Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі - Дуглас Адамс

— А де Родні? — спитав один, важко вибираючись з вагону, в якому був бар.

Він і його приятель хитаючись оглянули всю платформу. Повз них до виходу пропливла велика фігура Майкла Вентона-Вікса.

Вони проштовхнулися до стінки поїзду та почали вдивлятися в брудні вікна. Раптом вони побачили свого товариша: той досі сидів, ніби зачарований, на своєму місці в уже майже пустому вагоні. Вони почали грюкати по вікну та кричати йому. Кілька секунд він не реагував, а потім раптово прокинувся та спантеличено подивився на них, ніби не розуміючи, де він.

— Він налигався! — радісно скрикнули його товариші, знову проштовхалися в поїзд і вивели звідти Родні.

Він спантеличено стояв на платформі та хитав головою. Потім підвів погляд і побачив за огорожею, як Майкл Вентон Вікс сідає зі своєю важкою торбою в таксі, і кілька секунд стояв, наче паралізований.

— Це дивовижно, — сказав він. — Той чоловік. Довго мені розповідав про загибель якогось корабля.

— Ха-ха, — реготав один з товаришів, — скільки він в тебе грошей видурив?

— Що? — не відразу зрозумів Родні. — Ні. Ні, ніскільки. Це була не просто загибель, а якийсь нещасний випадок… чи може вибух? Здається, він вважає, що то сталося через нього. Або ж там був нещасний випадок, а він спричинив вибух, намагаючись усе виправити, і вбив усіх. Потім він сказав, що багато років була жахлива кількість мулу, а потім слизькі істоти з лапами. Це було дещо дивно.

— Отакий наш Родні! Завжди божевільного знайде!

— Напевно, він дійсно божевільний. Він раптом почав говорити про якогось птаха. Сказав, що те, що про птаха — нісенітниця. Він хотів би позбавитися того, що про птаха. Але потім сказав, що все буде виправлено. Усе буде виправлено. Чомусь мені не сподобалося, як він це сказав.

— Треба було з нами до бару йти. Це так смішно, ми…

— А ще мені не сподобалося, як він попрощався. Зовсім не сподобалося.

РОЗДІЛ 28

— Пам'ятаєте, — запитав Редж, — коли ви сьогодні прийшли, я сказав, що останнім часом було невесело, але… з цікавих причин?

— Я пам'ятаю це дуже добре, — сказав Дірк, — це було лише десять хвилин тому. Якщо я не помиляюсь, ви стояли на тому самому місці. Взагалі-то, ви були вбрані в той самий одяг, що зараз на вас надітий, і…

— Замовкни, Дірку, — сказав Річард. — Дай бідоласі сказати.

Дірк злегка вклонився, просячи вибачення.

— Дякую, — сказав Редж. — Що ж, правда в тому, що протягом багатьох тижнів, або навіть місяців, я взагалі не користувався машиною часу, тому що в мене було дивне відчуття, ніби хтось або щось намагається змусити мене це зробити. Усе почалося з дуже слабкого бажання, а потім воно наче накривало мене дедалі більшими хвилями. Це було надзвичайно моторошно. Мені довелося чинити неабиякий опір, бо воно намагалося змусити мене зробити те, що я дійсно хотів зробити. Не думаю, що я збагнув би, що це на мене тисне щось ззовні, а не мої власні бажання, якби я так не переймався тим, щоб забороняти собі такі речі. Коли я почав розуміти, що щось намагається опанувати мене, все стало по-справжньому погано, почали літати меблі. Воно пошкодило мій письмовий стіл епохи Георга. Подивіться на ці подряпини…

— І саме цього ви боялися вчора ввечері, на другому поверсі? — запитав Річард.

— Так, — сказав Редж приглушеним голосом, — я був жахливо переляканий. Але то був усього лише досить милий кінь, тож нічого страшного. Напевно, він просто забрів усередину, коли я вийшов за пудрою, щоб приховати засмагу.

— О? — сказав Дірк. — І куди саме ви за нею вийшли? — Мені на думку спадає дуже мало аптек, в які часто заходять коні.

— О, є одна планета в… тут це відоме як Плеяди, там пил має саме потрібний…

— Ви вийшли, — прошепотів Дірк, — на іншу планету? За пудрою?

— О, це недалеко, — життєрадісно сказав Редж. — Розумієте, справжня відстань між двома точками просторово-часового континууму майже безкінечно менша за видиму відстань між сусідніми орбітами електрона. Насправді це значно ближче, ніж аптека, до того ж не треба стояти в черзі до каси. У мене ніколи не має потрібних дрібних монет, а у вас? Я завжди віддаю перевагу квантовому стрибку. За винятком того, звісно, що тоді починаються всі ці проблеми з телефоном. Ніщо не буває зовсім легко, так?

На мить його обличчя стало занепокоєним.

— Думаю, ви можете мати слушність у тому, про що, як мені здається, ви думаєте, — тихо додав він.

— А саме?

— Що я виконав досить складну роботу заради досягнення дуже простого результату. Розвеселити маленьку дівчинку, хоч якою б вона не була милою, чарівною та сумною, не здається достатнім поясненням для… ну, це була досить велика операція з часо-проектування, якщо подумати. Немає жодного сумніву, що зробити комплімент щодо її плаття було би набагато легше. Можливо, цей… привид — адже ми говоримо про привида, так?

— Думаю, так, — повільно сказав Дірк.

— Привида? — сказав Річард. — Та що ви…

— Зачекай! — різко сказав Дірк. — Продовжуйте, будь ласка, — сказав він Реджеві.

— Можливо, цей… привид захопив мене зненацька. Я так напружено намагався не зробити одне, що він легко змусив мене зробити інше…

— А тепер?

— О, він зовсім зник. Минулого вечора цей привид мене облишив.

— І куди ж він пішов, хотіли б ми знати? — сказав Дірк, дивлячись на Річарда.

— Ні, будь ласка, — сказав Річард, — тільки не це. Я ще не певний, чи ми зійшлися в думці щодо машин часу, аж раптом ще й привиди?

— А чим тоді було те, — просичав Дірк, — що змусило тебе видертися на стіну?

— Ну, ти сам припустив, що це було наслідком чийогось навіювання…

— Не казав я цього! Я продемонстрував тобі можливості гіпнотичного навіювання. Але я вважаю, що гіпноз і одержимість діють дуже схоже. Можна змусити когось зробити усілякі дурні речі, а потім та людина залюбки вигадає для себе начебто раціональні пояснення. Але не можна змусити тебе зробити те, що суперечить фундаментальним рисам твого характеру. Ти пручатимешся. Чинитимеш опір!

Річард згадав про відчуття полегшення, з яким він минулої ночі імпульсивно повернув касету в автовідповідач С'юзан. То був кінець боротьби, в якій він раптово переміг. Відчуваючи іншу боротьбу, яку він зараз програвав, він зітхнув та розповів про це іншим.

— Саме так! — вигукнув Дірк. — Ти не став це робити! Нарешті ми маємо якийсь прогрес! Розумієш, гіпноз діє найкраще тоді, коли суб'єкт має фундаментальну схильність до того,