Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

На містку пролунали крики гніву і подиву. Наказовим жестом Гарн Горві відновив порядок:

— Тихо! Ми тільки втрачаємо час!

Він знову придивився до екрани. Тіло його напружилося, ніби натягнута тятива. Ґордон дивився на Ліану. Вона зберігала повну холоднокровність, нічим не виявляючи своїх почуттів, у той час як сам Ґордон відчував уже справжнісінький страх.

— А що, якщо попросити допомогу з Фомальгаута? — Запропонував він.

— Занадто далеко, вони не встигнуть. Крім того, перехопивши передачу, ті, що ховаються серед цих уламків, атакують нас тут же. А вони її, без сумніву, перехоплять.

Гарн Горві випростався, обличчя його скривила гірка гримаса:

— Наш єдиний шанс, ваша високість, — негайна втеча.

— Ні, — твердо сказала Ліанна.

Всі подивилися на неї з подивом. Вона коротко посміхнулася, але посмішка вийшла не надто веселою.

— Не треба оберігати мене, капітане. Я не гірше вас знаю, що ми легко відірвемося від їх кораблів, але не від їх ракет. А вони випустять хмари ракет, щойно ми стартуємо.

Марно Гарн Горві намагався її переконати. Втеча необхідна, говорив він, протиракетний захист надійний, але вона вже підійшла до групи зв’язківців.

— Мені треба поговорити з Королівським центром зв’язку на Фомальгауті. За звичайним каналом.

— Але, ваша високість, — заперечив капітан, — Передачу буде тут же перехоплено.

— Саме цього я і хочу, — пояснила Ліанна.

— План ваш зухвалий, ваша високість, але за такі речі доводиться іноді платити. Благаю вас все обдумати, перш ніж прийняти рішення…

— Яке стосується вас, Коркханн, не в меншій мірі, ніж мене. Я розумію це. Але я все добре обдумала і не бачу іншого виходу. — І, звертаючись уже до всіх, вона продовжила: — У своєму посланні я зазначу, що зібралася нанести візит на Маралл, відвідати свого кузена Нарат Тейна, щоб обговорити з ним державні проблеми надзвичайної важливості. І я це дійсно зроблю. У тиші пролунав лише приглушене вигук Ґордона, а Ліанна продовжувала спокійно далі:

— І ось що ми отримаємо у результаті. Якщо я прямую на Маралл і зі мною щось трапиться, винен, отже, мій кузен. Так усі вирішать. Подібний поворот у громадській думці зруйнує всі його надії на престол. Таким чином ті, хто сидить у засідці, опиняються у патовій ситуації… НаратТейн ніколи не зважиться на вбивство, яке загрожує його честолюбним планам.

— Звучить логічно, — сказав Ґордон, — але що станеться, коли ми туди прибудемо? Адже він мріє від вас позбутися, а ви самі віддаєте себе у його руки! — Він наблизився до неї, не помічаючи згуслого навколо крижаного мовчання. — Ні, пропозиція капітана краще. Хай шанс втекти малий, але він є. Отже…

Очі Ліанни стали величезними, набули холодний сталевий відтінок. На її губах з’явилася легка усмішка.

— Ви дуже дбайливі, Джоне, дякую. Але я все зважила, і прийняла рішення, — Вона знову звернулася до зв’язківців: — Фомальгаут, будь ласка.

Старший зв’язківець запитально подивився на капітана. Гарн Горві безсило знизав плечима:

— Тут командує її високість.

Ні капітан, ні інші офіцери, судячи з усього, не звернули уваги на дивні перетворення, які відбувалися з обличчям Ґордона: спочатку червоне, раптом воно стало білим. Всі поводилися так, ніби Ґордон став невидимкою. Але ступивши вперед, він відчув, як Коркханн схопив його за руку своїми гострими кігтями. Ґордон інстинктивно сіпнувся, але відразу взяв себе в руки і спробував заспокоїтися. Ліанна вже розмовляла з Фомальгаутом. Він подивився на екрани — там ніщо не змінилося. Повз них повільно пропливала темна маса, підпорядкована Холодному древньому розпорядку. Ґордону на мить здалося, що Коркханн просто придумав ці зловісні кораблі-вбивці.

— Погляньте сюди, — відгукнувся міністр, вказуючи на екрани детекторів радіоактивності. — Бачите ці сплески? Кожен з них — генератор великого корабля. Оскільки уламки рухаються — а в просторі немає нічого нерухомого, — кораблі рухаються разом з ними. Ці детектори бачать там, де радари сліпі.

— Коркханне, мій друже, — тихо сказав Ґордон, — ви нервуєте мене все менше і менше. До чого б це?

— Скоро зовсім звикнете. Не забувайте, що я дійсно ваш ДРУГ.

Тим часом Ліанна закінчила передачу, обмінялася кількома словами з капітаном і, у супроводі Ґордона та Коркханна, залишила місток. Спустившись по трапу вона звернулася до свого міністра з чарівною посмішкою:

— Вибачте, але нам треба поговорити.

Церемонно поклонившись, Коркханн пішов на своїх довгих, тонких ногах. Ліанна не чекаючи, коли Ґордон відкриє двері салону, штовхнула її сама. Щойно вони зачинилися, Ланна повернулася до Ґордона.

— Ви більше ніколи, — голос її був карбованим і наказовим, — чуєте, за жодних обставин не повинні публічно ставити під сумнів чи оскаржувати мої накази. Зрозуміло?

— А у особистому житті? — Посміхнувся Ґордон. — Чи ви командуєте і у спальні? Вона почервоніла.

— Можливо, вам важко це зрозуміти. Ви з іншої епохи, іншої культури…

— Так. А тепер послухайте, що я скажу. Я ніколи не відмовлюся від свого права говорити те, що думаю. — Ліанна спробувала заперечити, але Ґордон, злегка піднявши голос, продовжував: — Більш того, коли я говорю з вами як друг, який вас кохає і думає лише про вашу безпеку, я не дозволю публічно себе принижувати. І тому, Ліанно, я питаю: чи не краще вам підшукати кого-небудь іншого, більш витонченого у придворному протоколі? Вони обмінялися впертими, обуреними поглядами.

— Спробуйте мене зрозуміти, Джоне! Є обов’язки, які перевищують мої особисті почуття! У мене королівство…

— Я