Атомний вогонь над океаном - Курт Герварт Балль
Їм довелося зачекати. Метіус щось говорив Еверету, аби тільки його заспокоїти. Раптом професор згадав про Брекдорпа і обернувся до нього. Той був цілком спокійний. І це Брекдорп! Людина, яка страшенно боїться променевої хвороби. Метіус оглянувся, пошукав індикатори. Щити сяяли жовтим світлом без найменших домішок червоного.
Коли б сталася аварія і атомне місто було заражене радіоактивними частками, як тоді під чає вибуху в корпусі 37, індикатори спалахнули б червоним світлом. Метіус помітив, що Брекдорп насмішкувато дивиться на старого пана, який тремтів од страху.
Раптом професор зрозумів: це пробна тривога. Чому ж її влаштували саме тоді, коли в атомне місто прибув Еверет? Не інакше, як сам Брекдорп наказав провести тривогу.
Метіус відчував, що в його душі наростає гнів проти Брекдорпа за його підлий вчинок. Професор вирішив відплатити директорові. Звернувшись до Еверета, Метіус сказав:
— Пробачте, сер, але тривога надто довго не припиняється, і я змушений зайняти своє місце в лабораторії.
— Ви хочете піти, містер Метіус? — Еверет пильно подивився на професора маленькими очицями.
— Так, сер. Я, звичайно, лишився б. Тут безпечніше, ніж деінде. Але ж інструкція…
— Це не обов'язково, Метіус, — втрутився Брекдорп.
— Обов'язково, — твердо сказав Метіус і, вклонившись Еверету, попрямував до дверей.
— Залиштеся, Метіус! — гукнув йому вслід Брекдорп.
— Щоб ви потім дорікали мені, ніби я не додержуюсь інструкції. Крім того, ніякої небезпеки нема, пане директор. Боятися нічого, — кинув професор і пішов геть.
Брекдорп знову звернувся до Еверета, якого оточили супутники, немов хотіли собою захистити президента від променів чи іншої небезпеки, і ще раз висловив свій жаль з приводу того, що сталася аварія. В душі директор вилаяв Шпрінгера, який надмірно затягнув учбову тривогу. В своєму захисному приміщенні в головному будинку Брекдорп почував би себе краще. До того ж тут ще доводиться стояти. Ну що ж, Шпрінгеру він скаже кілька слів…
Метіус сів у електрокар і поїхав по тунелю назад до приміщення з розподільчим обладнанням, звідки попрямував порожніми вулицями атомного міста у свою лабораторію. Співробітники сиділи в сховищах. Ніхто не працював. Експерименти було перервано. Частину І з них доведеться повторити з початку — цілковите безглуздя. Тепер Метіус ясно уявляв собі ситуацію: Брекдорп наказав провести учбову тривогу, щоб не допустити Еверета до експериментів Кальмана. Правда, шановного колеги немає в місті. Але його асистенти могли прохопитися словом і сказати правду. Раптом Метіус зупинився серед безлюдної вулиці. Де ж правда: на боці Брекдорпа чи Стефсона? Може, досліди Кальмана матимуть успіх? Учений не міг придушити в собі якесь неприємне почуття. А що коли це була справжня тривога? Дурниця, тоді по вулицях мчали б пожежні й санітарні машини. А все-таки! Метіус озирнувся. Підійшов до сховища. Воно було призначене не для науковців, але Метіусу кортіло глянути, що там діється.
Біля входу хтось гукнув його: вартовий Шпрінгера вимагав, щоб Метіус негайно зайшов у сховище.
— Ви ж бачите, що я йду, — сердито просичав професор. Він різко відсторонив вартового, спустився в підвал і зупинився біля дверей.
Приміщення було обладнане досить затишно: столи, стільці, під стінами шезлонги. Тут, унизу, людей було небагато. В місті досить сховищ, до найближчого треба йти не більше півхвилини. Той, хто потрапляв у підвал, міг пройти майже в усі інші сховища, бо вони з'єднувалися між собою. Кожен вхід в підземне приміщення мав герметичні двері.
Мерлан Метіус запалив сигару і сів до стола біля колони, що підтримувала стелю. Він чув позаду голоси, але не звертав на них уваги. Метіус знову бачив перед собою Еверета й Брекдорпа: страх в очах першого і лиховісну радість на обличчі другого. Еверету не завадить хоч раз відчути страх, побути в шкурі інших. У скількох людей саме тільки його ім'я викликає сльози. І все-таки поведінка Брекдорпа підла…
— Щось на диво тиха тривога, — зауважив хтось за спиною професора.
— Мабуть, нічого особливого не сталося! — відповів другий голос.
— Досить лиха і без тривоги, — озвався третій. — Згадаймо історію з дружиною Бредлі. На світ уже народжуються потвори.
Метіус прислухався.
— Ви добре говорите, містер… — Чоловік зробив паузу, чекаючи, щоб співбесідник назвав своє прізвище, але так і не діждавшись, закінчив думку: — Людина рада, коли має роботу і щось поїсти. Правда, в цьому місті живеш, мов у тюрмі. Зате тут не загрожують кризи.
— Ще не загрожують, — кинув другий голос.
— Краще бути три місяці без роботи, ніж поступово отруюватись, — сказав третій голос. — А ще. краще, коли не доводиться тремтіти ні перед кризою, ні перед радіацією.
— І це говорите ви, людина з освітою, — зауважив другий голос.
— Людину з освітою теж може спіткати і те, й друге.
Метіус поклав сигару: голос здався йому знайомим. «Це ж Гарріман з «бара привидів». Професор трохи нахилився за колону. Цікаво. Гарріман ще щось сказав, але Метіус не розібрав слів.
— Спробуйте це зробити, — знову почувся перший голос, — і можете одразу пакувати свої речі.
— Наш брат тут голосу не має, — озвався другий.
— Один ні, — сказав Гарріман, — а всі разом мають. Якби ми об'єдналися… Адже ПЕК не може припинити роботу.
— Добре. Оголосити протест, а потім що? — запитав перший голос. — Працювати далі? Чи, може, ви хочете припинити свої досліди? Адже ядерні випробування проводите ви, науковці, а не ми, робітники.
— Досі ми ще не робили ядерних випробувань, — відповів Гарріман. — Бувають різні досліди. Вся справа в тому… — він не доказав.
Метіус так рвучко підвівся з місця, що стілець упав. З-за колони вийшов Гарріман. Начальник і підлеглий зустрілися віч-на-віч. Метіус без слів кивком голови вказав Гарріману на вихід і твердою ходою пішов уперед.
Вартовий біля дверей сказав:
