Зоряний єгер - Григорій Євгенович Темкін
Майже година знадобилася Стасові, щоб підвести рибу до берега. Показалася на поверхні й тут-таки сховалася всіяна шпичаками й наростами голова. Безсилим вибухом вивернувся з води дужий хвіст. Насилу обертаючи котушку, Стас не зводив очей з яскраво-червоної смужки, нанесеної на волосіні в чотирьох метрах від блешні. Все ближче, ближче підповзає червона позначка до «тюльпана» на кінці спінінга. «Н-на!» — викрикнув Стас, натискаючи кнопку розрядника, як тільки смужка дійшла до сталевого кільця. Уражена рибина судомно сіпнулася і, перекинувшись догори черевом, застигла в неприродно-тугому вигині.
Коли Стас витягував з пащі блешню, металева пластина виявилася перекушеною майже навпіл.
Два наступні дні пролетіли мов дві години. Весь цей час Стас провів біля річки, без утоми хльостаючи спінінгом іскристі блакитні брижі, лише зрідка повертаючись у ракету, щоб засмажити нашвидкуруч яєчню й запити її ковтком гарячої кави. Та ще, про всяк випадок озираючись на рогатого мурахоїда, що все ще буцав захисне поле, відвозив у вантажний відсік чергову здобич. А там, у капсулах для трофеїв, красувалися два виловлені в перший день шпичакуваті страховища, великий, мов крокодил, ракоскорпіон з люто вибалушеними очима й дивна двометрова рибина, формою тіла схожа на ляща, але з носом меч-риби.
Лише дві капсули залишалися поки порожніми.
Глибоко вгрузнувши п’ятами у вогкому піску й відхилившись далеко назад, щоб зрівноважити силу риби, що взяла приманку, Стас виводив нову здобич. Амортизуючи відчайдушні ривки, пружно кланялося вудилище. Кілька разів, марно намагаючись звільнитися, риба робила «свічки», й тоді на сонці смарагдовими смугами спалахувало краплеподібне, мов у тунця, тіло, райдужним вітрилом зблискував величезний розкритий спинний плавець, нестямно відкривалася й закривалася яскраво-червона паща з блешнею, що уп’ялася в неї.
Нарешті риба ослабила опір і стала наближатися до берега. Розчервонілий від боротьби Стас дозволив собі відвести погляд від напнутої, мов струна, волосіні й подивитися на темну, в дрібних нуртиках ковбаню дещо лівіше. Як він і сподівався, з води знову висунулися два слизисті мацаки і загострений брудно-коричневого кольору верх тулуба, схожий на нічний ковпак велетня. Весь ранок сьогодні Стас кидав блешню до цієї ями, але безрезультатно. Жодна із запропонованих частот так і не спокусила «кальмара». Зате щоразу, коли Стас підводив до мілини нову здобич, істота чомусь спливала з глибини і демонструвала над поверхнею свої слизькі бурі тілеса.
Ось і зараз, коли він, вирішивши не витрачати останній день риболовлі — завтра на орбіті його чекатиме єгерський корабель — на загалом рядового головоногого, змінив у манку програму і з першого-таки закиду підсік чудового забарвлення екземпляр, клятий «кальмар» знову сплив і ніби дражнить.
— Чого вилупився? — загорлав Стас, витер з чола ліктем піт і погрозив істоті кулаком. — Постривай у мене, й до тебе доберуся! Каракатице мокра!
Від «тюльпана» до червоної смужки на волосіні залишалося всього декілька метрів, і Стас вважав, що п’ятий трофей уже у нього в ракеті, коли трапилося непередбачене. Риба нараз повністю припинила опір, рвонулася в той бік, куди тягнула її волосінь, і кулею вилетіла з води. Червона мітка лягла на «тюльпан». Стас натиснув кнопку розрядника, і тієї ж миті десятки кілограмів уже мертвої ваги риби вдарили його в груди.
Стас здавлено скрикнув, випустив спінінг і впав на пісок. Крізь згасаючу свідомість він відчував, як сповзає з берега у воду, як вода огортає його, проникає в горло, в легені, в мозок…
Першою думкою в Стаса, коли він очуняв, було відштовхнутися від дна ногами й виринати на поверхню, але тут до нього дійшло, що він уже на березі. Вочевидь, виповз без свідомості, на самому інстинкті, вирішив Стас. Ну й сильний рибалка!
Стас розплющив очі.
Він лежав на піску край самої води. Поряд валявся спінінг, а трохи віддалік, вигнувши яскраво-зелений бік і розчепіривши плавці, мінився на сонці інопланетний тунець, який мало не коштував йому життя.
Ну що ж, без ризику немає риболовлі, подумав Стас і тут помітив, що блешні в пащі у риби не видно.
Мружачись від яскравого світла, Стас подивився на спінінг, ковзнув поглядом далі, вгору по волосіні… І завмер: виваливши половину свого куполоподібного тіла на берег, обмацував манок довгим, у присосках і кігтях мацаком бурий «кальмар». Тихо дзюрчала вода, обтікаючи пружну гору драглистих м’язів, ворушачи схожими на водорості клаптями бурого слизу.
Стас лежав, боячись поворухнутися, намагаючись навіть не кліпати. Серце його калатало мов божевільне, віддаючись у кожній клітині тіла п’янким, шаленим азартом. Ось він, шостий трофей! Сам вийшов на ловця. Ну, любий, не сполохайся, зачекай секундочку…
Поволі, міліметр за міліметром, Стас підтяг долоню до рукоятки вудилища. Торкнувшись теплого пластика, обережно повів пальці вгору, до кнопки розрядника.
«Кальмар» переклав блешню в другий мацак, підніс її до вузької вигнутої ротової шпари й заходився погладжувати металеву пластину десятками маленьких метушливих вусиків.
Але ж заборонено застосовувати риболовецький розрядник на суші, промайнула думка у Стаса. А-а, хіба мало що, відмахнувся він і тут-таки вигадав собі виправдання: врешті-решт, кальмар не на суші, а наполовину у воді.
Палець доповз до основи котушки й ліг на добре знайомий гумовий горбок. Стас завмер на мить, зробив видих і звичним рухом утиснув кнопку в рукоять.
Останній розряд!
З тонким, майже комариним писком істота високо підстрибнула, судомно викинувши в боки мацаки, і звалилася нараз окам’янілим тілом біля крайки води.
Наступного дня корабель Товариства риболовів щасливо підібрав ракету Стаса з орбіти. Єгері привітали його зі вдалим уловом.
