ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
Матуся вийшов до публіки і оголосив висновок лікарів: приступ слабості на грунті перевтоми. На жаль, на цьому доведеться закінчити…
Перед тим як залишити сцену, він підійшов до дошки, подивився на напис, зроблений Риданом, і акуратно переписав його в записну книжку.
Там було:
«LMRWWAT»
Частина третя
ХТО ШУКАЄ, ТОЙ ЗНАХОДИТЬ
Розділ восьмий
ЗУСТРІЧ
У п’ятницю, як було домовлено, Федір вранці подзвонив Миколі. Тепер Микола чекав його дзвінка навіть трохи нетерпляче. Минуло вже два дні після того злополучного випробування, коли пропали його надії на «ГЧ». Микола був тоді приголомшений невдачею. Горе його межувало з відчаєм. Надто багато енергії, напруження, надій вкладав він у створення апарата, в саму його ідею.
А втім, відчай тривав недовго. Гострота переживання, така незвична для спокійної і врівноваженої вдачі Тунгусова, злякала його. Він зрозумів, що це наслідок перевтоми, і швидко оволодів собою. Уже наступного ранку, прокинувшись після міцного, освіжаючого сну, він вирішив припинити роботу з «ГЧ», кинути навіть думати про нього. Він знав: десь у глибині свідомості все одно виношуватиметься і дозріватиме ідея, яка вже зародилася. Рано чи пізно думка знайде помилку, і ідея знову вийде на поверхню, зміцніла і оформлена. А тепер трохи відпочити, почитати, погуляти — і за іншу роботу! От хоча б за сушіння дерева. Задум непоганий і може справді зробити переворот не тільки в музичній, але і в усій деревообробній промисловості.
Правда, це була далеко не нова думка. Вона народилася давно, ще чи не в ті роки, коли з’явилися перші лампові генератори високочастотного поля в лабораторіях різних дослідників та й просто радіолюбителів. Це була пошесть, епідемія захоплених шукань. Чого тільки не пхали тоді допитливі люди в цей дивовижний проміжок між двома мідними або навіть просто бляшаними — від консервних коробок — дисками саморобних «повітряних» конденсаторів: чи не станеться щось, надзвичайне! Пробували все метали, всяку хімію, клали туди їжу, проросле насіння, культури бактерій на скельцях, комах, мух і блощиць, мишей (більші об’єкти звичайно не вміщалися між дисками), — все, що потрапляло під руку.
Та і як було не шукати, не пробувати, коли простий градусник, вміщений у цей проміжок, навіть при найвищій, напрузі струму не виявляв щонайменшого підвищення температури, а сира котлета засмажувалася там за кілька секунд!
Отоді-то і з’явилися серед різних інших — їх було чимало — перші винахідники сушіння дерева цим способом.
Але до промисловості справа не дійшла, хоча в теорії все було правильно і технічно цілком здійсненне. Спосіб виявився надто дорогим. Виходило так, що при найекономнішому витрачанні енергії висушений брусок деревини коштував дорожче, ніж будь-який виріб з нього. Метод був офіціально забракований, а нових відкривачів цієї принадної «Америки» стали прирівнювати до винахідників вічного двигуна, — в промислових і технічних установах їх уже, так би мовити, гнали з порога.
Ця чудова ідея не проминула і Тунгусова. Свого часу він проробив необхідні досліди сушіння, розрахунки і пересвідчився, що діагноз поставлено правильно: спосіб непридатний.
Однак тоді ж він зрозумів і іншу важливу обставину: діагноз цей, прийнятий у технічних колах, мов якась вічна істина, насправді був тимчасовим, перехідним. Генератори високої частоти безперервно вдосконалюються, кількість корисної роботи, яку вони виконують, збільшується, неминучі в них втрати дорогої електроенергії скорочуються. Та й сама електроенергія, яку все ширше добувають за допомогою дарової сили води, що падає через греблі, дешевшає з кожним роком. Хіба можна сумніватися, що через кілька років сушіння дерева електрикою стане вигідним, єдино вигідним способом для нашої нетерпеливої і всезростаючої промисловості!
От про це зразу ж і згадав Микола, коли Федір розповів йому про свої турботи. А лампи! його лампи, які дають можливість загнуздати всю до останку енергію найвищих частот, — саме те, що потрібно для сушіння! Ніхто навіть не пробував шукати розв’язання проблеми в таких високих частотах, а тепер ясно, що саме в них і ховається це розв’язання!
Виходить — можна. Настала ця хвилина!
А втім… треба спершу все підрахувати на нових основах…
День Микола обчислював. На другий день читав. У Ленінській бібліотеці за допомогою бюро обслуговування він розшукав і переглянув усе, що вийшло в світовій пресі за останні роки на цю тему. Дещо цікаве йому там переклали з англійської…
На третій день Федір привіз йому гостей — директора Храпова і головного інженера Вольського.
Микола просто розповів про суть і переваги високочастотного методу, про його прогресивність, показав кілька дослідів сушіння дерева.
Федір спостерігав. Він не сумнівався в результатах цього побачення і з самого початку вирішив з’ясувати, в чому секрет того мистецтва переконувати, яким так добре володів його друг і якого так бракувало йому самому. Він бачив, як ввічлива, насторожена увага його шефів потроху тепліла, нагрівалася все помітнішими струмочками довір’я, цікавості, іноді навіть захоплення…
Федір стежив за кожним жестом, за кожною фразою Миколи. Він міг би заприсягтися, що Микола не робить ні найменшого зусилля, щоб переконати чи бодай зацікавити співбесідників. Просто пояснює, показує. Він помічав «помилки» Миколи: то одне, то інше можна було б
