Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

— Ви мене можете вилікувати?

— Вилікувати себе можеш тільки ти сам. — Дід загадково і лукаво подивився на мене.

— Мені казали, що у мене порча. Це правда?

— Правда, — знову одномовна відповідь.

— І… її можна зняти?

— Можна. Але подумай, мо’, тобі самому потрібно, щоб ця порча була?

— Вибачте, але я вас не розумію.

— Ти, хлопче, багато чого не розумієш. Шкода. Головне те, що твоє життя — є твоя тюрма, і ти полонений. Прагнення до свободи люди іноді плутають з неприємностями… Замість того, щоб радіти і допомагати собі, вони бідують…

Настала тиша. Дід займався травами. Я сидів, опустивши голову, і не знав, що ще треба сказати. Мені дуже хотілося саме зараз і назавжди вирішити мою проблему. Але я бачив, що дід не настроєний на те, щоб мені допомогти. І що значить, що я сам мушу це зробити?

Несподівано для себе я почув:

— А ця дівчина, Інна… Ти справді її кохаєш?

— Так.

— Мо’, тобі це тільки здається? Допоможеш мені збирати пучки?

Я сів поруч з дідом і почав допомагати.

— Чому ви запитали про Інну?

— Я ж казав, що ти є великий океан. А живеш лише в одній краплі. Почав вважати, що ця крапля і є ти… Добре, що у тебе порча. Так ти позбудешся цієї краплі…

— Зі мною ця порча, може, буде завжди?

— Так, якщо ти для себе не вирішиш хто ти є насправді.

— А хто я є насправді?

Замість відповіді я почув. як дід почав сміятися.

— Хто ж тобі про теє скаже?!

— То що ж мені робити зараз? — спитав я з гіркотою у голосі.

Дід подивився на мене, і відповів:

— О, людино! Яка ж ти слабка… Якщо хочеш погратися у зняття порчі, дам тобі адресу мого сина. Він живе у Києві.

— У Києві? А хто він?

— Він вчений. Працює в університеті. А ще вважає себе великим екстрасенсом. Йди до нього!

— А він мені допоможе? — спитав я і відразу ж відчув недоречність мого запитання.

— Хто знає, — відповів дід. — Доля покаже.

Як тільки я повернувся до Києва, я відразу подзвонив до Петра Миколайовича, дідового сина, і домовився з ним про зустріч наступного ранку.

І ось, о десятій годині ранку, в своїй квартирі на Дарниці мене приймає привітний господар.

— Доброго ранку, Андрію. Якщо дід дав тобі мою адресу, то тут дійсно є над чим працювати, — сказав він.

Через хвилин десять ми вже сиділи у маленькій затишній кімнаті.

— Не сумнівайся: це все дійсно серйозно! У тебе велика деформація життєвого поля. Наслідки хвороби бувають не тільки на тілесному чи психологічному рівні, але і у долі людини.

— Я це розумію, Петре Миколайовичу. Після зустрічі з вашим батьком, я серйозно замислився над своєю долею. Але що ви маєте на увазі під деформацією життєвого поля?

— Це порушення твоєї пінії життя. Треба спочатку визначити причину. Розумієш? Якщо ми знайдемо причину, ми знайдемо і ліки.

— Дід Микола казав, що допомогти собі можу я сам. Але як?

— Це правда. Єдине, що я можу зробити, це підштовхнути тебе на шлях одужання. Спробуємо.

— Петре Миколайовичу, — спитав я після невеличкої паузи, — можна деформацію поля визвати порчею?

— Можна. Порчею на життя. Можна навіть вирахувати людину чи подію, що стала причиною цього.

— Тобто, ви можете мені сказати, хто навів на мене цю деформацію?

— Не сказати — намалювати.

— Як це?

— Зараз візьмемо чистий папір, і мені потрібно буде зосередитися. А ти сиди і не рухайся. Зрозумів?

— Так!

Петро Миколайович дістав з шухляди зошит та невеличкий олівець. Після хвилини напруженого чекання він почав щось малювати.

— Ось що вийшло. Тільки ти не лякайся. — загадково вимовив він і розвернув папір.

Я побачив на папері те, що ніколи б не очікував — своє власне обличчя! У мене защеміло серце.

— І що це означає?

— Я і сам такого не очікував, — відповів Петро Миколайович.

Я бачив, що він здивований не менше, ніж я сам.

— Треба розібратись, — промовив вів Тут щось не так. Мабуть, твоя проблема лежить ще глибше.

— Тобто!?

Петро Миколайович почав пояснювати і його голос ставав все більше владним і погрозливим.

— Порчу на життя накладають тоді, коли не хочуть, щоб людина взагалі жила на світі. Тоді руйнується повністю структура поля людини і вона вже не може керувати процесами свого життя. В кінці кінців це веде до смерті! Такі порчі майже не можливо зняти. Для цього, по-перше, треба знати причину деформації, взнати що чи хто і навіщо наклали порчу. Але у твоєму випадку, цей перший етап провалено. Я далекий від думки, що ти сам бажаєш собі зле. Але… Така ситуація скоріш за все каже про те. що тобі самому потрібно, щоб ця порча була.

— Як це? — я відчував серцем, що вчора дід казав серйозно і про важливе, коли зауважив, що ця порча мені потрібна.

Настала пауза. Я: все хотів зрозуміти сенс того, що почув Петро Миколайович сидів поряд,і я відчував як він усміхається у вуса. Мабуть хтось інший вже б пішов від цього «божевільного» екстрасенса, але я знав, що у його словах приховано зерно істини. Невже і він розумів, що я це сприйму серйозно? Напевно! Інакше, він таке мені не казав би.

Дід казав, що