Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
— Дуже добре, що ви це визнаєте. Містер Магон противник нашої праці, ворог. Ми, правда, не думали, що в Мехіко-Занді є люди, які, одержуючи високу платню, безсовісно шпигують на користь ворога. Ми змушені передати вашу справу прокуратурі, містер Браун.
Хріс Браун підвівся.
— Це буде дуже цікавий процес, містер Шпрінгер, — сказав він. — А зараз я, мабуть, уже можу йти? — Він повернувся і попрямував до дверей.
— Браун, — прогримів за ним голос Брекдорпа. — Тут я вирішую, а не ви. Верніться. Прошу, містер Шпрінгер.
— Яку суму ви пообіцяли шоферові Зонненфельду за те, що він розставив ящики з плутонієм відповідно до ваших вказівок? Це вам потрібно було, щоб підтвердити свої висновки?
Браун дивився на Шпрінгера і нічого не розумів. Він відчув, як його груди пронизав гострий колючий біль. Серце наче зупинилося.
— Ви приписуєте мені… Ви називаєте мене вбивцею трьох чоловік? — Викрикнувши ці слова, Браун знову впав у крісло. Такої підлоти він ще не бачив навіть тут, на підприємстві Першої електричної корпорації. — Я рискував життям заради атомного міста, — пошепки вимовив він. — Я, смертельно хвора людина, щоразу знову повертався до лабораторії, не звертаючи уваги на свій стан, а тепер… — він безпорадно махнув рукою; мовляв, нічого даремно витрачати слова.
Брекдорп зручніше вмостився в кріслі і промовив:
— Містер Браун, ви, мабуть, розумієте, що в нас досить матеріалів для того, щоб передати справу в прокуратуру. Але ми цього не зробимо. І не тому, що ви маєте якісь заслуги, хоч вони у вас, без сумніву, колись були. Ми вирішили не передавати вашої справи в прокуратуру тому, що лікарі санаторію свідчать, гм… що ви не зовсім здорова людина. Але працювати далі в атомному місті ви не можете. Ми хочемо дати вам можливість, містер Браун, поправити своє здоров'я і тому звільняємо з роботи. Гроші вам буде сплачено за договором. — Брекдорп закопилив товсту нижню губу. — А тепер ви повинні усно підтвердити протокол нашої розмови, яку записав диктофон.
Браун підвівся, підійшов ближче до стола Брекдорпа і промовив:
— Я, Хріс Браун, підтверджую розмову, яка щойно відбулася з містером Брекдорпом, без тих обвинувачень…
— Стійте, — перервав його Брекдорп. — Цього досить.
— Але ж ви не думаєте, — спробував Браун захищатися, — що містер Шпрінгер сказав правду?
— Можете вибирати між звільненням, яке ми вам великодушно пропонуємо, і арештом. У нас вистачить матеріалів, щоб посадити вас до кінця життя у Сінг-Сінг. В такому випадку ви потягнете за собою ще й інших осіб. — Атомний слон говорив зовсім байдуже, його обличчя не відбивало ніяких почуттів. — Вибирайте, — повторив він, витираючи піт з лоба.
Браун трохи подумав і відповів:
— Дякую, нехай буде так. Тепер я можу йти?
— Ви залишите місто і не скажете нікому з наших співробітників жодного слова. Влаштовуйте свої справи так, щоб ви могли вилетіти вечірнім літаком. Куди вам виписати квиток?
— До Нью-Йорка.
Через півгодини після цієї розмови в кабінет Брекдорпа викликали Стефсона. Директор атомного міста без усякого вступу сказав йому:
— Я повинен повідомити вас, містер Стефсон, що ми були змушені звільнити Хріса Брауна.
Стефсон спершу не повірив цьому.
— Браун смертельно хвора людина, — сказав професор Стефсон. — Він віддав атомному місту своє життя. Не можна ж…
Брекдорп підняв руку, і Стефсон замовк.
— У Брауна є заслуги, яких ніхто в нього не відбирає. Але ці заслуги не дають права шпигувати в атомному місті. Ми принаймні дотримуємося такої думки. Вони не дають також права друкувати статті, які завдають нам шкоди. Браун визнав, що мав зв'язки з людьми, обвинуваченими в антиамериканській діяльності. Уже цього досить, щоб передати його справу в прокуратуру. Крім того, є підозра, що Браун не тільки організував вибух у старому корпусі 37, а й спробував вчинити шпигунський акт в новому корпусі 37.
— Це неможливо, — спалахнув Стефсон. — Така людина, як Браун. Пробачте, але це просто смішно.
— Ми маємо свідчення Брауна, — Брекдорп вказав рукою на диктофон. — Брауна звільнено на таких умовах, як і інших. Гроші йому сплачено згідно з договором. Я вас потурбував, містер Стефсон, тільки для того, щоб поінформувати і, скажемо відверто, попередити. Як я уже вам говорив, ми маємо намір одразу ж після успішного завершення дослідів професора Кальмана відновити колишні умови праці. Певні, гм, виробничі суперечності завдали нашій роботі шкоди. Нам не хотілося б, щоб це тривало й далі. Ви, Стефсон, найстаріший і найрозумніший наш працівник і бачите далі за інших. Ми хочемо запропонувати вам, гм, підтримати експеримент Кальмана, дати на нього свою згоду. Від цього значення успіху зросте. До того ж Кальман працює над одним з варіантів дослідів, які провадили ви. Ваше прізвище однаково назвуть.
Це була пастка. Професора хотіли зробити співучасником злочину Кальмана. Брекдорп поставив перед ним умову: або він погодиться на співробітництво, або його, якщо експеримент не дасть бажаних наслідків, вважатимуть співучасником обману.
— Дорогий, містер Брекдорп, — посміхаючись, відповів професор. — Ви, певно, знаєте, що я давно припинив, ці досліди. Варіант, що його обрав Кальман, я підтримати не можу. Наскільки мені відомо, весь план експерименту в цілому і в усіх його деталях уже остаточно розроблено і затверджено. Якби я зараз включився в роботу, це могло б внести тільки безладдя. Крім того, я не бачив аналізів Ватфілда, що розвіяли сумніви Кальмана і підтвердили правильність шляху, який він обрав.
Брекдорп примружив очі і пильно глянув на Стефсона.
— Чи не хочете ви цим сказати, ніби хтось умовив професора Кальмана зробити таке, що суперечить його науковим поглядам і знанням? — запитав Брекдорп і підвівся з свого місця.
— Так, саме це я й хочу сказати — Стефсон понишпорив у боковій кишені піджака. — Можна мені подати вам, містер Брекдорп, заяву про звільнення? За нинішніх умов я не бачу можливості далі працювати в Мехіко-Занді.
Брекдорп тяжко зітхнув. Цей Вільсон втягнув його в паскудну
