Ресторан на краю Всесвіту - Дуглас Адамс

“Що мене ще тішить? – подумки запитав себе капітан. – Багато чого: червоно-золоте вбрання осінніх дерев; мирне клацання ножиць за кілька футів від його ванни, де пара перукарів вдосконалювала свої здібності на головах художнього директора та його помічника, які тим часом дрімали; відблиски сонячних променів на шести лискучих телефонах, які стояли поряд на краю його видовбаній у скелі ванни. Що може бути краще від телефону, який не дзвонить без упину (взагалі мовчить), як не шість телефонів, які не дзвонять без упину (взагалі мовчать). Але найприємніше було дослухатися до веселого гомону сотень людей, які поволі сходилися на узлісся навколо нього, щоб побувати на післяобідньому засіданні комітету”.

Капітан грайливо натиснув на дзьоб свого гумового каченяти. Післяобідні засідання комітету були його улюбленою розвагою.

За натовпом, що сходився на галявину, спостерігала ще одна пара очей. Високо в кроні дерева на краю лісу ховався Форд Префект, який недавно повернувся з далеких країв. Після шестимісячної мандрівки він виглядав стрункішим і здоровішим, його очі світилися блиском, на плечах він носив куртку з оленячої шкіри; густою бородою і засмаглим обличчям він скидався на учасника рок-групи.

Він і Артур уже тиждень спостерігали за голгафрінчанами, і Форд вважав, що пора втрутитися і трохи їх розворушити.

Узлісся заповнювалося людьми. Сотні чоловіків і жінок тинялися по галявині, перебалакувалися, жували фрукти, грали в карти і взагалі непогано відпочивали. Їхні тренувальні костюми забруднилися і навіть де-не-де порвалися, зате у всіх були бездоганні зачіски. Форд здивувався, коли помітив, що багато з них напхом напхали свої тренувальні костюми листям. Він питав себе, чи це часом не утеплення на зиму, яка наближалася. Очі у Форда звузилися. Не могли ж вони усі одразу несподівано зацікавитися ботанікою.

Голос капітана перебив його роздуми і гомін на галявині.

– Ну, що, – сказав він. – Я б хотів закликати наші збори до порядку. Ніхто не проти? – він добродушно усміхнувся. – Зараз розпочнемо. Коли усі ви будете готові.

Розмови поступово згасли, і на узліссі запанувала тиша. Тільки один дудар не вмовкав. Здавалося, що він повністю заглибився у якийсь свій особистий світ музики, у світ дикий і безлюдний. Деякі люди, що стояли з ним поруч, кинули йому кілька листків. Якщо у цьому і був якийсь сенс, то Форд Префект його не збагнув.

Невеличкий гурт людей оточив капітана, і один з них очевидно приготувався заговорити. Він підвівся, відкашлявся, звів погляд понад головами тих, які зібралися навколо, наче даючи натовпу знак, що за хвилю буде з ними.

Звичайно, це привернуло увагу натовпу, всі прикипіли до нього поглядом.

Настала тиша, і Форд вирішив, що для нього це найкраща пора з’явитися на сцені. Промовець ось-ось мав заговорити.

Форд стрибнув з дерева.

– Усім привіт, – сказав він.

Усі як один повернулися в його бік.

– О, мій любий друже, – вигукнув капітан, – чи не маєте ви часом сірників? Або запальнички? Чи чогось подібного?

– Ні, – відповів Форд, трішечки збитий з пантелику. Він сподівався не такої зустрічі. Він вирішив, що буде краще застосувати наступальну тактику.

– Ні, не маю, – повторив він. – Сірників я не маю. Натомість у мене є новини для вас...

– Шкода, – урвав його капітан, – у нас вони, на жаль, скінчилися. Уже кілька тижнів не можна прийняти теплу ванну.

Форд не дозволив заговорити собі зуби.

– У мене є для вас новина, – продовжував він, – про відкриття, яке може вас зацікавити.

– А його внесли до порядку денного? – втрутився чоловік, якого Форд перебив.

Губи Форда розтягнулися у широкій усмішці рок-музиканта.

– Та ви що, – розвів він руками.

– Атож, мені шкода, – роздратовано відповів чоловік, – але як консультант з проблем з багаторічним стажем я вимушений наполягати на важливості дотримуватися порядку, заведеного комітетом.

Форд пошукав очима підтримки у натовпу.

– У нього не всі дома, ви ж розумієте, – сказав він. – Це – доісторична планета.

– Звертайтеся до президії! – вигукнув консультант з проблем управління.

– Де ви бачите президію? – здивувався Форд і показав рукою на заглиблення у скелі.

Консультант з питань управління вирішив, що в такій ситуації наразі дуже доречно проявити обурення.

– Що ж, назвемо це президією, – сказав він.

– Чому б не назвати це просто скелею? – запитав Форд.

– Та ви ж, очевидно, не маєте ніякого уявлення, – сказав консультант, відмовляючись від обуреного тону на користь хорошої старомодної зверхності, – про сучасну методику ведення засідань.

– А ви не маєте ніякого уявлення про те, де опинилися, – відрізав Форд.

Дівчина зі скрипучим голосом підхопилася на ноги і продемонструвала свої голосові здібності.

– Заткніться обидва, – сказала вона, – я хочу внести пропозицію.

– Як ви її будете вносити? На власних плечах? – захихотів якийсь перукар.

– До порядку, до порядку! – продзявкав консультант із проблем управління.

– Гаразд, – сказав Форд, – подивимося, на що ви здатні. – Він сів, аби переконатися, як довго зможе стримувати своє роздратування.

Капітан гмукнув, показуючи своїм виглядом, що бажає примирення.

– Я хочу закликати усіх до порядку, – миролюбно промовив він, – п’ятсот сімдесят третє засідання колонізаційного комітету Фінтлвудлвікса...

Десять секунд, подумки підрахував Форд, підхоплюючись на ноги.

– Це ж несерйозно, – вигукнув він. – П’ятсот сімдесят третє засідання, а ви ще навіть вогню не добули!

– Якщо б ви не полінувалися, – сказала дівчина з деренчливим голосом, – і поглянули в картку з порядком денним...

– На камінь з порядком денним, – радісно процвірінькав перукар.

– Дякую, про це ж і я вам казав щойно, – буркнув Форд.

– ... то... ви б... побачили, – наголошувало дівчисько на кожному слові, – що сьогодні ми слухатимемо звіт підкомітету перукарів у справі добування вогню.

– О... е-е... – застогнав перукар, ніяково зиркаючи з-під лоба, що повсюди в Галактиці зрозуміли б не інакше, як: “Е, а може, відкласти до наступного вівторка?”

– Гаразд, –