Фундація та Земля - Айзек Азімов

— А ви хіба не бачите? У нас є три набори координат, три Заборонені світи. Я хочу відвідати всі три, щоб дізнатися якомога більше про Землю, перш ніж намагатись її дістатися. — Тревіз нахилився трохи ближче, щоб мати змогу далі говорити тихо, потім рвучко відсторонився. — Слухайте, я не хочу, щоб Янов прийшов сюди нас шукати. Я не знаю, що він подумає.

— Це навряд чи. Він спить, і я йому трохи в цьому допомог­ла. Якщо він заворушиться, я знатиму. Продовжуйте. Ви хочете відвідати всі три. Що зміниться?

— Я не планував без потреби гаяти час на будь-який із них. Якщо цей світ, Аврора, двадцять тисяч років не населений людьми, то навряд чи тут збереглася якась цінна інформація. Я не хочу витрачати тижні чи місяці, даремно розриваючи поверхню планети, відбиваючись від собак, котів, биків, чи що ще могло стати диким і небезпечним, просто сподіваючись знайти уривок інформації посеред пилу, іржі та гниття. Можливо, в одному чи в обох інших Заборонених світах знайдуться люди та неушкоджені бібліотеки. Тож я збирався одразу покинути цей світ. Якби я це зробив, ми були б зараз у космосі й спокійно спали б собі в абсолютній безпеці.

— Але?

— Але якщо в цьому світі досі функціонують роботи, імовірно, що в них виявиться важлива інформація, якою ми зможемо скористатися. З ними буде безпечніше мати справу, ніж із людьми, бо з того, що я чув, вони мусять підкорятися наказам і не можуть скривдити людину.

— Тож ви змінили плани, і тепер проведете в цьому світі деякий час, шукаючи роботів.

— Я не хочу, Блісс. Мені здається, що роботам не витримати двадцяти тисяч років без технічного обслуговування. Однак, оскільки ви бачили робота, у якому досі лишалася крихта активності, вочевидь, я не можу покладатися на свої загальні уявлення про них. Я не маю квапитися через незнання. Роботи можуть бути витривалішими, ніж я гадаю, або ж до певної міри здатними самостійно себе обслуговувати.

— Послухайте мене, Тревізе, і прошу, нехай це лишиться в таємниці.

— У таємниці? — здивовано підвищив голос Тревіз. — Від кого?

— Ш-ш-ш! Від Пела, звісно. Слухайте, вам не треба змінювати плани. Ви від початку мали рацію. У цьому світі немає функціональних роботів. Я нічого не відчуваю.

— Ви відчули цього одного, і його цілком…

— Не відчула. Він не працював, давно не працював.

— Ви сказали…

— Я знаю, що я сказала. Пелові здалося, нібито він побачив порух і почув звук. Пел — романтик. Він усе робоче життя збирав дані, однак у науковому світі важко вибитися в люди. Йому глибоко кортіло б зробити власне важливе відкриття. Його знахідка, це слово «Аврора», була автентична й ощасливила його більше, ніж ви можете уявити. Він відчайдушно хотів знайти ще щось.

— Хочете сказати, він так хотів зробити відкриття, що переконав себе, ніби натрапив на функціонального робота, хоча це не так?

— Він натрапив на грудку іржі, в якої було не більше свідомості, ніж у каменя, на якому вона лежала.

— Але ви підтвердили його розповідь.

— Я не могла змусити себе позбавити його відкриття. Він для мене дуже багато значить.

Тревіз цілу хвилину дивився на неї, тоді спитав:

— Ви могли б пояснити, чому він так багато для вас значить? Я хочу знати. Справді хочу. Він мав би здаватися вам чоловіком майже поважного віку, у якому немає ні дрібки романтики. Він ізолят, а ви зневажаєте ізолятів. Ви молода і вродлива, а поміж інших частин Геї точно є якісь із тілами енергійних та вродливих юнаків. Із ними ви можете мати фізичні стосунки, що відгукуватимуться по всій Геї та заноситимуть вас на вершини екстазу. То що ви знаходите у Янові?

— Хіба ви його не любите? — похмуро спитала Блісс.

— Він мені подобається, — знизав плечима Тревіз. — Гадаю, можна сказати, що я люблю його платонічно.

— Ви недовго з ним знайомі, Тревізе. Чому ви платонічно його любите?

Тревіз збагнув, що несвідомо усміхається.

— Він такий дивний. Я щиро вважаю, що він ніколи в житті не думав про себе. Йому наказали летіти зі мною, і він полетів. Жодних заперечень. Він хотів, щоб я полетів на Трентор, але коли я сказав, що хочу летіти на Гею, він не сперечався. А тепер-от вирушив зі мною на пошуки Землі, хоча мусив розуміти, що це небезпечно. Я абсолютно впевнений, що якби йому довелося пожертвувати життям заради мене чи заради когось іншого, він би це зробив, і без нарікань.

— А ви б віддали за нього життя, Тревізе?

— Я міг би, якби не мав часу це обдумати. А якби мав, то завагався б і міг би злякатися. Я не такий порядний, як він. І через це маю страшенно сильне бажання захищати його, щоб він мав змогу таким і лишитися. Не хочу, щоб Галактика навчила його іншого. Розумієте? І від вас я маю захищати його найбільше. Мені огидна сама думка про те, що ви кинете його, коли з нісенітницями, які тішать вас зараз, буде покінчено.

— Так, я очікувала, що ви скажете щось таке. А ви не думали, що я бачу в Пелі те саме, що й ви, і навіть більше, оскільки маю прямий доступ до його свідомості? Невже схоже, ніби я хочу його скривдити? Хіба я підтримала б його уявлення про те, що він бачив функціонального робота, якби могла дозволити собі завдати йому болю? Тревізе, я звична до того, що ви називаєте порядністю, бо кожна частина Геї готова пожертвувати собою заради цілого. Ми не знаємо й не розуміємо жодного іншого варіанта. Але, роблячи це, ми нічого не втрачаємо, бо кожна частина є цілим, хоч я й не очікую, що ви це зрозумієте. Пел дещо інший. — Блісс більше не дивилася на Тревіза. Вона ніби говорила сама до себе. — Він ізолят. Він не саможертовний тому, що є частиною більшого цілого. Він саможертовний просто тому, що він такий. Розумієте? Він може усе втратити й нічого не набути, але все одно такий. Через нього мені соромно бути тією, ким я є, без страху втрати, коли він той, ким є, без надії на здобуток. — Вона знову підняла на Тревіза тужливий погляд. — Уявляєте, наскільки більше я розумію про нього, ніж можете ви? І досі гадаєте, що я можу його скривдити?

— Блісс, сьогодні ви сказали: «Будьмо друзями», а я відповів лише: «Як забажаєте». Це було скупо з мого боку, бо я думав про те, як ви можете вчинити з Яновом. Тепер моя черга. Будьмо друзями, Блісс. Ви можете й далі вказувати на переваги Галаксії, а я можу й далі не погоджуватися з вашими аргументами, та навіть так і попри це — будьмо друзями. — І він простягнув їй долоню.

— Авжеж, Тревізе, — відповіла Блісс, і вони міцно потисли руки.

2

Тревіз тихо всміхнувся собі. Подумки — лінія його рота не ворухнулася.

Коли він працював із комп’ютером, шукаючи зірку (якщо вона існувала) за першим набором координат, і Пелорат, і Блісс уважно спостерігали та ставили запитання. Тепер же вони лишалися у своїй кімнаті, спали чи так чи інакше відпочивали, й повністю лишили завдання Тревізові.

Де