Колонізатор - Сергій Залевський
Короткі переговори з продавцем на борту «Вілота» принесли корпорації «М.Ш.Тех» нове майно з невеликою знижкою в три мільйони кредитів, а потім старі хазяї покинули борт носія, обмінявшись з його новими власниками кодами доступу і активації искина корабля. Лакиру відразу ж уклали в капсулу на перший сеанс розгону: прокинеться вона вже через десять днів в стрибку – сам «Вілот-5.210Б» міг стрибати на вісім систем максимально, що означало два переходи до кінцевої точки маршруту: перший на вісім, а другий на чотири системи. Поки Юлі освоювалася в рубці на місці пілота, оскільки окрім їх двох ніхто більше не міг пілотувати цей корабель, та і більше тут нікого не було, хе-хе. Її партнер в цей час заглибився у вивчення місцевого ринку: вимагалося ще купити десяток шахтарських кораблів п’ятого покоління і збагачувальну фабрику або аналогічний мобільний комплекс обробки сумішей.
Купувати шахтарську матку технолог передумав – пілотів все одно у нього більше не було, а крім того, такий корабель був не потрібний, оскільки уся сировина була у базовій системі розташування верфі. А злітати в сусідню, де ще був торувал, можна було і на будь-якому великому кораблі, хоч наприклад, на своєму лінкорі – забрати ті залишки цілком можна і в його трюмах за один рейс. Тому стурбувався спочатку пошуком малих шахтарських копачів: десять однотипних «Конн-5.2Д» викупив у однієї розваленої шахтарської корпорації – та розпродавала своє майно усім підряд. Заплатив всього двісті сімдесят тисяч за кожен кораблик зі зносом 36 % – цілком осудна ціна. З мобільною фабрикою не зрослося: навіть в складеному виді найпростіша не влізала на палуби і трюми носія, тому знайшов інше рішення.
Виторгував у тієї ж шахтарської корпорації, що прогоріла, бортовий збагачувальний комплекс «Поток-Р5с» – конструкція розбиралася і збиралася в сім окремих модулів по півмільйона кубометрів кожен, а такий об’єм цілком стерпно розміщувався в трюмах і напівпорожніх льотних палубах носія. Фахівець планував розгорнути модулі комплексу на просторовій рамі верфі – місця там було, звичайно впритул, але було.
Потім відзначилася місцева СБ – на борт «Вілота» прилетіла ціла команда фахівців на чолі з відомими вже агентами, всього сім чоловік, які бродили, чіпали, намагалися чимось просвітити нутрощі кур’єра більше двох годин. Макс не перешкоджав дослідникам – він сам погано розбирався в деяких системах кур’єра, незважаючи на вивчені практичні бази – без теоретичних основ пілот міг тільки літати і дещо ремонтувати. Бригада з СБ намагалася навіть поспілкуватися з Аресом, але безуспішно – розумна особа на прохання хазяїна зображувала невдоволеного чужою присутністю на своєму борту замкнутого ШМ. Загалом, компанія йшла явно засмученою – очевидно, результати польових досліджень були провальними. Хазяїн корабля наостанок тільки театрально розвів руки їм услід – мовляв, вибачте, це усе рохумник – він дуже злий від народження і нелюдимий із сторонніми, а зі мною дотримується нейтралітету, що тут поробиш – за шість тисяч років самотності озвірів.
Усі завантаження, закупівлі зайняли увесь день, що залишився, і частину ночі – вирішено було добити вільні об’єми носія органічною сировиною, силікатами, пластиками і усіма іншими інгредієнтами для роботи Колонії. В результаті, через вісімнадцять годин після купівлі «Вілота», він став розганятися для свого першого стрибка. Доки застарілий на сотню років носій набирав прискорення (а це більше доби для виробу п’ятого покоління такого розміру), Макс розмістив в місцевій інфомережі оголошення про найм на роботу в дикому космосі псіоніків, бажано пілотів на умовах індивідуальних контрактів і на термін не менше трьох років. Усі пропозиції від претендентів пропонувалося залишати на поштовій скриньці технолога, а приблизний час першої співбесіди вказав через три місяці. Орієнтовно через такий час він збирався знову повернутися сюди за новими кораблями-носіями – в такий термін Мартуся визначила відрізок, упродовж якого вона зможе переробити основу до повноцінного носія проекту «ШІ Колонія». Звичайно, надії на те, що знайдеться що багато бажають з числа обдарованих людей відправитися невідомо куди, було мало, але, як говоритися – а раптом?
А коли «Вілот» вже закінчував свій довгий розгін, в тихому просторому кабінеті глави СБ планети Лайна знову зібралася невелика компанія з трьох чоловік, що обговорювала останні новини.
– Розповідайте, що вдалося взнати? – почав бесіду хазяїн тихого кабінету.
– Та, за великим рахунком, майже нічого – знизав плечима другий агент – минуле відмовляється обговорювати, майбутнє теж, сказав, що його плани – це комерційна таємниця, на якій він збирається конкретно заробити. Підтвердилося наше припущення про походження цього кур’єра – виріб Де’галір, і судячи із зовнішнього вигляду і непрямих натяків Шнітке, воно у повному порядку.
– А як щодо…? – значущо потер пальцями хазяїн приміщення.
– Категорично відмовляється продавати, міняти і так далі, упираючи на те, що сам кораблик прив’язаний до нього по ДНК, і підкоряється псіоніку, що провів його активацію. Таким чином, як він стверджує, ця цінна річ абсолютно даремна для усіх інших.
– Він ще і псіонік, виявляється, а я дізнаюся про це тільки зараз! – скоса подивився шеф на агента Чина, який при цьому спробував зробити вигляд, що він тут випадково опинився і ніякого відношення до СБ не має.
– Спеціалізація, рівень – що відомо? – продовжував насідати на своїх підлеглих директор, але ті відповісти нічого не могли, оскільки такі дані можна отримати або безпосередньо від самого псіоніка по добрій волі, або оцінити з боку під час застосування їм своїх здібностей.
– Зрозуміло – постукав пальцями по столу головна людина в кабінеті – тут теж нічого,… погано-погано. Що ще можете розповісти мені?
– Гм… з приводу інциденту з валлінгами біля системи Фопрасс – відмовляється від своєї активної участі в епізоді, стверджуючи, що тільки передав хаманцям схему енергосистеми фортеці. Якийсь клан «Нишпорок» – і звідки назву-то взнав? О! Трохи не забув, прийміть пакет, шеф – це той самий план енергосистеми коротунів.
– Гм… цікаво – після недовгого мовчання вимовив шеф – і що ви думаєте з приводу усієї тієї «неучасті» в розгромі фортеці витрішкуватих?
– Однозначно бреше – вважаю, що брав найактивнішу участь у бійці, і усі ці сім років провів у цих зеленошкірих в полоні – звідси і кораблик цей і план енергосистеми. Явно весь цей
