Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі - Дуглас Адамс
Його обличчя було таке здивоване, що побачивши його, вона відразу припинила грати.
— Щось не так? — стривожено спитала вона.
— Звідки в тебе ця музика? — прошепотів Річард.
— З музичного магазину, — спантеличено відповіла вона та знизала плечима. Вона не жартувала, вона просто не зрозуміла питання.
— А що це?
— Це з кантати, яку я вивчаю вже два тижні,— сказала вона. — Бах, номер шість.
— А хто її написав?
— Ну, Бах, напевно. Якщо трохи подумати.
— Хто?
— Слухай уважно. Бах. Б-А-Х. Йоганн Себастьян. Згадав?
— Ні, вперше чую про такого. А хто він? Він ще що-небудь писав?
С'юзан відклала смичок, відставила віолончель, встала та підійшла до нього.
— З тобою все гаразд? — запитала вона.
— Гм… важко сказати. А що…
Він помітив у куту кімнати стос музикальних книг, і на кожній з них було написане одне й те саме ім'я: БАХ. Він кинувся до того стосу й почав перебирати його. Книга за книгою — І.С. БАХ. Сонати для віолончелі. Бранденбурзькі концерти. Меса сі-мінор.
Він подивився на неї, геть спантеличений.
— Я нічого з цього раніше не бачив, — сказав він.
— Річарде, любий, — сказала вона, приклавши долонь до його щоки. Це просто ноти Баха.
— Хіба ти не розумієш? — спитав він, трясучи кількома з книг. — Я ніколи за все своє життя нічого з цього не бачив!
— Що ж, — сказала вона з удаваною суворістю, — можливо, якби ти не гаяв увесь свій час граючись комп'ютерною музикою…
Він подивився на неї з шаленим подивом, потім повільно сів, обпершись спиною на стіну та почав істерично реготати.
* * *
У понеділок, у другій половині дня Річард зателефонував Реджеві.
— Редже! — сказав він. — Ваш телефон працює. Мої вітання!
— О, так, мій любий друже, — сказав Редж, — я дуже радий вас чути. Так. Недавно приходив один дуже вмілий молодий чоловік і полагодив телефон. Думаю, більше він не ламатиметься. Це добра новина, ви згодні?
— Дуже добра. То ви благополучно повернулися?
— Так, дякую. О, коли ми повернулися після того, як завезли вас, на нас чекала ще одна справа. Пам'ятаєте того коня? Він знову з'явився, ще й зі своїм власником. Вони мали не дуже вдалу зустріч із поліцією і бажали, щоб їх повернули додому. Що ж, так навіть краще. Мені здається, що залишати таких на волі дуже небезпечно. Отже. Як ваші справи?
— Редже… Музика…
— А, так, я сподівався, що вам це сподобається. Довелося попрацювати над цим, мушу вам сказати. Я врятував лише дуже малу частку, звісно, але навіть заради цього довелося вдатися до трюків. Це було дещо більше, ніж одна людина могла створити за своє життя, але мені здається, що ніхто не дивитиметься на це надто прискіпливо.
— Редже, а можна дістати решту?
— Ні. Корабля більше немає, до того ж…
— Ми могли б повернутися в часі…
— Ні, я ж казав вам. Вони полагодили телефон так, що він більше не ламатиметься.
— То й що?
— Ну, машина часу тепер не працюватиме. Згоріла. Мертва як мамонт. Боюсь, що це кінець. Втім, можливо так буде навіть краще, як ви вважаєте?
* * *
У понеділок пані Соскінд зателефонувала в холістичне детективне агентство Дірка Джентлі, щоб поскаржитися на рахунок.
— Я не розумію, що це таке, — казала вона, — це якась нісенітниця. Що це все означає?
— Моя люба пані Соскінд, — сказав він, — я не можу вимовити, з яким нетерпінням я чекав на можливість ще раз поговорити з вами на ту саму тему. З чого б нам розпочати сьогодні? Який саме пункт ви би хотіли обговорити?
— Жодний з них, пане Джентлі. Я не знаю, хто ви такий і чому ви вважаєте, що мій кіт зник. Любий Родерік помер два роки тому в мене на руках, і я не мала бажання заміняти його.
— А, пані Соскінд, — сказав Дірк, — ви, напевно, не розумієте, що такий перебіг подій є наслідком докладених мною зусиль щодо… Дозвольте пояснити вам взаємний зв'язок усього… — він замовк. Це не мало сенсу. Він повільно поклав слухавку на телефон.
— Пані Пірс! — крикнув він. — Будьте ласкаві, надішліть пані Соскінд переглянутий рахунок. Нова редакція має називатися «Врятування людського роду від повного вимирання — безоплатно».
Він надів капелюх і пішов додому.
ПРИМІТКИ ПЕРЕКЛАДАЧА
Оскільки досить важливу роль у книзі зіграв англійський поет Семюел Тейлор Колрідж, я вирішив написати тут про нього кілька слів. Я не надаватиму його біографію й не розповідатиму про всю його творчу спадщину, а напишу лише про два твори, бо це важливо для розуміння цієї книги. Річ у тому, що Дуґлас Адамс здобув вищу освіту за фахом «англійська література» і, напевно, трохи переоцінював знання творів Колріджа пересічним читачем, навіть англомовним.
Отже, для розуміння цієї книги важливо знати наступне.
1. Поема «Кубла Хан» не була завершена. Її ідея спала на думку Колріджу під впливом вжитого перед цим опіуму, і якоїсь миті чи то натхнення вичерпалося, чи то поет забув, про що хотів писати далі, але в будь-якому разі поема різко обривається. Сам Колрідж скаржився на те, що його під час написання відволік загадковий «чоловік із Порлока».
Тож не пробуйте знайти текст «другої, значно дивнішої частини» цієї поеми, про яку згадується в шостому розділі. Після вжитих героями книги заходів у нашій з вами реальності її не існує. :)
2. Одним з найвідоміших творів Колріджа є «Поема про старого мореплавця». У цій поемі важливим моментом є вбивство альбатроса. Також у цій поемі є яскравий образ «слизьких істот із лапами», що червоною ниткою проходить через всю цю книгу. Та й взагалі саме ця поема, напевно, надихнула Адамса на історію інопланетянина-«космоплавця», який хоче виправити свою помилку.
Примітки
1
Вільям Вордсворт (1770–1850) — англійський поет-романтик. Видатний представник «озерної школи».
2
Семюел Тейлор Колрідж (1772–1834) — англійський поет і літературний критик. Представник «озерної школи».
3
Дітріх Букстегуде (1637–1707) — німецький органіст і композитор данського походження епохи бароко. Є одним з творців північнонімецької органної школи.
4
Тут і далі рядки з поеми «Кубла
