Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
Метіус кинув сигару в підвал. Вартовий хотів затримати професора, але той гримнув на нього:
— Не чіпляйтеся з вашими учбовими тривогами! — і вийшов.
Небо над атомним містом було ясне. Пройшовши кроків десять, Метіус обернувся до Гаррімана і спитав;
— З ким ви розмовляли?
Гарріман засміявся у відповідь:
— Один, мабуть, шофер, другий, можливо, слюсар — в усякому разі робітники. Можна ж іноді перекинутися з людьми кількома словами, професоре.
— А що коли це люди Шпрінгера?
— Ні, вони не такі, містер Метіус.
— А що ця розмова має означати?
— Думаю, Шпрінгер…
Раптом завила сирена. Гарріман сказав:
— Містер Метіус, наукові працівники, принаймні частина з них, хочуть приєднатися до міжнародного протесту проти атомної зброї і ядерних випробувань. Серед робітників теж поширені такі настрої. Нам треба діяти спільно.
Метіус зареготав:
— І це говорите ви, Гарріман, людина, що працює в «барі привидів» над ідіотською ідеєю Кальмана!
— Можливо, нам пощастить припинити ці експерименти. Досі ми в Мехіко-Занді провадили дослідну роботу і не створювали ніяких бомб. Якщо Штати припинять ядерні випробування, експерименти Кальмана будуть зайві.
Метіус замислився. Він пригадав, що Стефсон теж якось натякнув йому на щось подібне.
— Звичайно, справа стоїть не зовсім так, як я говорив у підвалі, містер Метіус. А втім, не знаю, що саме ви чули…
— Радійте, що це чув тільки я.
Не звернувши уваги на слова професора, Гарріман розвивав свою думку далі:
— Звичайно, неправильно ставити питання: або безробіття, або атомна хвороба. Людям не потрібні ні те, ні те.
Мерлан Метіус скоса глянув на молодого науковця, Після випадку з учбовою тривогою в ньому все кипіло. Щось тут не так. І поведінка Брекдорпа, який перед Еверетом весь час висував на перший план Кальмана, і розмови Гаррімана, і натяки Стефсона. Є, очевидно, в атомному місті щось таке, чого він не знає. Помахом руки професор перервав мову Гаррімана і пробурмотів:
— Ходімо працювати.
Але позбутися тривожних думок професор не міг. «Куди це заведе, — міркував він, — якщо вчені разом з робітниками почнуть протестувати проти наукових досліджень? І що це взагалі означає «виробництво бомби», «ядерні випробування»? Хіба в Мехіко-Занді цим займаються? Правда, експерименти Кальмана з варіантом Х-10 викликають сумнів. Але вони не матимуть успіху. А Гарріману слід бути обережним, щоб не вскочив, бува, з такими теревенями в халепу».
Через три чверті години Еверет попрощався з директором атомного міста на аеродромі.
— Ну, що ж, Брекдорп, — сказав президент, — це було не дуже приємно. Я щасливий, що ніхто не потерпів. Тим людям, які запобігли аварії на реакторі, треба, мабуть, видати премії.
— Звичайно, сер. — Брекдорп доповів Еверету, нібито мало не «пробило» швидкодіючий натрієвий реактор. Тільки завдяки енергійному втручанню кількох сумлінних людей вдалося відвернути нещастя.
Вже підходячи до літака, Еверет спитав Брекдорпа:
— Ну, а з іншим як, Брекдорп? Ми можемо на вас покластися? Мені дуже хотілося б особисто поговорити з Кальманом.
— Сер, ви можете цілком і повністю покластися на атомне місто. Експеримент буде здійснено 31 березня і успішно… — з усмішкою відповів Брекдорп.
Еверет поклав свою маленьку руку в дебелу, м'ясисту руку Брекдорпа, кивнув головою, піднявся по сходах і зник у великому череві літака. Через хвилину загули двигуни, і машина рушила на стартову доріжку.
Увечері Стефсон спитав у дочки:
— Як це Брекдорп додумався до такого? Звів Еверета з Метіусом і влаштував учбову тривогу, причому саме тоді, коли всі вони були не в головному будинку, а біля старого реактора.
— Ах, якби це була єдина таємниця Мехіко-Занда, — відповіла Біт, знизавши плечима. — Для мене це дуже просто: Кальмана, коника номер один, немає. Стефсон тільки теоретично вважається першою» людиною в місті, нехай же побачить, як далеко його відсунули. Може, він змінить свою позицію…
— Цього не буде, — перервав Стефсон дочку.
— По-третє, — закінчила свою думку Біт, — непогано дати щигля Метіусу, якого дратує постійна неувага до нього: нехай побуде гідом президента.
— Метіус не дуже рветься до таких проявів пошани, — зауважив Стефсон.
— Навіть тоді, коли є нагода випросити в Еверета запалювальні конденсатори?…
— Президент ПЕК їх не носить у кишенях. — Стефсон швидко заходив по кімнаті. Потім рвучко відчинив вікно: йому було душно.
— Вийдімо в садок, тату.
У садку Стефсон, усе ще під впливом неприємного почуття, викликаного підступністю Брекдорпа, запитав:
— А які ж у нас ще є таємниці?
— Ах, звідки я знаю. Наприклад, нічні візити.
— Я чув, що в місто приїжджав Вільсон.
— Так. Він дві години радився з Брекдорпом. Дуже мила розмова була.
— Це тобі Брекдорп розповів?
— Ні. Він записав розмову на плівку і забув вийняти ролик з диктофона. Це зробила я.
Стефсон саме нахилився, щоб зірвати квітку. Він випростався і здивовано вигукнув:
— Біт!
Дочка прикинулася, ніби не помітила його подиву.
— Я вже кілька разів хотіла прокрутити тобі цю плівку ввечері, але боялася, що ти зробиш неправильні висновки. — Дівчина запропонувала батькові зайти в дім.
— Що значить висновки? Треба зробити те, що слід. Але як ти могла отак просто…
— Змогла! — промовила Біт і пішла в дім. На дверях вона зупинилася і додала — А щодо висновків, тату, я, здається, все добре обміркувала. Тобі доведеться сісти в Сінг-Сінг чи в іншу тюрму, а може, і на електричне крісло. Згадай, що було з Розенбергами. — Все це Біт сказала на диво спокійно.
Стефсон схопив дочку за руку і вигукнув:
— Щоб я пішов у тюрму!
Біт мовчки відчинила двері.
