Небо сингулярності - Чарлз Строс

разі прийміть мої найщиріші вибачення), але, здається, ви — Мартін Спрінґфілд, зареєстрований як фізособа — корпорація. У вас контракт із Адміралтейством Нової Республіки на модернізацію електричних систем управління рушіями «Владаря Ванека», лінійного крейсера класу «Швейк», названого на честь герцога Ернста Ванека, засновника флоту Нової Республіки. Правильно?

Мартін поклав персонального асистента в кишеню і виглянув у вікно, намагаючись притлумити раптову хвилю холодного страху:

— Так. Але до чого тут ви?

— Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що за абсолютним загальним часом чотири години тому ВПС Нової Моделі, які покривають ваш поліс, ввели в дію четвертий пункт Есхатона, що стосується всіх стратегічних гарантій відносно Республіки. Водночас Постійний комітет ООН із питань багатостороннього міжзоряного роззброєння було поінформовано про те, що Нова Республіка розпочала воєнні приготування, пов’язані з обороною колоніального аванпосту під чужою облогою. Хіба ваш страховий план передбачає додаткову винагороду у разі акту божественної відплати? Зараз ви застраховані тільки від крадіжок і медичних проблем.

— Це обвинувачення в шпигунстві? — Мартін різко розвернувся до неї і зазирнув у її темні розумні очі з твердим, абсолютно непроникним поглядом: — Та хто ви в біса така?

Жінка витрусила з рукава візитівку і показала її йому. На голографічній мініатюрі вигулькнула та сама голова (тільки з короткою зачіскою), обрамлена знайомим тлом. Мартіна аж струмом прошило від несподіванки, по спині пробіг холодок, поки імпланти намагалися демпфернути інстинктивну паніку, яка сочилася із надниркових залоз.

— Дипломатична розвідка ООН, група спеціального призначення. Я тут, щоб розібратися із ситуацією на місці, зокрема встановити, як саме в останній момент Адміралтейство планує вдосконалювати рушії кораблів, які вирушать у похід. Ви ж не проти співпрацювати, правда?

І вона знову розпливлася в своїм бентежнім усміху, який нагадав йому вищир голодного тхора.

— Емм… — «Якого дідька тут робить КБМР? Місія це не передбачала!» — Значить, оце таке в мене буде відрядження, еге ж? — Він потер лоба і знову поглянув на неї: жінка все ще чекала на його відповідь. «Чорт! Імпровізуй, трясця, а то вона зараз щось запідозрить!» — Послухайте, ви ж знаєте, що тут роблять зі шпигунами?

— Знаю, — кивнула вона, не всміхаючись. — А ще я знаю, що доведеться підбивати дебет із кредитом, наслідком чого може бути війна. Моя робота — стежити за розгортанням подій. Не можна допустити, щоб вони тут влаштували бунт під самісіньким носом у Землі. Безсумнівно, гарота на шиї здатна будь-кому зіпсувати день, але розкочегарити міжзоряну вій­ну або привернути увагу Есхатона — ще гірше, принаймні тому, що під їхній каток потраплять кілька планет із цілковито невинним населенням, котре з великим ступенем вірогідності стане їх супутніми жертвами. А для мене саме це найбільший клопіт.

Вона прикипіла до нього поглядом, який вжахнув Мартіна. Візитівка зникла між пальцями мереживних рукавичок.

— Мартіне, нам треба з вами все це обговорити. Щойно ви облаштуєтеся в доках, я знайду вас. Мені байдуже, з чим ви погоджуєтеся, а з чим — ні, завтра ми з вами все одно поспілкуємося. Питань буде багато, мені потрібно переконатися, що ви «звичайний перехожий», аби потім переконати ваших страховиків, що ваш варіант безпрограшний.

— М-м… так. — Він не зводив із неї погляду і намагався вдавати, ніби щойно збагнув, що перед ним сам диявол, який приперся по його душу. Мартін сподівався, вона йому повірить — наївному інженерові, якого витрусили зі свого світу і кинули перед агентом Найвищих Сил, — але все одно не міг спекатися холодного відчуття, що обдурити її не вдасться, а от тоді він вляпається в справжню халепу. Стосунки Германа та КБМР близькими й дружніми назвати важко.

— Прекрасно! — Із сумочки Рейчел дістала побитого бронзового кольору персонального асистента. — Кажу. Відправити повідомлення: зелений кролик. Прийом.

— Прийом. Повідомлення відправлено, — відповів асистент.

За якусь мить Мартін зрозумів, що чує власний голос.

Вона відклала записника і підвелася, щоб іти геть.

— Бачте, — промовила вона вже з порога купе, криво всміхнувшись, — життю не обов’язково бути таким нудним, як вам здається! До зустрічі…

Підготовка
до відльоту

Його імператорська величність, милістю Божою захисник народу Нової Республіки Імператор Іван Гашек ІІІ сердито буркнув:

— Витягніть адмірала з ліжка і причепуріть його. Опівдні в мене засідання кабінету, і я хочу поговорити з ним негайно.

— Слухаюсь, пане! Покірно прошу вашого дозволу піти і зайнятися виконанням наказів вашої величності, — дворецький буквально вклонився і відлипнув від телефона.

— Контрзаходи, якщо цей наш хтось відмовиться, уже придумав? — сухо поцікавився брат Імператора, ерцгерцог Міхаель. — Закуєш його в кайдани?

— Навряд чи, — рохнув Імператор, настільки весело, наскільки дозволяв його статус. — Йому ж за вісімдесят. Гадаю, він має право інколи повалятися в ліжку. Та коли він нездужає так сильно, що не здатний зіпнутися на ноги за наказом свого Імператора у воєнний час, то, мабуть, доведеться силою відправити його на пенсію. Ясно, що тоді Адміралтейство здійме галас. Навіть не уявляєш, які підуть хвилі, якщо ми почнемо відправляти адміралів у відставку.

Імператор хмикнув.

— Це ж доведеться їм усім призначати якісь пенсії! Ефект буде однаковий, якби ти запропонував батькові зректися престолу.

Ерцгерцог Міхаель делікатно прокашлявся:

— А можливо, варто було би свого часу. Після другого інсульту…

— Так-так.

— Я все одно вважаю, що ввіряти йому командування флотом нерозумно.

— Ну, то якщо це нерозумно, то, може, поговоримо про вірогідну реакцію їх флотських