Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

— Отже, — незворушно продовжував Коркханн. — Більше половини світів нашого королівства заселені негуманоїдними расами. — Швидким жестом своїх кігтистих пальців він вказав на зірки, оточені сонмом планет, — 3 іншого боку, тут є багато незаселених світів, які були свого часу колонізовані людством — тут, тут і там… — Його пальці знову пролетіли над картою. — Щільність населення на цих планетах велика, загальна чисельність жителів приблизно вдвічі більше, ніж у світах, заселених негуманоїдами. Принцеса, як ви знаєте, у своєму правлінні спирається на Ради, розділену на дві палати: в одній з них представництво пропорційно числу планет, в іншій — кількості жителів.

— Таким чином, — зрозумів Ґордон, — у кожній з двох палат домінує одна з двох груп.

— Абсолютно вірно. І у більшості випадків думка правителя є вирішальною. Відповідно всі визначають його симпатії.

— Серйозних труднощів раніше не було, — втрутилася Ліанна. — Але два роки тому хтось почав кампанію, яка має на меті довести негуманоїдам, що люди — їх природні вороги. Зокрема, що я їх ненавиджу і виношую різні підступи. Зрозуміло, в цьому немає ні кихти правди, однак у негумано’ідів, як і у людей, завжди є ті, хто готовий вірити у такого роду вигадки.

— Ситуація поступово стає усе більш визначеною, — продовжував Коркханн. — Група негуманоїдних світів бажає домогтися суверенітету і для початку замінити Ліанну принцом, якому вони симпатизують.

— Тобто Нарат Тейном?

— Саме так. А зараз, Джон Ґордон, я відповім і на ваше німе запитання. Ні, Ліанно, це цілком правомірне питання, і я хочу на нього відповісти. — Жовті блискучі очі подивилися прямо у вічі Ґордону. — Вас цікавить, чому я на стороні людей, а не своїх одноплемінників. Справа у тому, що люди у даній ситуації мають рацію. Група, яка підтримує Нарат Тейна, юридично діє бездоганно, але думають вони лише про владу. І за всім цим, я знаю, стоїть якесь зло, суть якого я не зрозумів, але якого я боюся. — Він пересмикнув плечима, від чого сіре блискуче пір’я захиталося. — Крім того, Нарат Тейн…

У двері рішуче постукали.

— Заходьте, — сказала Ліанна. У салоні з’явився один з молодших офіцерів.

— Ваша високість! Капітан Гарн Горві просить вас на капітанський місток. — Повернувшись до Коркханна, офіцер додав: — Вас теж, пане міністре.

Ґордон нутром відчув небезпеку. Лише у надзвичайній ситуації капітан міг так себе повести.

Ліанна кивнула:

— Звичайно. Ґордон, ходімо з нами.

Молодий офіцер йшов попереду них по вузькому освітленому коридору. Потім зупинився біля крутого трапа, що вів до поста управління, який навіть у цю віддалену епоху носив давню назву «місток».

На задню, вигнуту і широку стіну поста були виведені панелі комп’ютера, системи управління, індикатори контролю маси і швидкості, а також стану акумуляторних батарей. Вібрація генераторів під сталевими щитами підлоги відчувалася як биття живого серця. Носові екрани показували простір перед кораблем у оптичному і радарному зображенні з шириною захвату у 180 градусів. Збоку примостилася установка телестерео. Увійшовши до приміщення, Ґордон був вражений тишею, яку порушували лише гудіння і поклацування електронних пристроїв. Технічний персонал, здавалося, перебував у деякій розгубленості: увага цих людей розділилася між апаратурою, за якою вони повинні були стежити, і групою, що скупчилася біля екрану радара. Там стояли капітан, його перший помічник і кілька офіцерів високого рангу.

Гарн Горві був високий і широкоплечий. Сиве волосся, енергійний, пронизливий погляд. Він повернувся, щоб привітати принцесу.

— Прошу вибачити за незручність, яку я завдав вашій високості, але це було необхідно.

У технічних питаннях Ґордон не розбирався, тому його очі не бачили на радарі нічого, крім кількох беззмістовних світлих точок. Він подивився на телеекрани. Крейсер наближався до зони, багатої різноманітним космічним сміттям. Спочатку Ґордон побачив лише темну хмару, потім став розрізняти окремі деталі, висвітлені слабкими променями далеких сонць. Величезні незграбні уламки, розміром від будинку до середньої планети, повільно переміщалися у великій пиловій хмарі, що простягалася на один-два парсека космічної порожнечі.

Небезпечна зона була далеко, до того ж крейсер обходив її по лівому борту з пристойним запасом, і Ґордон не міг зрозуміти, чим викликане занепокоєння капітана. А той уже давав Ліанні необхідні пояснення:

— Звичайні радари фіксують лише відбиті імпульси, типові для подібних скупчень космічних об’єктів. Але детектори радіоактивності зареєстрували щось інше. Кілька джерел високої енергії, абсолютно нехарактерних для таких областей. — Обличчя Гарн Горві стало суворим. — Боюся, це вказує на присутність кораблів, які причаїлися серед цих уламків.

— Засідка? — Запитала Ліанна абсолютно спокійним тоном. Ґордон відчув, як серце його тьохнуло і стало болісно битися. — Але я не бачу, яким чином її могли б влаштувати. Адже ви вибрали найбільш безпечний маршрут, з новими опорними координатами і нерегулярними інтервалами. Як можна зробити засідку, не знаючи заздалегідь, за яким відрізком шляху ми пройдемо у черговий кидок?

— Можна було б припустити і зраду, — відповів Гарн Горві, — однак ця гіпотеза видається занадто малоймовірною. Скоріш за все вони користуються послугами телепатів. — Голос його став ще більш жорстким. — Гадаю, їх не так мало у оточенні Нарат Тейна. — Він повернувся до Коркханну: — Ви, пане міністре, могли б надати нам неоціненну допомогу.

— Ви хочете знати, чи дійсно там ховаються кораблі, — сказав Коркханн. — Як ви правильно відзначили, у оточенні Нарат Тейна телепатів багато, але представників мого народу серед них немає. Добре, я зроблю все, що в моїх силах. Він зробив крок вперед і завмер, жовті очі його немов провалилися у таємничу глибину. Всі мовчки чекали, тишу порушували лише вібрації і тихе гудіння генераторів. Ґордон відчув сухість у горлі, долоні ж, навпаки, стали вологими.

Нарешті Коркханн заговорив:

— Так, кораблі там є. І вони дійсно належать Нарат Тейну. Він замовк.

— Що ви ще почути — запитала Ліанна.

— Розум, нелюдський і негуманоїдний. Я почув мішанину думок істот, які готуються до