Фундація та Земля - Айзек Азімов

— Настільки далеко я не заходив, Ґолане.

— І справді, тут немає ні радіоактивної поверхні, ні величезного супутника, ні газового гіганта з величезними кільцями, — з гіркотою зазначив Тревіз.

— Саме так. Але, здається, Деніадор на Компореллоні вважав, що це один зі світів, у яких колись мешкала перша хвиля поселенців — косміків. Якщо це так, то назва «Аврора» могла вказувати на те, що це була одна з тих перших заселених планет. Цієї миті ми можемо перебувати в найстарішому з людських світів Галактики, окрім самої Землі. Хіба це не захопливо?

— У будь-якому разі цікаво, Янове, але чи не забагато висновків із самої лише назви «Аврора»?

— Це ще не все, — збуджено мовив Пелорат. — Наскільки я зміг перевірити у своїх записах, нині в Галактиці немає світу, який називався б Авророю, і певен, ваш комп’ютер це підтвердить. Як я казав, є безліч світів та інших об’єктів, які по-всякому називались би Світанком, але в жодному не використовують саме слово «Аврора».

— А хіба мають? Якщо це догалактичне слово, воно навряд чи було загальновживаним.

— Але імена лишаються, навіть якщо втрачають зміст. Якби це був перший населений світ, про нього б чули; деякий час він навіть міг бути панівним у Галактиці. Авжеж, постали б інші світи, що називалися б Новою Авророю, або Малою Авророю, або якось так. А тоді інші…

— Можливо, це не був перший населений світ, — урвав його Тревіз. — Можливо, він ніколи не був важливим.

— Я гадаю, була вагоміша причина, старий друже.

— І яка ж, Янове?

— Якщо першу хвилю поселення витіснила друга хвиля, до якої зараз належать усі світи Галактики, як казав Деніадор, тоді цілком імовірно, що між двома хвилями був період ворожості. Поселенці другої хвилі, хвилі світів сучасності, не використовували б імена, що належали будь-яким світам першої. Отже, із того факту, що «Авророю» більше не називали жодну планету, ми можемо виснувати, що дві хвилі поселенців справді були, і що це — світ першої хвилі.

— Янове, я починаю розуміти, як ви, міфологи, працюєте, — усміхнувся Тревіз. — Ви зводите прекрасну надбудову, але вона, імовірно, спирається на повітря. Легенди кажуть нам, що поселенців першої хвилі супроводжували численні роботи, і що саме вони призвели до їхньої загибелі. Що ж, якби ми змогли знайти в цьому світі робота, я залюбки погодився б із вашим припущенням про першу хвилю, але після двадцяти тисяч років ми не можемо очіку…

Пелорат, чиї губи весь цей час ворушилися, спромігся віднайти голос:

— Але, Ґолане, хіба я не казав? Ні, звісно ні. Я такий збуджений, що не здатен адекватно розставляти пріоритети. Там був робот.

6

Тревіз потер чоло, неначе йому боліла голова, й перепитав:

— Робот? Там був робот?

— Так, — рішуче закивав Пелорат.

— Звідки ви знаєте?

— Це ж був робот. Як я міг не зрозуміти, коли його побачив?

— Ви раніше бачили робота?

— Ні, але це був металевий об’єкт, схожий на людину. Голова, руки, ноги, тулуб. Звісно, я кажу «металевий», але він наскрізь проіржавів, і гадаю, коли я підійшов до нього, вібрація від моєї ходи ще більше його пошкодила, тож коли я спробував його торкнутися…

— Нащо вам було його торкатися?

— Що ж, гадаю, я не до кінця вірив очам. Це була мимовільна реакція. Щойно я його торкнувся, він розпався. Але…

— Так?

— Перш ніж це сталося, здавалось, його очі дуже тьмяно засвітилися, і він видав такий звук, ніби намагався щось вимовити.

