Небо сингулярності - Чарлз Строс

Збігла ще одна хвилина, Громадянин поклав перо і поглянув на Мартіна.

— Будь ласка, назвіться, — промовив він.

Мартін склав руки на грудях:

— Якщо ви не в курсі, то чому я тут?

— Будь ласка, назвіться для протоколу, — тихо, карбованим, немов у машини, голосом повторив Громадянин. Він розмовляв тутешньою лінгва-франкою, корені якої сходили до практично універсальної, старої англійської мови, з відчутним германським акцентом.

— Мартін Спрінґфілд.

Громадянин зробив помітку.

— Ваше громадянство?

— Моє що?

Напевно, Мартін зніяковів, бо Громадянин звів зозулясту брову:

— Будь ласка, назвіть ваше громадянство. Якому уряду ви підлеглі?

— Уряду? — закотив очі Мартін. — Я із Землі. Моя законодавча та страхова база належить «Пінкертону». Мій резервний стратегічний поліс, що стосується будь-яких правопорушень, покривають ВПС Нової Моделі. А що стосується працевлаштування, то я зареєстрований як фізична особа — корпорація і маю двосторонні контрактні зобов’язання перед низкою організацій, зокрема й вашим Адміралтейством. Із ностальгії я маю паспорт Народної Республіки Західного Йоркширу, хоча не був удома двадцять років. От тільки не можу сказати, що підлеглий будь-кому з перелічених, хіба що партнерам, з якими маю договірні відносини. Але в цьому сенсі вони також мають певні зобов’язання переді мною.

— Але ж ви із Землі? — перепитав Громадянин, занісши перо.

— Так.

— Отже, ви підлеглий ООН. — Він зробив коротку примітку. — Чому б одразу цього не визнати?

— Бо це не відповідає дійсності, — дещо розчаровано відповів Мартін. (Але тільки дещо розчаровано, бо насправді мав уявлення про владу Громадянина і не хотів спровокувати його застосувати силу.)

— Земля. Найвищий орган політичної влади на планеті — Організація Об’єднаних Націй. Хіба з цього не виходить, що ви її підлеглий?

— Абсолютно не виходить. — Мартін подався вперед: — При останніх підрахунках на Землі налічувалося понад п’ятнадцять тисяч урядових організацій. І тільки перші дев’ятсот із них представлені в Женеві, тільки сімдесят мають постійне місце в Раді Безпеки. ООН не правочинна наказувати громадським організаціям або окремим громадянам. У чистому вигляді — це орган для арбітражу. Я — суверенна особистість. Я не належу жодному уряду.

— О, — промовив Громадянин, охайно поклавши перо біля преспап’є та поглянувши Мартінові в очі, — бачу, ви мене все одно не розумієте. Я зроблю вам велику ласку і вдам, що не чув останніх речень. Васю?

— Га? — озвався його молодий помічник.

— Вийди!

Помічник, більше схожий на хлопчака в однострої, підвівся і рушив до виходу. Двері гупнули, щільно замикаючись за ним.

— Двічі не повторюватиму. — Громадянин узяв паузу, і Мартін раптом приголомшено збагнув, що його зовнішнє збайдужіле обличчя — всього лишень герметичне віко на бочці з розколошканою люттю. — Мені однаково, якими дурнуватими уявленнями про суверенність бавляться залишенці на Землі. Мені однаково, що якийсь молокосос типу вас намагається мене образити. Та поки ви лишаєтеся на цій планеті, то житимете за її поняттями про порядність і правильність! Ви мене добре зрозуміли?

Мартін аж відсахнувся. Громадянин сподівався почути які-небудь коментарі з його боку, але нічого не дочекавшись, продовжив далі крижаним тоном:

— Ви перебуваєте в Новій Республіці на запрошення уряду Його імператорської величності, відтак і поводитиметеся відповідного до свого статусу. Зокрема, виявлятимете повагу до Їхніх імператорських високостей, не порушуватимете морально-етичних норм і законів, будете чесними, сплачуватимете податки в імператорську скарбницю і не займатиметеся жодною підривною діяльністю. Ви тут щоб виконати свою роботу, а не поширювати ворожу інопланетну пропаганду, яка очорнює тутешній уклад життя! Вам усе зрозуміло?

— Я не… — Мартін затнувся, підбираючи коректні, дипломатичні слова. — Давайте перефразую. Пробачте, якщо я завинив перед вами, та якщо і справді мала місце якась образа, поясніть мені, в чому її суть, щоб у подальшому я випадково її не повторив.

— То ви досі не знаєте? — запитав Громадянин. Він підвівся та обійшов Мартіна, стіл і знову повернувся на своє місце. Там зупинився й розлючено зиркнув: — Позаминулого вечора в барі готелю «Найясніша корона» ви голосно розповідали одній особі, здається, такому собі Вацлаву Гашеку, про особливості політичної системи на вашій рідній планеті. Пропаганда й дурниці, але привабливі пропаганда й дурниці, що можуть вплинути на певні невдоволені елементи люмпен-пролетаріату. Я би навіть сказав, що ваші дурниці були на межі підбурювання до непокори, коли ви зробили декілька зауважень стосовно (дайте-но перевірю) «оподаткування, яке нічим не різниться від здирництва», а також того, що «суспільний договір, який ґрунтується на примусі, не може вважатися правомірним». Після четвертого пива у вас розв’язався язик і ви взялися виголошувати спіч про природу соціальної справедливості, що вже само по собі є нашим клопотом, особливо, коли ви піддали сумніву неупередженість суддів, призначених Його імператорською величністю для розгляду справ проти корони.

— Який нонсенс! Це ж банальна балачка за кухлем пива!

— Якби ви були нашим громадянином, цього вже було би досить для того, щоб купити вам квиток в одну сторону, до найдальших прикордонних колоній Його величності, де ви би провели наступні двадцять років, — холодно відповів Громадянин. — Єдина причина, чому ми зараз тут із вами гомонимо тет-а-тет, — це те, що ви, схоже, конче потрібні королівській верфі. Але якщо ви