Казки роботiв. Кiберiада - Станіслав Лем
Тоді зчинився страшний ґвалт і лемент, кожне, намагаючись перекричати інше, стало питати, що ж то за умови, що все це означає, але Трурль правив одне: «Передусім прошу зняти наручники, бо інакше нічого не буде». Ковалі навколішки розковують конструкторів, усі до них кидаються, а Трурль знову своєї:
– Ми голодні, брудні, немиті. Хочемо запашної купелі, пахучих квітів, розваг, щедрої вечері, балету на десерт, бо інакше нічого не буде!
Уже до білої гарячки дійшли всі придворні жорстокого можновладця, але мусять і на це пристати. Аж на світанку повернулися конструктори на аудієнцію. І принесли їх лакеї під паланкіном, свіжих, пахучих, у чудові шати вбраних. Сіли вони до зеленого столу й почали ставити умови, не по пам’яті (щоб, не дай боже, бува, чогось не забути!), а з маленького записника, що весь час лежав схований за фіранкою в їхній резиденції. Почалося Зачитування:
1. Має бути приготовлений першокласний корабель, що відвіз би їх додому.
2. На тому кораблі має бути навантажено всякої всячини в такому розмірі: діамантів – чотири пуди, золота червоного – сорок пудів, платини, паладію і ще бозна‑яких коштовностей – у вісім разів більше, а також різних сувенірів, що їх зволять вибрати собі у королівському палаці ті, що нижче підписалися.
3. Доки корабель не буде загвинчено на останній гвинт, навантажено й вилаштувано в дорогу, подано до палацу з килимом на східцях і прощальним оркестром, орденами на подушечках, почестями, дитячим хором, великим оркестром філармонії у парадній залі й у супроводі загального ентузіазму, – доти ніхто не побачить короля.
4. Має бути приготовлений вітальний адрес, видрукований на золотій бляшці з перламутровою інкрустацією: «Ясновельможним, Безмірна Щирим Панам Трурлеві та Кляпавцієві», де повинна бути детально описана й скріплена великою канцелярською печаткою з королівською короною вся ця історія, засвідчена підписами і запломбована, як у футлярі, в гарматному стволі. Адрес має внести на власних плечах без нічиєї допомоги на борт урядовець Протозор, церемоніймейстер, що спокусив Ясновельможних Конструкторів на цю планету, замисливши таким чином довести їх до ганебної смерті.
5. Цей урядовець має потім летіти разом з конструкторами до їхньої домівки як гарантія недоторканності та неможливості будь‑якої погоні й т. ін. Причому на кораблі він весь час сидітиме в клітці завбільшки три кроки на три й на чотири, з віконцем для годування і підстилкою з ошурків; ошурки мають бути ті самі, що їх Ясновельможні Конструктори уклінно просили для виконання королівських забаганок і що їх перевезено потім до таємних поліційних архівів.
6. Після звільнення король не зобов’язаний особисто перепрошувати Ясновельможних Конструкторів, оскільки вони нехтують перепрошенням такої особи.
Написано, підписано, датовано і т. д. й т. ін.: Трурль та Кляпавцій за Конструкторів Умоводавців, а також Великий Королівський Канцлер, Великий Церемоніймейстер і Головний Обер‑поліцмейстер Повітряно‑Земно‑Водної Таємної Поліції з Умововиконувачів.
І що ж мали чинити придворні й міністри, що аж посиніли від злості? Ясна річ, погодитись на все. Затим страшенно поспішно виготовляється ракета; конструктори після сніданку самі приходять на монтажний майданчик для контролю. І все їм не так: то матеріал кепський, то інженери нетямущі, а то їм забаглося, щоб у центральному салоні їм почепили магічну люстру з чотирма суперсвітильниками й зозулею на схрещенні; а якщо тубільці не знають, що таке ця зозуля, то тим гірше для них – королеві, певна річ, уже вривається терпець у його відлюдному сховищі, й коли він повернеться, то сумлінно розквитається з усіма, хто гальмував його визволення. Ці слова викликали загальне потемніння в очах, нервові дрижаки й поліційну лихоманку. Нарешті ракета була готова; вантажники несли коштовності, мішки з перлами, похилим транспортером текло золото. А загони поліцаїв, хоч і таємних, та запопадливих, і далі нишпорять у горах і долинах, а Трурль і Кляпавцій тільки всміхаються собі з них у кулак і навіть лагідно пояснюють тим, хто їх не без остраху, але з цікавістю слухає, як усе це вийшло, коли вони відкинули перший задум, як недосконалий, і побудували потвору зовсім інакше. Вони не знали, де і як вмонтувати їй центр регулювання, або мозок, тому довелося всю її сконструювати з мозку, щоб вона могла думати ногою, хвостом чи пащекою (її, до речі, задля цього геть усю заповнили зубами мудрості). Але все це тільки вступ, а справжнє завдання складалося з двох частин: психологічної та аморитмічної. Спершу треба було з’ясувати, що може приборкати короля; з цією метою мала діяти поліційна група, відділена з потвори шляхом трансмутації. Бо поліції, що має на руках бездоганно заготовлений ордер на арешт, ніщо в Космосі не може опиратись. Оце й усе щодо психології. Слід тільки додати, що геніального поштмейстера було включено також із психологічних міркувань, бо нижчий за рангом чиновник міг би – його не пропустила б сторожа – не вручити листа, і це коштувало б конструкторам голови. Штучний міністр виконував роль посланця, крім листа, він у поштарській сумці мав іще дещо на той випадок, якби довелося підкупити алебардників. Усе було продумано. Щодо алгоритмів, то треба було тільки винайти таку групу потвор, визначеною і обмеженою підгрупою якої була б власне поліція. Алгоритм потвори передбачав безнастанні трансформації для кожного нового виду перетворення. Цей алгоритм несимпатичним чорнилом введено хімічно у покривало з дзвониками, отож потім він сам діяв на елементи саме завдяки потворно‑поліційній самоорганізації. Одразу ж зазначимо, що згодом конструктори вмістили в науковому часопису працю під назвою: «Загально‑рекурсивні ета‑мета‑бета‑функції для окремого випадку трансформації поліційних сил у поштові та потворні сили в колі компенсації дзвіночків, розв’язані для дво‑три‑чотири і п‑колісної зеленої бідарки з топологічною гасовою лампою при застосуванні оберненої матриці на рициновій олії, забарвленій для відвертання уваги в рожевий колір, або загальна теорія моно– і поліційної потвористики в математичному аспекті». Ясно, що ніхто з придворних, канцлерів, офіцерів і самої вкрай вимученої поліції ані слова з усього цього не втямив, але що то важить? Хто знає – чи мають піддані короля