— Хочете сказати, він досі функціонував?

— Майже ні, Ґолане. Потім він розпався.

Тревіз обернувся до Блісс:

— Ви все це підтверджуєте?

— Це був робот, і ми його бачили, — мовила та.

— І він досі функціонував?

— Коли він розсипався, — безвиразно мовила Блісс, — я вловила ледь помітні сліди нейронної активності.

— Як у нього могла бути нейронна активність? У робота немає органічного мозку, утвореного з клітин.

— Гадаю, у нього є комп’ютеризований аналог, і я б це вловила.

— Ви вловили роботичний, а не людський розум?

Блісс стиснула губи:

— Він був надто слабкий, щоб зрозуміти щось, окрім того, що він був.

Тревіз глянув на Блісс, потім на Пелората, і з досадою мовив:

— Це все змінює.

Частина IV

Солярія

Розділ десятий

Роботи

1

За вечерею Тревіз, здавалося, поринув у роздуми, а Блісс зосередилася на їжі. Пелорат — єдиний, хто, здавалось, жадав говорити, — зазначив, що якщо вони перебували на Аврорі й це був перший заселений світ, то й Земля мала розташовуватися більш-менш неподалік.

— Можливо, варто продивитися найближчі сусідні зірки, — запропонував він. — Їх максимум кілька сотень.

Тревіз пробурмотів, що пошуки навмання — це вже крайній захід, і що він хотів здобути якомога більше інформації про Землю, перш ніж пробувати до неї наближатися, навіть якщо знайде.

Більше він нічого не сказав, і Пелорат, очевидно присаджений, також замовк.

Після їжі, адже Тревіз досі не виявляв ініціативи, Пелорат наважився спитати:

— Ми затримаємося тут, Ґолане?

— На ніч точно. Мені треба ще трохи подумати.

— Це безпечно?

— Якщо не нагодиться нічого гіршого за собак, ми тут, на кораблі, цілком у безпеці.

— Як швидко він зможе злетіти, якщо нагодиться щось гірше за собак?

— Комп’ютер готовий до аварійного запуску. Гадаю, ми зможемо злетіти за дві чи три хвилини. І він доволі оперативно повідомить, якщо станеться щось неочікуване, тож пропоную нам усім трохи поспати. Завтра вранці я вирішу, що робити далі.

Легко казати, думав Тревіз, зрозумівши, що задивляється в темряву. Частково вдягнений, він зіщулився на підлозі кімнати з комп’ютером. Це відчувалося доволі незручно, але Тревіз був упевнений, що його ліжко зараз так само не сприятиме сну, а тут він принаймні зможе одразу діяти, якщо комп’ютер оголосить тривогу.

Тоді він почув кроки й автоматично всівся, вдарившись головою об край столу — не так сильно, щоб завдати їй шкоди, але достатньо, щоб скривитися й потерти місце удару.

— Янове? — глухо спитав зі сльозами в очах.

— Ні. Це Блісс.

Тревіз потягнувся однією рукою до краю столу, щоб установити бодай частковий зв’язок із комп’ютером, і м’яке світло виявило Блісс у легкому рожевому халаті.

— Що таке? — спитав він.

— Я зазирала до вашої спальні, і вас там не було. Але вашу нейронну активність неможливо не помітити, і я рушила за нею. Ви точно не спали, тож я зайшла.

— Так, але чого ви хотіли?

Блісс усілася біля стіни, підтягнувши до себе коліна і спершись на них підборіддям:

— Не переймайтеся. Я не зазіхаю на рештки вашої цноти.

— Навіть і не подумав би, — саркастично озвався Тревіз. — Чому ви не спите? Вам це треба більше, ніж нам.

— Повірте, — тихо й зворушливо мовила вона, — цей випадок із собаками дуже мене знесилив.

— Вірю.

— Але мені треба було поговорити з вами, доки Пелорат спить.

— Про що?

— Коли