Зоряний єгер - Григорій Євгенович Темкін

І ще один цікавий нюанс… Пам’ятаєш, я розповідав про гірське озеро поряд з печерою, в якому вночі плавав місяць? Я ще дуже романтично порівнював плаваюче віддзеркалення з листом. То про всяк випадок я перегорнув календарі. І що ж з’ясувалося? Тієї ночі на небі місяця взагалі не було, так що в озері «місячний лист» плавати ніяк не міг. Що ж тоді світилося? Не знаю. Але в голові крутиться легенда про чортів, що гуляють по світловому променю, знищуючи навколо все живе. Можливо, це Священне Вухо й насилало на сиртя хвороби? Хороший, одначе, подаруночок від мудрих чужоземців!

Обіймаю. Буду в Москві через тиждень і відвідаю.

P. S. Ага, ось що іще. Під гіпнозом я, здається, пригадав дорогу до Сиртя-мя. Які в тебе плани на відпустку?»

Перекладено за виданням: ВОКРУГ СВЕТА. — 1989. — № 7.

Закінчивши сеанс зв’язку, Стас іще трохи посидів у радіорубці, уявляючи собі, як дружина й син купаються в такій далекій Мексиканській затоці. В його уяві виник жовтий, порослий кокосовими пальмами язик пляжу, строкаті «грибки», лавочки, сотні галасливих, веселих людей, що вибралися на пару днів відпочити у Варадеро. Хороше… Але не до його смаку. Завзятому риболовові потрібен не такий відпочинок…

Стас труснув головою, немов відганяючи непроханий швидкоплинний смуток, і лунко закрокував по коридору. Підійшов до дверей, розчинив їх і з задоволенням вдихнув на повні груди. Чудове повітря. Свіже, ледь вологе, із запахом квітів і прілої трави. Нітрохи не гірше, ніж на Землі.

Стас усівся на верхню сходинку трапа, звісивши ноги, і ще раз подумки похвалив себе, що посадив ракету саме тут, на цьому горбику.

Місце й справді було вибране надзвичайно мальовниче. Уздовж широкої, мов озеро, річки тягнулася до болю в очах пістрява заплава — соковита зелень високої, у зріст людини, трави, золотисті плями піщаних дюн та мілин і квіти, всюди квіти…

Там, де кінчався луг, суцільним частоколом піднімався первісний ліс. Час від часу з туго сплетених в один зелений дах крон виривалося щось летюче, біжуче чи повзуче, кидалося в бік річки — а може, й корабля, хтозна — і, наткнувшись на невидиму стіну біозахисту, перелякано повертало назад. Лише схожий на мурахоїда, але з рогами звір уже дві з гаком години уперто дряпав лапами неподатливу порожнечу.

Стас іще раз сфотографував понуру гостророгу голову й уявив її на стелажах серед своїх інших трофеїв. Авжеж, було б ефектно. Шкода все-таки, що на планетах типу Д-8 полювання категорично заборонене. Можна наступного року спробувати вибратися на якусь Д-6 — пополювати в заповіднику. Хоча ні, риболовля його вабить більше. Де ще добудеш такі трофеї, як на планетах земного типу? Два роки довелося чекати в Товаристві риболовів черги на путівку…

Вечоріло. З річки повіяв сильний, поривчастий вітер. Немов злякавшись шелестіння трави, закрили свої яскраві віночки квіти. Втомлено скиглив, улігшись біля межі біозахисту, рогатий мурахоїд. Зрідка на мілині дзвінко сплескували хижаки, що ганяли дрібноту. Але в міру настання темряви все незатишніше ставало на березі, все менш земним і все більш чужим, ворожим здавався цей світ. Коли сонце наполовину втонуло за обрієм, Стас, щулячись, повернувся в ракету, щоб підготуватися до завтрашньої риболовлі.

«Насадкою називають природну приманку, яка чіпляється на гачок. При лові використовуються тваринні й рослинні насадки», — згадалося раптом Стасові повчання зі старовинної книги з рибальства. Стас розсміявся, швидко оглядів легкий гнучкий прут вудилища спінінга, перевірив ємність батарей, контакти, поклацав тумблерами невеликої скриньки і, задоволений оглядом, поліз під ковдру.

… Руде сонце випливло з-за лісу, висвітлюючи яскраві краплі квітів і піщані прогалинки на лузі, просунуло гострий промінець в ілюмінатор каюти і полоскотало ним Стаса по щоці. Стас сонно махнув рукою, ніби зганяючи настирливу муху, і прокинувся. Швидко засунувши кремезне м’язисте тіло в рибальський комбінезон, він підхопив снасті й вискочив з ракети.

Кивали розкритими голівками квіти, над деревами горловими переливами схлипували схожі на чапель птахи, знову взявся за захисне поле невгамовний рогатий мурахоїд, але Стас цього не бачив. Він, не стримуючи нетерплячки, бігом мчав до закруту річки, яку тільки-но звільнив від біозахисту. «Риболовля!» — вистукувало у нього серце. «Риболовля!» — вторила жилка на скроні. «Риболовля!» — відбивали по піску підошви.

На березі Стас дістав зі скриньки навушники, занурив у воду стрижень мікрофона й поринув у світ риб’ячих голосів.

У навушниках пищало, потріскувало, клацало, а на екрані апарата виникали і зникали дивні тіні й дивовижні силуети. З’явилася зграйка смугастих окунеподібних риб. Стас натиснув клавішу, і в пам’ять приладу записалася частота видаваних ними у воді коливань. Ще одна зграя. Знову запишемо частоту… Хоча дрібнуваті. Ні, вирішив Стас, на таку дрібноту витрачати свій ліміт вилову він не стане. Це ж треба, до чого додумалися в Товаристві: шість трофеїв на риболова! Шість, і жодною штукою більше. По два в день. Хоч один трофей понад норму, і на путівку в Товаристві можна вже не розраховувати.

До полудня у Стаса були зібрані частоти принаймні десяти видів річкових мешканців, гідних зайняти місце серед його рибальських трофеїв, і серед них крупний ракоскорпіон, запеленгований у ямі недалеко від берега, та моторошна, схожа на кальмара істота, яка постійно спливає до поверхні й висовує з води товсті, покриті звисаючим бурим слизом мацаки.

Стас прикріпив до вудилища котушку, протягнув волосінь крізь кільця, зачепив за карабінчик на кінці волосіні блешню-манок зі вкладеною в неї програмою. Тепер, впавши у воду, блешня модулюватиме коливання в діапазоні певного виду риб. А від вправності й досвіду риболова залежить із сотень можливих у даному діапазоні сигналів вибрати не ті, які на «риб’ячій мові» означають біль чи небезпеку, а такі, які змусять рибу прийняти блешню за здобич і схопити її. І тоді…

Короткий помах, і блешня з легким сплеском опустилася на