Кінець Вічності - Айзек Азімов

Здавалося — лихо неминуче. Немов над ним глумилась сама доля. Востаннє він увійшов у Час, щоб востаннє втерти Фінджі носа, немов отой глек із стародавньої казки, що востаннє пішов по воду. Треба ж було йому вскочити в отаку халепу!

Невже сміявся Фінджі?!

Хто б іще міг вистежувати його, розставляти тенета, вичікувати і тепер тішитися своєю перемогою?

Невже все втрачено? В цю першу драматичну мить він був такий приголомшений, так упевнений у безвиході, що й гадки не мав вислизнути з приміщення, спробувати повернутися у Вічність. Він вирішив віч-на-віч зустрітися з Фінджі.

Якщо потрібно буде, він уб’є його.

Нечутними, але впевненими кроками Харлан почав підкрадатися до дверей — так скрадається вбивця до своєї жертви. Він вимкнув автоматичний звуковий сигнал і легенько прочинив двері. Всього на два дюйми. Три. Двері подавалися зовсім нечутно.

У суміжній кімнаті спиною до нього стояв чоловік. Він був надто високий для Фінджі, й ця обставина стримала Харлана від подальших дій.

Трохи згодом, коли спало миттєве обопільне заціпеніння, чоловік почав сповільна, дюйм по дюймові повертати голову.

Харлан не встиг навіть розгледіти його профілю. Перш ніж невідомий повернувся упівоберта, Харлан, зібравшись на силі, з жахом відступив від порога. Автоматичний механізм безгучно зачинив двері. Не тямлячи себе, Харлан позадкував у глибину кімнати. Він важко дихав, серце так калатало, ніби ось-ось мало вистрибнути з грудей.

Фінджі, Твісел, Рада Часів, всі вони разом узяті не довели б його до такого стану. І не фізичний страх перед небезпекою позбавив його мужності, а скоріш — інстинктивна відраза до того, що могло відбутися.

Він підібрав рюкзак з фільмокнигами й, притиснувши його до грудей, примудрився після двох невдалих спроб відчинити двері у Вічність. Ноги самі несли його. Дивом він дістався до 575-го, а потім до своєї кімнати. Ставлення людей до Техніків, яке він нещодавно гідно оцінив, знову виручило його. Кілька Вічних, що трапилися на його шляху, звично відступили вбік і дивилися кудись удалину поверх його голови.

Це було просто щастя, бо на його блідому обличчі застигла гримаса смертельного жаху і, здавалося, ніяка сила не змахне її, не змусить кров знову прихлинути до щік. Та ніхто навіть не глянув у його бік, і Харлан подякував Часові, Вічності і тій сліпій Силі, що є перстом самої Долі.

Він не встиг упізнати того, другого чоловіка в будинку Нойс, однак тепер був упевнений, що не помилився.

Коли Харлан уперше почув у будинку шум, він сміявся, а звук, що перебив його сміх, був такий, ніби впало щось велике в кімнаті поряд. Наступного разу хтось розсміявся в суміжній кімнаті, і Харлан випустив з рук рюкзак із фільмокнигами. Першого разу він обернувся і побачив, як зачинилися двері. Другого разу Харлан зачинив двері, коли незнайомець почав повертати голову.

Він зустрів самого себе!

В ту саму мить Часу і майже в тому самому місці він і той другий Харлан, що прийшов у дім Нойс на кілька біоднів раніше, ледь було не зіткнулися віч-на-віч. Він припустився помилки, настроївши прилади на вже використану ним мить, і Харлан зустрів Харлана.

Чорна тінь жаху переслідувала його ще довго, заважаючи працювати. Він кляв себе, обзивав боягузом, але ніщо не допомагало.

З тієї миті все його життя мовби покотилося вниз. Він міг точно вказати на ту фатальну межу, що розполовинила його долю. Відтоді як він, востаннє настроюючи пульт керування дверима Часу, припустився помилки, його дедалі частіше й частіше переслідували невдачі.

Після Зміни Реальності в 482-му, що припала саме на цей період, Харлан ще більше занепав духом. За два минулі тижні він знайшов три проекти Змін Реальності й тепер вибирав між ними, не наважуючись на активні дії.

Він зупинив свій вибір на проекті Зміни Реальності 2456-2781 серія В-5 з кількох причин. З усіх трьох ця Зміна була найвіддаленіша в майбутньому. Похибка в проекті була незначною, але вона таїла в собі загрозу життю багатьох людей. Потрібно було лише здійснити короткочасну подорож у 2456-е і з допомогою невеличкого шантажу довідатися — що становитиме собою Аналог Нойс у новій Реальності?

Проте недавня пригода позбавила його мужності. Тепер уже Харланові не здавалося, ніби він легко й просто здійснить свій замір. Скажімо, йому вдасться з’ясувати природу Аналога Нойс, а що далі? Повернути Нойс у рідне Сторіччя в образі швачки, прибиральниці, фабричної робітниці чи ще когось? Певна річ. А що тоді робити із самим Аналогом? З її чоловіком, якщо він буде? З родиною? З дітьми?

Досі він не замислювався над цими питаннями, всіляко уникав їх. Мовляв, там видно буде…

Однак тепер він не міг думати ні про що інше.

Харлан валявся у ліжку, геть занепавши духом, зневажаючи себе, коли раптом з екрана відеофону пролунав утомлений, трішки здивований Твіселів голос.

— Ти захворів, Харлане? Купер сказав, що ти пропустив кілька уроків.

Харлан спробував удати з себе безтурботного.

— Ні, Обчислювачу Твіселе. Просто я трохи вморився.

— Ну що ж, мій хлопчику, це не гріх.

Усмішка, що завжди світилася на обличчі Твісела, зовсім згасла.

— Ти вже чув про Зміну в 482-му?

— Чув, — коротко кинув Харлан.

— Фінджі розмовляв зі мною і просив передати, що Зміна відбулася успішно.

Харлан стенув плечима й раптом помітив, що Твісел пильно дивиться на нього з екрана. Йому стало прикро, й він запитав:

— Ви мені хочете щось сказати, Обчислювачу?

— Ні, нічого, — озвався Твісел, і, мабуть, прожиті роки, що важким тягарем лягли йому на плечі, забриніли в голосі Обчислювача нотками втоми й смутку. — Мені здалося… може, ти мені хотів щось сказати?

— Ні. У мене до вас нічого немає.

— Що ж, тоді побачимося завтра, коли відчиниться Обчислювальна зала. Я маю багато чого тобі сказати.

— Слухаю, сер, — відповів Харлан і ще довго дивився на