ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

— Дивак! — бурчав він сердито. — Ось вага, ось кронциркуль, ось таблиця… Можеш визначити вологість?

— Будь ласка, — відповів Федір, сідаючи до ваги. — Вологість майже нормальна для свіжого дерева, — зробив він висновок, закінчивши обчислення.

— Скільки?

— Сімдесят процентів.

— А вам потрібно дванадцять?

— Дванадцять, краще десять.

— А дев’ять?

— Ще краще.

— А вісім, а сім, а шість?..

— Так це ж неможливо!

— Неможливо?

— Ну, звичайно!

— Ех, дивак! Іди сюди.

Микола підійшов до свого ультракороткохвильового генератора і, вмістивши брусок між двома дисками конденсатора, ввімкнув струм.

— Дивись на годинник!

За дві-три секунди з’явилася пара. Хмарка згустилась, огорнула брусок; маленькі блискавки раптом затріщали в туманному просторі. Тоді Микола зменшив струм.

Пара несподівано зникла, і Микола кинув брусок на стіл.

— Скільки минуло?

— Менше хвилини… секунд п’ятдесят.

— Ану, зважуй, обчислюй.

Федір узяв брусок і в ту ж мить вигукнув здивовано: брусок був майже невагомий. Зваживши і підрахувавши вологість, він повернув до Миколи збентежене обличчя.

— Ну? — розсміявся Тунгусов.

— П’ять процентів, Колю. Хм!.. — Федір трусив брусок на руці, мацав його, давив нігтем. — Але зажди! Як структура? Може, порушена?

— А подивись. Ось тобі сильна лупа, ось світло. Якщо хочеш, надріжемо, подивимося під мікроскопом.

Надрізали. Чорні брови Федора полізли вгору, коли він побачив у мікроскоп красиву, схожу на бджолині соти тканину берези.

— Колю, це ж чудово! Ніяких порушень! Що ж це таке?

Микола знову засунув брусок у генератор і через кілька секунд вийняв його, понюхав. Тепер брусок був схожий на пересушений сухар з крутого кислого тіста. Його грані вдавилися, кути зробилися гострими.

— Ану, розпиляй його навпіл.

Федір розпиляв. Тонкий зовнішній шар деревини був твердий, ледве піддався пилці. Всередині бруска виявилося вугілля.

— Згорів! — вигукнув зовсім вражений Федір. — Ні, це прямо чортівня якась! Згорів усередині! Як же це може бути?

— Як, як! — забурчав Тунгусов, набиваючи цигарку над тютюновою коробкою. — Все дуже просто. Я вміщую брусок в електричне поле високої частоти. Енергія поля пронизує деревину наскрізь і, діючи на її молекули, викликає рівномірне підвищення температури одразу в усій масі бруска. Вода перетворюється на пару і виходить крізь пори, як ти бачив. Процес цей можна провести майже моментально, якщо посилити енергію поля. Але тоді пара, не встигаючи виходити назовні, рватиме дерево, будуть тріщини. У вас вони утворюються з інших причин. Ви дерево сушите зовні. Звичайно, насамперед висихають його зовнішні шари; вони стискаються і стають крихкими. А всередині — обсяг такий, як і був. Виникають величезні напруження, які й розривають дерево. А при тому способі, який я тобі зараз показав, завдяки рівномірності нагрівання в усій товщі дерева ніяких напружень нема і бути не може, тому й деревина не руйнується. Зрозумів?

— Не зовсім. Якщо брусок нагрівається в усій товщі рівномірно, то чому ж він згорів тільки всередині, а поверхня вціліла?

— А це тому, що волога, яка випаровується з поверхні, трохи охолоджує зовнішній шар, і він нагрівається пізніше. Якщо тримати довше, згорить усе.

— Слухай, Колю, а можна таким способом сушити великі маси деревини, скажімо колоди, дошки?

— Звичайно, можна. Збудувати потужніший генератор, з більшим конденсатором і пропускати через нього колоди по конвейєру.

— Це ж чудово! — знову запалився Федір. — Це вихід із скрутного становища! Колю, ти повинен налагодити цю справу. Давай візьмемося разом у нас на фабриці! Це ж буде справжня революція! Я все організую, працюватиму сам, ти тільки зроби проект і керуй. Ну, згода?

Тунгусов замислився. Пропозиція була спокуслива, але нова робота забрала б чимало часу й уваги. А «генератор чудес»?..

— Ти тільки не гарячися, — сказав він. — Май на увазі, що високочастотний спосіб сушіння давно відомий і був у свій час відкинутий промисловістю як нерентабельний. Абсурд, звичайно! Його й тоді можна було вдосконалити, а зараз, за сучасної електротехніки — і поготів. У всякому разі для таких виробництв, як ваше, де потрібна деревина особливо високої якості, він, звичайно, буде вигідним. Проте клеймо браку на новому методі лишилося, так що не відомо ще, як подивляться на цю витівку у вас.

— Дурниці! Я притягну сюди нашого директора в будь-яку хвилину, покажи йому цей «фокус», і директор буде готовий, ручаюсь. Та де там! У нас схопляться за цю ідею: адже зараз усі ходять похнюплені, чекають мало не розгону. Ну, по руках?

— Що ж, можна… Але не раніше, ніж я закінчу свою машину. Ніяких нових справ я до цього не почну. Можливо, що чекати довго не доведеться… А ти поки що підготуй грунт.

Федір не належав до тих щасливих натур, яких, — іноді, правда, іронічно, — називають винахідниками. Йому були далекі захоплюючі польоти фантазії, ночі й дні, віддані нестримним шуканням шляху за межами реально існуючого, нарешті, переможна радість від того, що знайшов щось нове. У своїй інженерній творчості він був виконавцем, а не композитором.

Того вечора, повертаючись пішки від Миколи додому, Федір відчув уперше в житті справжнє творче піднесення.

Миколин «фокус» вів до ліквідації всіх непорозумінь на фабриці, це було ясно. Але думки Федора йшли ще далі. Що музикальна фабрика! Якою не близькою стала вона йому, все ж таки це дрібниця в господарстві країни. Сухе дерево — проблема значно ширша, його нема. Небувале будівництво поглинуло всі запаси, заготовлені раніше. Але ж тільки висушена деревина перетворюється на матеріал, по-справжньому придатний для обробки. Голод на таку деревину відчувають майже всі галузі промисловості, особливо такі, як мебльова, вагонобудівна, суднобудівна, автомобільна, житловобудівна, фанерна,