Глибокий мінус - Володимир Дмитрович Михайлов
— Шукай шлюпку, Одіссею, — сказав Валгус, не розтуляючи очей.
— Ясно.
«Навіщо тобі шлюпка? — подумав Валгус, — До бази, до ТД ти швидше доберешся на «Одіссеї». Привезеш відкриття. Ти зробив його… І все ж на серці тяжко…»
— Шлюпку виявив.
Усе той же невиразний голос, але тепер — і слова…
— Взяти на борт!
«Так, ти привезеш відкриття. ТД мене поздоровить, і всі теж. Потім ТД зробить строге обличчя і скаже: не думайте, що ви щось завершили. Ви тільки почали. Треба ще тисячу разів перевірити. Збудувати такі кораблі, які не ставали б розумніші за пілотів. А фізична суть цього зайвого виміру? А його математичне обгрунтування? А… ще тисяча запитань? Адже ми поки що тільки відкрили цей надпростір, а людям треба в ньому літати далеко… А ще треба навчитися рухатись у ньому. Приблизно так скаже Туманність Дор. Та не це гнітить мене: все це нормально, кінець одного є початок іншого. Не це…
Він не став додумувати і пішов обдивлятися шлюпку, що тим часом уже прибула на місце. Валгус заліз у кабіну: все було гаразд, тільки матеріали, які він лишив, розсипались по всіх кутках — під час викиду, мабуть. Він зібрав їх, хотів віднести в рубку, потім задумливо поклав на підлогу. Хвилину постояв, висунувшись із шлюпкового люка, нічого не роблячи: не хотілось нічого робити.
Що тебе баламутить, це ясно. Ніяк не можеш забути, що Одіссей думав, а зараз він — знову пристрій, жменя кріотронів — і тільки. І він згодився на це заради тебе. Він допоміг тобі, а ти йому?
Гаразд, про це можна думати без кінця. А поки що треба згадати, що на світі є порядок і нормальна черговість дій. Шлюпку взято на борт — слід з'єднати її прилади з мережами корабля, потім порівняти, занотувати показники в журналі.
Валгус поз'єднував усе як слід і вернувся в рубку. Прилади шлюпки загалом показували те, чого й треба було чекати. Тільки хронометр… Він що, зіпсувався?
Валгус перевірив. Ні. А корабельні пристрої? Ні, і з ними все гаразд. Чому ж така різниця в показаннях? Ні, це не релятивістська різниця, навіть простим оком видно, що розбіжність занадто велика. Про всяк випадок, спробуємо зробити обчислення. Слід зрозуміти…
Він увімкнув обчислювач, дав йому проаналізувати показання хронометрів «Одіссея» і шлюпки. Натиснув кнопку, віддаючи команду. І раптом здригнувся.
— Я так і думав, — сказав Одіссей. — Ти не хвилюйся, тут буде різниця на вісімнадцять хвилин, загублених безповоротно, окрім парадокса часу.
— Одіссею! — Від крику, здавалося, здригнулись перегородки.
— Цей час загублено при переході в надпростір і виході назад. Схоже на взаємоперехід часу й енергії: вона ж також не балансується, та це ти знав і раніше. Вам ще доведеться поміркувати над тим, що мені вдалося з'ясувати.
— Ти живий, Одіссею, — тихо промовив Валгус. — Ти живий, друже.
Одіссей мовчав. Згодом заговорив знову:
— Я записую цю думку і приєдную до хронометра. Як тільки обчислювач почне вимагати показань хронометра, запис увімкнеться. Згадай, що і я вмів думати. Ще раз прощавай, Валгусе…
Голос замовкнув, запис скінчився. Валгус впустив голову на пульт. Минули хвилини. Він скочив з місця.
— Я всією душею хочу допомогти тобі, Одіссею. Але як? Не знаю…
Не знаю. Шкода, що нема зв'язку з цими «розумними кораблями». Вони б підказали. Той же «Арго»…
Стривай. Але ж «Арго» виходив у цей простір! Авжеж, інакше Валгус тоді не вгледів би його на екрані. Виходив, щоб зустріти «Одіссея». Але ж тут і Арго — всього лише кібер. Як же він зміг вернутися в надпростір?
Але ж зміг! Де ти, логіко? Ага, здається, ось можливість: там, у себе, він завчасно виробив програму. Скажімо, таку: загальмувати, виконати певні дії і знову, розігнавшись та включивши генератори, піти туди. Простенька програмка. Одіссей, щоправда, й такої програми зараз не закладе в себе. В нього її нема. В нього на борту — я, і він може виконувати тільки мої команди, його ініціатива зараз дорівнює нулю. Зате твоя… Валгусе, Валгусе, ти подурнішав, бродяго. Як міг ти, забути про таку просту можливість?
— Добре, — сказав Валгус. — Ти матимеш програму, Одіссею.
Він пообідав: цим ніяк не слід було нехтувати, на шлюпці доведеться жувати сухе. От не додумались зробити так, щоб і на ній був обід… Звично бурмочучи, — а це означало, що він нарешті приходить до норми, — Валгус добув з усіх апаратів зроблені ними записи.
— Це тобі не знадобиться, старий, — сказав він.
Усі записи він переніс у шлюпку і акуратно склав. Зібрав бритву, зубну щітку, фотокартку з стінки і все, що нітрохи не було потрібне, Одіссеєві. Вийняв кристал, на якому записувались їхні розмови. Це — спеціально для ТД.
Потім Валгус ще мав роботу з контрольною автоматикою, перевіряючи всі системи та пристрої корабля, доки не впевнився, що все працює добре, надійно, як світобудова. Всі, кому треба, готові смоктати енергію з порожнечі. Кому треба — живитися нею. Валгус закріпив у нормальному положенні вимикач, що знімав з Одіссея відповідальність за людину: людини більше не буде.
База вже недалеко. Пару діб у неквапливій шлюпці — і все. Не так страшно. Та в шлюпці, коли подумати, зовсім і не тісно. Просто затишно, і головне — все напохваті.
І дій, Валгусе, строго за інструкцією, Одіссей зараз однаково був би там. Але люди не одержали б цих записів. Не бачили б того моря світла. Не зробили б відкриття.
Так міркуючи, Валгус увів програму. Це була та ж самісінька програма експерименту. Розігнатись, включити генератори, пробити. А далі — придумає сам. Там уже Одіссей придумає…
— Увага! — сказав голосно Валгус. — Готовність — сто. Почати відлік! У момент «нуль» — виконувати програму без команди.
— Ясно, — сказав Одіссей. Валгус усміхнувся.
— Ну, до
