Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
Це повідомлення викликало небувалий відгук у всьому світі. Воно наздоганяло літак, який мчав у небі, і корабель у далеких північних морях, його слухали працівники полярних станцій і співробітники академічного містечка, побудованого на одному з островів Антарктиди. Трудящі всіх країн відповіли святковими демонстраціями перед будинками радянських посольств і консульств. І навіть ті, хто намагався замовчати, викривити, применшити значення цього подвигу, в глибині душі відчували сором; якась, очевидно, притаманна кожній людській істоті, гордість за людину, за її розум, за її сміливість робила нелегким такий звичний для буржуазних журналістів процес дезінформації. Розгубленість — ось найкраще визначення того стану, що охопив близькі до монополій газети й журнали. “Перший штучний супутник був сліпучим, як блискавка, тепер усе небо в чарівному сяйві, його не приховати…” — з гіркотою писала одна з французьких газет. Ні приховати, ні оббрехати — такий був висновок.
Та незабаром буржуазна преса “оговталась від переляку”. Проте на її злісний шепіт майже ніхто не звертав уваги, спроби “спростування” зустрічали реготом, тим паче, що цілий ряд менш залежних газет, боячись остаточно позбутися читачів, став друкувати безліч карикатур на всіх своїх колег. Я пам’ятаю малюнок, який зображував страуса, що сховав голову під крило. Ракетоподібний лев з нашийником у вигляді супутника-прискорювача стрімголов мчить до нього. Однією лапою страус тримає газету і щось намагається в ній прочитати. “Невже нема кращого заняття, ніж читати “Дейлі геральд”?” — підписано під малюнком. “Я заперечую існування вірьовки взагалі!” — говорить похмурий чоловічок, якого автор іншого малюнка повісив на шибениці. Гострі очі жартівників добре помітили, що цей похмурий чоловічок схожий на главу найбільшого з газетних об’єднань. За таких обставин потрібні були нові прийоми, нові методи обману й залякування, і їх не довелося довго чекати.
Першим розпочав кампанію наклепів орган об’єднання окультних товариств, так званий “Новий світ”.
“Коло зімкнулося, — виголошував журнал, — розпався зв’язок часів, великі випробування наближаються. Вигадки раціоналістів і реалістів спростовано всім ходом розвитку науки. Якими жалюгідними є спроби наших недоброзичливців остаточно й безповоротно відкинути саму можливість появи безтілесних, але матеріальних духів з потойбічного світу. Ми цілком підтримуємо намагання розгадати таємницю того, що називалося “нічим”.
Згідно висновку нашого найбільшого фахівця доктора Густава Шпетта, досвід ставився загалом правильно, але без врахування протистояння Урана відносно Меркурія. В такому випадку повне невгасимого світла вікно в небесній сфері є не чим Іншим, як ущільненим, прискореним і фосфоресціюючим танком духів, переважно жіночої статі… Але, як говорить доктор Шпетт, експеримент здійснено надто пізно. Викликаний ним дух фельдмаршала Роммеля, замість звичайних широких коментарів з приводу новітніх течій у питанні стратегії й тактики атомного віку, тільки шепотів: “Горіння, горіння, горіння… Людино, стережись — не тривож таємниче ніщо…”
“Аварія, якої зазнала лабораторія в Радянському Союзі, — писала французька газета “Ві”, — є наслідком духовної розпусти й самовпевненості. Ми не можемо заперечувати, що деякі досягнення в питанні еволюції зоряних світів були справді продемонстровані всьому світові, одначе сяюча ялинкова іграшка, яка з такою дивною стабільністю облітає весь світ, ще ні про що серйозне не говорить. Робити висновки з її існування, зокрема висновки про безмежність людського знання, намагатися обґрунтовувати на ній якісь докази вічності людства принаймні так само необґрунтовано, як намагатися відгадати майбутнє людства на кофейній гущі. Тонка сітка світних цяток може мати найрізноманітнішу природу. Це може бути космічний пил, що спалахнув, захоплений супутником спеціальної конструкції; може бути і штучний утвір, який моделює справжню картину розвитку зоряного скупчення точнісінько так, як краплини, що поглинають одна одну, ілюструють школярам життєдіяльність мікроорганізмів. Проте всяка модель лише приблизна, дає тільки грубе відображення дійсності. Штучне завжди лишається тільки штучним, з цього погляду мультиплікаційний фільм, що показує, як бог створює Адама і Єву, аж нітрохи не доказовіший від дослідів радянських фізиків…” “Ми вимагаємо припинення божевільного експерименту!” — під таким заголовком вийшла найбільша з газет, яка виражала інтереси фінансових заправил Уолл-стріту. “Астрономія, наука любителів тиші й роздумів, наука жерців і дивакуватих астрологів, смирних, заглиблених у роздуми людей, стає в руках радянських учених чимось, що сповнене погано прихованої агресивності. Як у першому штучному супутникові Землі ми вбачали тінь міжконтинентальних ракет, так само в цьому, здавалося б невинному, експерименті ясно видно загрозу. Коли навіть цілком сприйняти на віру останнє повідомлення, що приписує дивовижне явище природи, вперше виявлене двома американськими гідрологами Джонсом і Даттоном, групі радянських учених, коли навіть погодитися з усім змістом повідомлення Телеграфного агенства Радянського Союзу, не можна не вигукнути: “Заради нашого спокою припиніть божевільний експеримент!” Страх — ось що навіяло це повідомлення кожному, хто уважно в нього вчитувався. В зовсім недвозначній формі все населення земної кулі застерігають від усіляких спроб бодай як-небудь вплинути на новий радянський супутник. Нас попереджають, що надсилання якогось небажаного радіосигналу може скінчитися катастрофою. Сьогодні людству запропоновано мовчати, сьогодні людство має визнати своє безсилля перед чимось, що утворилося з нічого! А завтра? Завтра це щось диктуватиме свою волю нам… І, звичайно, ця воля нічим не відрізнятиметься від волі тих, хто створив цей супутник. Сьогодні нас попереджають: “Стережіться робити те, що не подобається нашому супутникові”; завтра нам скажуть: “Робіть тільки те, що до вподоби нам!..”
Але коли навіть визнати, що внаслідок досліду з’явилося щось таке, чому людина поки що не може дати раду, то хіба не автори проекту мусять привести
