Рекурсія - Блейк Крауч

Кілька днів тому вдарив сильний нічний приморозок, і останні барви вогнистої осені догоряли на прибитому холодом листі.

Баррі знаходить годяще місце в Ремблі[8], роззувається, знімає шкарпетки та притуляється спиною до похиленого дерева, що росте тут наче навмисно для цього. Виймає телефон і намагається читати біографію, яку мусолить майже рік, але не може зосередитись.

Спогад про Енн Восс Пітерс не дає йому спокою. Про те, як вона падала, мовчазна і пряма.

Падіння тривало п’ять секунд, і Баррі не відводив погляду, аж поки жінка впала на припаркований край дороги «Лінкольн».

У миті, коли він не прокручує в думках їхню уявну бесіду, Баррі намагається придушити страх, що наростає. Прислухається до власних спогадів. Оцінює, наскільки вони справжні. Зважує…

«Як я дізнаюся, якщо котрийсь із них змінився? Як це буде?»

Навколо Баррі в сонячному сяйві опадає з дерев червоне та жовтогаряче листя і стелиться суцільним килимом, помережаним світлотінями. Зі свого прихистку в посадці він стежить за людьми, що гуляють стежками та біля озера. Здебільшого це пари чи компанії, однак трапляються й самітники, як він.

На телефоні вискакує повідомлення від його подруги Ґвендоліни Арчер, яка командує загоном «Геркулес» — антитерористичним спецпідрозділом нью-йоркської служби швидкого реагування.

«Згадала про тебе. Ти як?»

Баррі строчить у відповідь:

«У нормі. Щойно бачив Джулію».

«І як?»

«Порядок. Які плани?»

«Каталась на велосипеді. Зараз „В Айзека“.

Складеш компанію?»

«Ага. Уже лечу».

До бару сорок хвилин ходу, це недалеко від помешкання Гвен у Пекельній кухні[9].

Єдина перевага забігайлівки — її сорокап’ятирічна історія, їжакуваті бармени розливають поганеньке пиво тутешнього виробництва, а віскі таке, яке спокійно знайдеш у магазині по тридцятці за пляшку. В туалетах, куди гидко зайти, ще досі стоять автомати з презервативами. Музичний автомат, якщо кинеш монетку, грає виключно рок сімдесятих і вісімдесятих. Іншої музики тут не почуєш.

Гвен сидить у дальньому кутку, у велошортах і вицвілій футболці з логотипом Бруклінського марафону. Коли Баррі заходить, вона зависає на сайті знайомств — видаляє потенційних залицяльників.

— Я думав, ти вже зав’язала, — каже Баррі.

— Було таке, але психоаналітик мені всі вуха прогудів, щоб я знову запала на якогось чоловіка.

Вона сповзає зі стільця й обіймає Баррі. Слабенький запах поту від велосипедної їзди перемішався з ледь відчутними ароматами гелю для душу й дезодоранту, утворивши щось на кшталт запаху солоної карамелі.

— Дякую, що не забуваєш, — каже Баррі.

— Сьогодні тобі краще не лишатися самому.

Їй тридцять з гаком — вона молодша за Баррі на п’ятнадцять років. Шість футів і чотири дюйми — з усіх жінок, яких він знає, Гвен найвища. Коротко підстрижене світле волосся, скандинавський тип обличчя, не сказати, що красуня, але вигляд величний. Часто буває сувора, і це не вдаване. Якось Баррі сказав, що в неї обличчя королеви, яка відійшла від правління.

Вони зустрілись кілька років тому, коли їм довелося їхати на пограбування банку із захопленням заручників. А вже на Різдво, куди Баррі та Ґвен прийшли разом, йому судилося пережити один з найганебніших епізодів у житті.

Їхній відділок, як й усі порядні копи Нью-Йорка, замутив різдвяну вечірку, і вони з Ґвен трохи перебрали.

Коротко кажучи, Баррі раптом прокинувся о третій ночі в неї вдома.

Перед очима все пливло. Навряд чи варто було Баррі намагатися піти, як слід не отямившись. Його знудило на підлогу коло ліжка Ґвен, а коли він спробував прибрати за собою, дівчина прокинулася і закричала: «Я приберу твоє блювотиння вранці, йди вже!» Було щось між ними чи ні, він не міг пригадати, і щиро сподівався, що в пам’яті Ґвен такий самий провал.

Ані він, ані вона жодного разу не згадували про цей випадок.

Бармен приносить Ґвен чергову порцію бурбону і приймає замовлення в Баррі. Якийсь час вони п’ють, теревенять. Коли напруження Баррі трохи спадає, Ґвен питає:

— Кажуть, у п’ятницю ти був на самогубстві через СХП?

— Так.

Він розповідає їй усе, як було.

— Скажи чесно, сильно стреманувся?

— Вчора весь інтернет облазив, тепер я дока в СХП.

— І що?

— Вісім місяців тому на північному сході центрами з контролю над захворюваннями виявлено шістдесят чотири схожих випадки. Всі хворі скаржилися на спогади, що зовсім не ліпилися до дійсності. Причому це були не епізодичні спогади, а цілі реальні альтернативні історії, що охоплювали чималі життєві періоди аж до моменту звернення. Зазвичай ідеться про місяці, роки. У кількох випадках ішлося про десятиліття.

— А реальні життя забувалися?

— Ні, просто в якийсь момент у людини з’являється дві лінії спогадів. Одна — справжня, друга — хибна. В окремих випадках у хворих виникало відчуття, що й спогади їхні, і свідомість перетікали з одного життя в інше. Часом траплялося таке собі «осяяння», коли раптом виникали хибні спогади про життя, яким вони ніколи не жили.

— І чим це можна пояснити?

— А ніхто не знає. У постраждалих не виявлено жодних фізіологічних чи неврологічних патологій. Хибні спогади — це єдиний симптом. Ага, і близько десяти відсотків з тих, у кого виникає цей синдром, вкорочують собі віку.

— О Господи!

— Відсоток може бути й більший. Суттєво. Це дані тільки щодо відомих випадків.

— Цього року в усіх п’яти районах міста зросла кількість самогубств.

Баррі ловить погляд бармена, знаком показує повторити.

— Воно заразне? — запитує Ґвен.

— Точної відповіді я не знайшов. Збудників як таких не виявлено, тому, найпевніше, воно не передається ані через кров, ані повітряно-крапельним. Але! Стаття в «Медичному віснику Нової Англії» стверджує, нібито синдром поширюється через соціальні мережі хворого.

— Типу фейсбуку? Цікаво як…

— Ні-ні, я в тому сенсі, що, коли в людини СХП, то можуть заражатися її знайомі. В її батьків будуть ті самі хибні спогади, але помітно слабші. В її братів, сестер, близьких друзів. Розказують, один чувак прокинувся, а в голові в нього спогади із зовсім іншого життя. Що він одружений з іншою жінкою. І живе зовсім в іншому домі, має інших дітей, ходить на іншу роботу. На основі тих спогадів склали перелік гостей, що були в нього на весіллі, якого насправді не було. Знайшли тринадцятьох зі списку, і кожен мав спогади про весілля, якого не було. Чула коли-небудь про ефект Мандели?

— Не знаю. Може, й чула.

Бармен наливає нові порції. Баррі вихиляє свою чарку із віскі, запиває пивом. За