в тому, — зробив висновок Микола, — що, незважаючи на всі досліди, ми ще не пояснили до кінця механізму дії променевої електроенергії. Чому підвищується врожай від опроміненого насіння? Чому гинуть бактерії в полі високої частоти? Цього ми ще не знаємо. Але хіба не означає, що треба відмовитися від спроб практично використати могутню дію променевої енергії? Звичайно, ні! Саме розв’язуючи практичні завдання, ми й знайдемо ті ланки теорії, яких ще не вистачає. І якщо лабораторні досліди дають такі чудові результати — хай навіть не завжди, — цього вже досить, щоб приступити до практики.

Нам, фізикам, доводиться переборювати великі труднощі. Щоб створити, наприклад, дезинсекційну установку, треба бути водночас і фізиком, і біологом. Щоб застосувати променисту енергію для підвищення врожайності хлібних культур, треба знати — і дуже глибоко знати! — фізіологію рослин. Такі поєднання дуже рідкісні, а колективна робота людей, що мають такі різнорідні знання, в даному випадку теж не розв’язує питання. Щоб творити, винаходити, треба мати ці різнорідні знання в одній голові.

Ось і відповідь на ваше запитання, товаришу нарком. Наша наука про променисту енергію робить лише перші кроки. Труднощів багато, а довір’я і допомоги мало. Зрештою, я розумію і господарників. Серед нас є, звичайно, і такі, що захоплюються, і не досить компетентні люди. Буває важко розібратися в нашій «тонкій механіці» — кому тут можна, а кому не можна довіряти…

Нарком підвівся, доброзичливо дивлячись на Тунгусова.

— Нічого, розберемося. — Він узяв трубку. — Товариш Вітковський? Так, так, доброго дня! От що, шановний, зараз до вас прийде інженер Тунгусов… Так, він, він… Займіться ним як слід, усі його претензії, треба задовольнити. І якнайшвидше. Складіть разом з ним заявку, копію дайте мені. — А ви, — сказав він, знову звертаючись до Тунгусова, — не соромтесь, вимагайте все, що треба для роботи. Замовлення викопаємо, грошей дамо, скільки потрібно буде. Сушарню треба зробити за всяку ціну. А потім підемо і далі. Дуже прошу вас держати мене в курсі справи. Ось вам мої телефони. Якщо зустрінуться які-небудь труднощі і потрібна буде допомога, дзвоніть безпосередньо мені в будь-який час.

— Спасибі, — заїкаючись від хвилювання, пробурмотів Микола. — Спасибі за довір’я, товаришу нарком! — він схопив папірець з номерами телефонів, міцно стиснув наркомові руку і швидко вийшов.

— Професор Ридан, — доповів секретар, входячи до кабінету.

— Ридан? Фізіолог? — здивувався нарком.

— Очевидно, він.

— Просіть… просіть…

Вони зустрілися, як давні знайомі, хоча навряд чи коли-небудь зустрічалися. Нарком добре знав ім’я Ридана, одного з перших учених, який без вагань примкнув у свій час до соціалістичної революції, знав його славу визначного хірурга, чув про недавній виступ професора, перерваний несподіваним приступом хвороби.

— Вас, мабуть, дивує поява людини, такої далекої за своєю спеціальністю від питань промисловості… — почав Ридан.

— От і помиляєтеся, — сміючись відповів нарком. — Анітрохи я не здивований. До нас тепер усі йдуть, і я думаю, що зараз не знайдеться жодного відомства, жодної галузі знань, які не були б кровно зацікавлені в нашій промисловості. Знаєте, хто у мене зараз був? Музиканти! — обидва весело розсміялися. — Однак як ви себе почуваєте, професоре? Я чув, ви хворіли.

— Ви чули про мій провал у Будинку вчених?

— Чому «провал»? Кажуть, доповідь була дуже цікава.

— Можливо… Але я виступав не лише для того, щоб зробити цікаве повідомлення. Моя доповідь мала певну, дуже важливу для моєї дальшої роботи мету, якої я так і не досяг. Якась хвилинна слабість, незрозумілий шок, що не підходить під визначення «хвороба», змусив мене припинити доповідь. І саме провал, а не хвороба, — основне значення цього інциденту. Він, власне, і привів мене до вас.

Нарком уважно подивився на бліде обличчя вченого. Ридан ще не зовсім видужав від потрясіння, викликаного невдачею з фізиками і незрозумілістю самого «шоку», для якого він не знайшов ніяких підстав у своєму організмі. Занепокоєність промайнула в живих глибоких очах наркома.

— Скажіть, скільки годин на день ви працюєте? — спитав він. — Або краще, скільки ви відпочиваєте?

Легка усмішка ворухнула вуса Ридана.

— А ви, товаришу нарком? — запитав він замість відповіді.

Нарком одвів погляд і теж посміхнувся. Всі знали його звичку виходити після роботи в наркоматі на прогулянки «для відпочинку», причому місцем таких прогулянок завжди виявлялися заводи, які вимагали в той час особливої уваги наркомату.

— Нам з вами приблизно по піввіку, — вів далі Ридан. — Відпочивати, кажете? Як це відпочивати? Тільки голова може змусити нас відпочивати, вона керує людиною. Я можу дати відпочинок рукам, шлунку, навіть серцю. Але ми з вами працюємо головою. Як же бути з нею, коли вона сама не хоче… не може відпочивати?!

Вони сиділи один навпроти одного, літні, міцні ще, уважні, і мовчали кілька секунд.

— Ви маєте рацію, — сказав, нарешті, нарком. — Нам цього зробити не можна. Ніякий відпочинок не змусить наші голови припинити роботу… Чим же — я можу допомогти вам?

Ридан коротко розповів про своє відкриття, про «конфлікт з фізикою». Розв’язання серйозної фізіологічної проблеми ховається в недоступній йому галузі. Потрібна допомога. Промисловість об’єднує всі кращі технічні сили країни. Вона, звичайно, знає видатних радіотехніків, конструкторів-винахідників.

— Назвіть мені людину, якій я міг би доручити розробку генератора. Якщо така людина скаже, що завдання не безнадійне і погодиться взятися за його розв’язання, дайте мені її. От і все, що я прошу.

Нарком вирішив, що задовольнити прохання — справа зовсім нескладна. Він направить його до представника одного з головкомів, який і назве йому потрібну особу. Товариш Вітковський чудово знає людей радіопромисловості. Нарком одразу ж подзвонив йому і попередив про прихід професора Ридана.

— До речі, — спитав він Вітковського, — інженер Тунгусов пішов? Ні? Чудово, хай зайде до мене зараз же.

В цю мить загув