Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Уряд намалював жалюгідну картину знищення золотого паритету. Та розсудливих було мало. Божевілля охопило всю країну. За прикладом Сан-Франціско, у містах зупинялося життя. Поїзди і мільйони автомобілів мчали на захід. Що ближче до Тихого океану, то дорожчими ставали продукти харчування. Їх ні на чому було підвозити. Голодні шукачі щастя грабували продуктові лавки. Фунт шинки підскочив до ста доларів. У Сан-Франціско люди мерли на вулицях. Од голоду, спраги, палючої спеки божеволіли.

На вузлових станціях, на коліях лежали вбиті під час штурму поїздів. По дорогах, путівцями, через гори, ліси, рівнини брели — назад на схід — купки щасливців, тягнучи на спинах мішки із золотими брусками. Тих, що відстали, вбивали місцеві жителі та бандити.

Почалося полювання на золотонош, на них нападали навіть з аеропланів.

Уряд вдався нарешті до крайніх заходів. Палата вотувала закон про загальну мобілізацію у віці від сімнадцяти до сорока п’яти років, а тих, хто ухилявся, судив військово-польовий суд. В Нью-Йорку у кварталах бідноти розстріляли кількасот чоловік. На вокзалах з’явилися озброєні солдати. Декого хапали, стягували з площадок вагонів, стріляли в повітря і в людей. Але поїзди виходили переповнені. Залізниці, які належали приватним компаніям, вважали за вигідніше не звертати уваги на розпорядження уряду.

До Сан-Франціско прибуло ще п’ять пароплавів і на відкритому рейді, на видноколі затоки, стала на якір красуня «Арізона» — «гроза морів». Під захистом її двох гіперболоїдів кораблі розвантажували золото.

Ось за яких умов настав день відкриття Вашінгтонської конференції. Місяць тому Америка мала половину золота на земній кулі. Нині, що не кажи, золотий фонд Америки розцінювали дешевше рівно у двісті п’ятдесят разів. Труднощі, величезні збитки, чималі людські жертви, все це можна було якось пережити. А що коли божевільному негідникові Гаріну спаде на думку продавати золото по долару за кілограм або по десять центів? Старі сенатори і члени палати ходили по кулуарах з білими від жаху очима. Промислові й фінансові королі розводили руками:

«Це світова катастрофа, — гірше, ніж зіткнення з кометою».

«Хто такий інженер Гарін? — питали. — Що йому, власне, треба? Розорити країну? Безглуздо. Незрозуміло… Чого він домагається? Хоче бути диктатором? Будь ласка, якщо ти найбагатша людина в світі. Зрештою, нам і самим цей демократичний лад набрид гірше за маргарин… У країні неподобства, розбій, безладдя, казна-що, — нехай уже краще править країною диктатор, вождь з вовчою хваткою».

Коли дізналися, що на засіданні буде сам Гарін, людей у конференц-залі скупчилося стільки, що дехто вчепився за колони, за вікна. З’явилася президія. Сіли. Мовчали. Чекали. Нарешті голова відкрив рота, і всі, хто був у залі, обернулися до високих білих з золотом дверей. Вони розчинились. Увійшов невеликий на зріст чоловік, надзвичайно блідий, з гострою темною борідкою, з темними очима, обведеними тінню. Він був у сірому звичайному піджаку, червона краватка — метеликом, черевики коричневі, на товстій підошві, у лівій руці нові рукавички.

Він зупинився, глибоко втягнув повітря крізь ніздрі. Коротко кивнув головою і жваво піднявся сходинками на трибуну. Випростався. Борідка його стала сторчма. Відсунув од себе графин з водою. (В усьому залі було чути, як булькнула вода, — запала така тиша). Високим голосом, з варварською вимовою, він сказав:

— Джентльмени… Я — Гарін… Я приніс світові золото…

Весь зал вибухнув оплесками. Всі як один підвелись і однією горлянкою вигукнули:

— Хай живе містер Гарін!.. Хай живе диктатор!..

За вікнами мільйонна юрма ревіла, тупочучи в такт підошвами:

— Бруски!.. Бруски!.. Бруски!..

«Арізона» щойно повернулась у гавань Золотого острова. Янсен доповідав мадам Ламоль про стан речей на континенті. Зоя лежала ще в ліжку, серед мереживних подушок (малий ранковий прийом). Напівтемну спальню наповнювали гострі пахощі квітів, що линули з саду. Над правою рукою її клопотала манікюрша. У другій вона тримала дзеркальце і, розмовляючи, невдоволено поглядала на себе.

— Але, друже мій, Гарін божеволіє, — сказала вона Янсену, — він знецінює золото… Він хоче бути диктатором жебраків.

Янсен скоса поглядав на розкіш щойно прибраної спальні. Відказав, тримаючи на колінах кашкета:

— Гарін сказав мені, щоб ви не турбувалися, мадам Ламоль. Він ні на крок не відступає від задуманої програми. Поваливши золото, він виграв бій. На наступному тижні сенат оголосить його диктатором. Тоді він підніме ціну золота.

— Яким чином? Не розумію.

— Видасть закон про заборону ввезення і продажу золота. Через місяць воно підніметься до колишньої ціни. Продано не так уже й багато. Більше було галасу.

— А шахта?

— Шахту знищать.

Мадам Ламоль спохмурніла. Закурила:

— Нічого не розумію.

— Треба, щоб кількість золота було обмежено, інакше воно втратить дух людського поту. Звісно, перед тим як знищити шахту, добудуть стільки, щоб за Гаріним лишилося більше п’ятдесяти процентів світової кількості золота. Отже, паритет, якщо і впаде, то на кілька центів за долар.

— Чудово… але скільки ж вони асигнують на мій двір, на мої фантазії? Мені треба страшенно багато.

— Гарін просив вас скласти кошторис. Згідно з законодавством вам дадуть стільки, скільки ви вимагатимете…

— Але хіба я знаю, скільки мені треба?.. Як це все безглуздо!.. По-перше, на місці робітничого висілка, майстерень, складів треба спорудити театри, готелі, цирки. Це буде місто чудес… Мости, як на стародавніх китайських малюнках, з’єднають острів з мілинами та рифами. Там я побудую купальні, павільйони для ігор, гавані для яхт і повітряних кораблів. На півдні острова стоятиме величезна будівля, помітна за багато миль: «Будинок, де спочине геній». Я пограбую всі музеї Європи. Я зберу все, що створило людство. Любий мій, у мене голова розколюється від усіх цих планів. Я й у сні бачу якісь мармурові сходи, що зникають під хмарами, свята, карнавали…

Янсен випростався на золоченому стільчику:

— Мадам Ламоль…

— Стривайте, — нетерпляче урвала вона, — за три тижні сюди приїздить мій двір. Весь цей набрід треба годувати, розважати й давати йому лад. Я хочу запросити