Пісні далекої Землі - Артур Чарльз Кларк

Ви здивовані, і я вас за це не ганю. Адже чисте залізо ніде в природі не трапляється — бо легко ржавіє. Тож єдиним джерелом його постачання для первісної людини були метеорити. Й не дивно, що перед ними схилялися; не дивно, що наші предки вірили у надприродні істоти десь на небесах…

Чи не така сама річ відбувається тут? Я закликаю вас зважити це серйозно. Ми досі не знаємо, якого рівня розумності досягли ці скорпи. Може, вони колекціонують метали, керуючись однією лиш цікавістю, чи зачаровані — хіба, як для них, не магічними? — їхніми властивостями. Та чи відкриють, як використовувати метал для чогось іншого, опріч прикрас? Як далеко може сягнути їхній прогрес — поки вони продовжують лишатись під водою? І чи лишатимуться там вони надалі?

Друзі, вам слід, на мою думку, дізнатися про скорпів якомога більше.

Можливо, цю планету населяє, опріч вас, ще одна раса розумних істот. Чому віддасте ви перевагу — співробітництву чи боротьбі? Навіть якщо скорпи до справді розумних істот не дотягують, вони можуть становити для вас смертельну небезпеку, а можуть і принести неабияку користь. Може, вам би треба зав’язати з ними дружні стосунки…

Мені б дуже кортіло дізнатися, яким буде наступний розділ цієї історії. І цікаво — можливо, вже зараз десь серед водоростей збираються скорпи-філософи, щоб вирішити, як бути з нами?

Тож прошу вас щиро: відбудуйте ви свою космічну антену, щоб ми не втратили з вами зв’язку! Бортовий комп’ютер «Магеллана» чекатиме вашого звіту, поки доглядатиме наш сон на шляху до Сагана-2.

— Що таке Бог? — спитала Мірісса.

Келдор зітхнув і відірвався од прадавніх архівних матеріалів, які переглядав на екрані дисплея.

— О, моя люба. Чому ти про це питаєш?

— Бо Лорен учора сказав: «На думку Мозеса, скорпи, мабуть, шукають собі Бога».

— Невже так і висловився? Що ж, я з ним побалакаю. А ти, юна дівчино, просиш мене пояснити таку річ, яка протягом тисячоліть володіла умами мільйонів, породивши більше слів, аніж будь-яка інша тема за всю людську історію. Скільки часу маєш на це сьогодні?

Мірісса посміхнулася:

— О, принаймні годину. А чи не ви мені якось казали, що нема такої важливої речі, яку не можна б розкрити одним лише реченням?

— Гмм… Гаразд, мені ж бо за життя стрічалися речення казна-якої довжини. Що ж, спробую хоч розпочати його…

Він ковзнув поглядом по галявині за вікном бібліотеки, де тихо — але як же виразно! — вимальовувався корпус Материнського корабля. Саме тут, подумав, розпочалось на цій планеті людське життя, і тому не дивно, що це місце нагадує мені про сад Едемський. А чи я — той Змій-спокусник, який загубить його безневинність? Але ж я не стану казати такій розумній дівчині, як Мірісса, чогось такого, до чого вона не могла б сама додуматись — чи бодай здогадатися.

— Біда із словом «Бог», — повільно розпочав він, — полягає в тому, що воно ніколи не означало те ж саме для будь-яких двох співрозмовників — а філософів і поготів. Ось чому протягом третього тисячоліття воно поступово вийшло з ужитку, залишившись хіба що як беззмістовний вигук — у деяких суспільствах навіть непристойний для поважної бесіди.

Натомість виникло ціле сузір’я спеціалізованих понять, і це хоч припинило безглузді непорозуміння, які приносили людям до того дев’яносто відсотків усіх бід.

Бог-Особа, якого інколи називали Першим Богом, став називатися Альфа. Його уявляли собі як певну гіпотетичну істоту, що нібито спостерігає повсякденне життя — кожної людини, ба навіть кожної тварини! — щоб винагороджувати добро й карати зло, здебільшого вже після смерті, в неясно визначеному тогосвітньому житті. Альфі уклонялися, молилися, на його честь виконували мудровані релігійні ритуали та зводили величезні храми…

Ще був Бог, який створив Всесвіт, після чого, можливо, вже й не мав з ним нічого спільного. Цього Бога назвали Омега. На той час, як філософи завершили розтинати Бога, вони вже використали всі двадцять з чимось літер старого грецького алфавіту, та для сьогоднішнього ранку нам цілком вистачить Альфи й Омеги. На мій погляд, якби підрахувати, скільки часу поглинули всі дискусії з цього приводу, то вийшло б не менше десяти мільярдів людино-років.

Щодо Альфи, то він був безнадійно заплутаний у релігійних віруваннях — і це призвело до його занепаду. Можливо, його культ ще існував би до самого знищення Землі, якби сила-силенна конкуруючих релігій дали одна одній спокій. Та це було неможливо, бо кожна з них претендувала на володіння Єдиною Істиною. А тому вони мусили знищувати конкурентів — що, по суті, означало не лише всі інші релігії, а й розкольників усередині своєї власної віри.

Зрозуміло, я дуже спрощую: добропорядні чоловіки й жінки часто-густо порушували настанови своїх віровчень, і цілком можливо, що на ранніх етапах людської історії релігія була навіть необхідна. Адже без страху перед надприродними карами людям ніколи не вдавалося б об’єднати зусилля на загальну користь понад рівень племені чи роду. Інша справа, що вже значно пізніше, корумпована владою й привілеями, релігія перетворилась, по суті, на антисоціальну силу, а зроблене нею добро було затьмарено значно більшим злом.

Сподіваюсь, ти ніколи не чула про такі жахливі речі, як інквізиція, полювання за відьмами, джихади. Чи здатна ти повірити, що вже навіть після вступу людства у Космічний Вік існували народи, де дітей можна було по закону карати на смерть лише через те, що їхні батьки належали до єретичного підрозділу того різновиду культу Альфи, який вважався державним? Тебе це шокує, але подібні речі — ба навіть гірші — коїлись одночасно з тим, коли наші предки почали досліджувати Сонячну систему.

На щастя для людства, культ Альфи поступово зійшов зі сцени — більш-менш пристойно — на початку третього тисячоліття. Його доконали захоплюючі успіхи так званої статистичної теології. Скільки часу мені залишилось? Чи не урветься у Боббі терпець?

Мірісса поглянула