Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов

— Сто, — сказав Одіссей.

— Дев'яносто дев'ять…

Валгус затримався на порозі рубки.

— Вітай там усіх, — сказав він і махнув рукою.

— Дев'яносто шість…

По широкому трапу Валгус закрокував до шлюпки.

— Вісімдесят вісім…

— Вісімдесят сім…

Він був уже в шлюпці. Люк зачинився, запобіжники надійно увійшли в гнізда. Та Одіссеїв голос ще долинав з динаміка.

— П'ятдесят чотири…

— П'ятдесят три…

«Що ж, — подумав Валгус. — Пора…»

Шлюпку викинуло з корабля, і вона полетіла шкереберть. Валгус швидко вирівняв її. Зв'язку з Одіссеєм більше не було, проте Валгус лічив про себе з п'ятисекундними інтервалами.

Він лічив точно. Коли він сказав «нуль», «Одіссей» здригнувся. Грізні двигуни його метнули першу порцію перетвореної в кванти речовини. А за хвилину він був уже далеко — все прискорюючи і прискорюючи хід, мчав туди, де жили кораблі.

Валгус чекав, не рушаючи з місця. Корабель був уже дуже далеко, а Валгус усе ждав. І ось, нарешті, в тій далечині блиснув слабкий спалах. І це було все.

— Він проламав стінку вдруге, — сказав Валгус. — А тепер час і мені…

Він подивився на прилади. Пеленг наукової бази було добре чути. Валгус вивів шлюпку на курс і ввімкнув двигуни.

— От і скінчилась моя одіссея, — сказав він. — Побурлакував. Лечу до людей, до друзів.

Лечу до друзів. Але й розлучаюся з ними. Ми ж бо завжди були друзі: люди і кораблі.

Чорні Журавлі Всесвіту

Глибокий мінус

Люди і кораблі