Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
— Але ти при цьому загинеш. Ні, Хріс, це не годиться.
— Годиться, Берд. Я можу загинути, але не обов'язково. А якщо бомба вибухне, від радіації загине хтозна-скільки людей. Можна опублікувати розмову між Брекдорпом і Вільсоном, але це не дасть бажаних наслідків: бомба однаково вибухне, і люди, що опиняться в зоні випробування, неминуче загинуть. Скажіть, ви почуваєте себе настільки сильними, щоб протягом двох діб оголосити протест перед лицем світової громадськості, щоб примусити ПЕК відмовитися од випробування бомби?
— Навряд чи ми зможемо це зробити, принаймні сьогодні або завтра, — погодився Магон.
— Отже, летімо, — сказав Стіпс. — Я сам поведу літак. Окленд дасть мені свою машину.
— Окленд у Канаді.
— Я йому подзвоню. Скільки часу ми ще маємо, Браун?
Хріс глянув на календар.
— Першого квітня ПЕК починає тиждень, присвячений сторіччю свого існування, — відповів він. — Випробування намічено провести напередодні цієї дати.
— Виходить, у нас є три дні. Цього вистачить. — Джон Стіпс рішуче підвівся і подзвонив у редакцію газети «Нью-Йорк уікенд»: — Дайте на першій сторінці жирним шрифтом повідомлення: «Наприкінці березня Джон Стіпс вирушає в політ навколо земної кулі». Додати ще щось? Робіть з повідомленням, що хочете. Я негайно вилітаю. Так, так, усе підготовлено. Звичайно, коштів не шкодували. Це мій третій політ, правильно. Чи я лечу сам? Ні, цього разу, з пасажиром. Дякую, — Стіпс поклав трубку і звернувся до Берда Магона: — Подбай, щоб Хріса Брауна харчували якнайкраще. Що, Хріс, заллємо панам сала за шкуру, га?
Згодом, коли Берд Магон вийшов провести Брауна, Стіпс сказав:
— Звичайно, ідея знешкодження бомби цілковите безглуздя. Прилетівши на Ратакові острови, ми будемо раді, якщо нам пощастить вискочити звідти живими й цілими. ПЕК, мабуть, перешкодить нам провести цю операцію.
Але ми все-таки візьмемо з собою потрібні інструменти, щоб добути неспростовані докази. А на «Ураган» Хріс не піде, це неможливо.
* * *
Заходи, вжиті Джеком Кальманом по підготовці експериментів на Ратакових островах, були тільки невеликою часткою того, що останнім часом таємно робилося в Мехіко-Занді. На борту «Ізабелли» і навколо «Урагана» було зібрано таку техніку, яка перевершувала можливості Першої електричної корпорації. Тут, очевидно, об'єднали досвід у випробуванні ядерної зброї, набутий за останні роки державною комісією з атомної енергії і військовим відомством. Було вирішено, що в момент вибуху над місцем стоянки «Урагана» на різних, точно визначених висотах кружлятимуть чотири керованих на відстані літаки. На літаках, які вже стояли на стартовій палубі «Ізабелли», працюватимуть телевізійні апарати. Складна система приймання об'єднає знімки, зроблені з усіх літаків, і спроектує їх на великий екран, установлений в спеціальному приміщенні на «Ізабеллі». Тут стежитимуть за експериментом Вільсон, Брекдорп, Кальман і інші вчені, а також представники уряду. Звідси керуватимуть і літаком, який має скинути пробну бомбу.
Варну Кальману було тепер цілком ясно, що хоча про людське око всю відповідальність за експеримент із «чистою» бомбою несе ПЕК, за її спиною стоять військові власті. Якщо буде невдача, громадськості скажуть, що уряд не міг заборонити ПЕК провадити експерименти для перевірки правильності своїх дослідів, хоч урядові органи, звичайно, стежили за випробуванням…
Брекдорп пішов у свою каюту. Політ і посадка на авіаносці, цьому плавучому острові, клопіт останніх днів страшенно розхвилювали директора, що було шкідливо для його ожирілого серця. Крізь дзижчання вентилятора, який трохи розганяв спеку в каюті, Брекдорп почув стукіт у двері.
— Можна, заходьте, — простогнав Атомний слон.
Але Вільсон тільки прочинив двері і сказав:
— Ходімо, директоре! Зараз же, швиденько!
Брекдорп злякався. Чи не сталося часом якогось нещастя? Він почав обмацувати кишені, шукаючи дозиметр. Але Вільсон глузливо промовив:
— Бомба ще не вибухнула. Якби вона вибухнула, ви почули б. Ходімо!
Вільсон повів товстуна вздовж коридора, підійшов до якихось дверей і запросив директора в каюту. Тут він приклав пальця до губів і кивнув головою на стіну.
З-за стіни чулися голоси. Брекдорп прислухався і впізнав голос Кальмана.
— Та облиш ти, нарешті, свої докори, юначе. Відмовитися од перевірки своїх теоретичних висновків на практиці? Це ж смішно! Показники, які я добув, правильні! Я в цьому певен! Ти мені не довіряєш, Барн, не довіряєш ні як батькові, ні як ученому. Ти мені весь час торочиш про Жоліо Кюрі, Гана, Полінга і ще бозна про кого. Але це все в минулому, хлопче. Я не хочу слухати від тебе напівкомуністичних нашіптувань Стефсонів. — Кальман мало не надривався од крику, через тонку стіну каюти було чути навіть його поривчасте дихання.
— Ти несправедливий до Стефсона і до Біт, батьку. Вони нічого не мають проти тебе. Проти ядерних випробувань застерігають не тільки Стефсони, а й учені всього світу. Ти ж сам знаєш, що Полінг зібрав десять тисяч підписів, ти добре знаєш….
— Звичайно, — перервав Кальман сина, — звичайно, інакше я не робив би цього експерименту. Почекай наслідків, а тоді вже читатимеш мені проповіді про високу мораль, якщо в цьому буде потреба.
— Завтра буде пізно, батьку. Невже ти й справді хочеш взяти на себе відповідальність за те, що з кожним днем все більше хворітиме людей на променеву хворобу, викликану радіоактивними ізотопами? Подумай і про майбутні покоління. Ти ж знаєш, що сталося з Ліліан Бредлі. Ти хочеш, щоб після нас земля була заселена такими потворами, недолюдками? Проти променевої хвороби є лише один захист — це заборона атомної зброї і ядерних випробувань!
Кальман нічого не відповів синові.
— Молодий ще може вплинути на старого, — прошепотів Вільсон.
Потім знову заговорив Джек Кальман, але так тихо, що крізь стіну важко було розібрати слова:
— Я не візьму на себе вини… Ні,
