Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Алена обняла його і погладила по волоссю:

— Це нічого, любий, все вже минуло…

Навратіл недовірливо похитував головою. Северсон помітив це. Він звільнився з обіймів Алени і вигукнув:

— Ви мені не вірите? Один доказ є у мене в кишені. Не знаю, правда, що це таке, але певен, що тут щось не гаразд. Інакше, навіщо б Дітріхсон просив мене, щоб я знищив дві коробочки таких ампул? Можу вам їх показати, я заховав їх у себе в каюті, в шухляді з білизною…

Навратіл оглянув ампулку під електронним мікроскопом.

— Негайно заарештувати Дітріхсона! Це справді злочинець! — сказав він хрипло. — Наймерзенніший злочинець! Він готував бактеріологічну війну. Погляньте: віруси мозкового грипу…

Він помовчав, щоб перевести дух.

— Яке щастя, друзі, що людство вчасно побачило, в чому криється корінь зла, і зрозуміло, якою небезпекою є для його існування капіталізм та імперіалізм! Яке щастя для людства, що у цих злочинців вирвано з рук атомну зброю, що Радянський Союз вчасно мобілізував народи на бій за мир… З атомною енергією — все одно як з вогнем: вона хороший слуга і страшний господар. Тепер, на щастя, вона тільки хороший слуга, що дав нам силу для багатьох перемог. Який добробут створили ми з цією силою на Землі! Без неї ми сьогодні не були б тут, у сонячній системі, віддаленій від наших домівок більш як на чотири світлових роки… Безумці, які в хворобливому прагненні влади забувають про людяність і чесність і навіть втрачають природний інстинкт самозбереження, повинні пам'ятати, що той, хто сіє вітер, збирає бурю! Та буря змете тільки їх. Людство не допустить, щоб повторився жах минулого. Воно хоче жити спокійно й мирно і тому безжально знищить кожного злочинця…

І ще один повчальний висновок дають нам ці застережні сигнали з Всесвіту: у радісному мирному житті ми перестали бути пильними і обережними. Ми покладались на те, Що пережитки імперіалізму назавжди зникли з свідомості людей… Як бачите, заспокоюватись зарано… Товариші, ми повинні негайно скликати суд і поставити перед ним підступного злочинця!

Однак Дітріхсона не знайшли ні на атомній електростанції, де він мав чергувати, ні в лабораторії, ні в його каюті.

— Хотів би я вам, Алено, сказати кілька одвертих слів, якщо ми вже випадково лишились на самоті… Пам'ятайте: любов не сліпа і не пасивна. Справжня любов облагороджує людей, робить їх кращими. Ви повинні були більше допомагати Северсонові… Ну, нічого, ви все це ще виправите. Все життя у вас попереду.

— Товаришу Навратіл, знаю, що на мені лежить велика провина…

До клубу зайшов Северсон. Навратіл враз пригадав, що має зазирнути до кабіни управління, і вийшов. Северсон нахилився до Алени і запитав пошепки:

— Гніваєшся на мене?

— Дурненький! — посміхнулась вона. — Навпаки…

— Ті дві коробочки лежали між нами, як камінь… Зачекай хвилинку. Побіжу по них, щоб вони вже більш не пекли мене…

— Ходімо. Я піду з тобою.

Северсон відчинив двері своєї каюти і зразу ж вискочив назад. На його ліжку, серед розкиданої білизни, сидів Дітріхсон. В лівій руці він судорожно стискав металеву коробочку, а правою вибирав з неї ампулки і трощив їх об підлогу.

— Фаухер, Йонес, Северсон — усі так скінчите! Замордую вас, як собак! — очі в нього були божевільні, вирячені, і він весь час тіпався. — Іди геть, убивця! — закричав він, побачивши Северсона. — Ти знищив планету Ікс!

Коробку з ампулками він пошпурив до дверей.

— Збожеволів! — Северсон сильно причинив за собою двері і схопив Алену за руку. — Швидше поклич Навратіла!

Алена побігла. Северсон сперся на двері, щоб затримати безумця.

Дітріхсон кілька разів посмикав за ручку і затих. Здавалось, він заспокоївся. Та ось двері раптом широко відчинились. Божевільний вискочив з каюти, наштовхнувся на стінку, впав. Одразу ж схопився і, не помічаючи Северсона, побіг до виходу з корабля.

Перш ніж Северсон опам'ятався, Дітріхсон відчинив двері шлюзової камери, які автоматично зачинились за ним, потім зовнішні двері; відштовхнувся і стрибнув у безповітряний простір.

Його обличчя й руки вмить залилися кров'ю.

Мертве тіло потонуло в темряві.

— Який він гидкий і який жалюгідний! — тихо сказав Навратіл. — Чи послали вже ви, Северсон, повідомлення на Землю?

— Так. Повідомив їх також, що через надзвичайно високий рівень радіоактивності приземлитись на планеті Ікс не можемо.

— Для людства і для «Братства сильної руки» це буде серйозною пересторогою. Справді, застережні сигнали з Всесвіту, як сказала Алена. Шкода тільки, що наші повідомлення почують аж через чотири роки… А тепер — вперед до сузір'я Альфа Центавра!

— Зачекайте, товаришу Навратіл, — поклав йому Мак-Гарді руку на плече. — Чи не заждати нам тут деякий час, поки розвіється радіоактивність, а потім послати вниз допоміжний літак з групою дослідників? Ми вивчили б там залишки культури й результати атомної війни. Можливо, розкрили б також таємницю смертоносного випромінювання і збагатили б цим нашу науку.

— Я не згоден з вами, товаришу Мак-Гарді. Безперечно, вони не знали, що таке культура. А потім, навіщо нам таємниця смертоносних променів? Що хорошого дало б нам вивчення гігантського кладовища невідомого людства?.. Те, що ми знаємо про нього, з нас цілком досить: воно одержало невигойну рану, бо зловживало атомною енергією. Далі йти вже не можна. Тут і наука стоїть на грані, за яку не скоро сягне.

Він увімкнув відеофон і повторив наказ:

— Напрямок на зірку Альфа Центавра А — вперед! До кабіни управління