Межа Фундації - Айзек Азімов

— Можливо, шістьма мовами, — невпевнено сказав Пелорат. — Земля могла бути розділена на кілька великих масивів суходолу, і, можливо, спочатку між ними не існувало ніякого сполучення. Мешканці кожного такого масиву могли створити окрему мову.

Тревіз відповів з неабиякою серйозністю:

— І на кожному із цих суходільних масивів, коли вони стали обізнаними одне про одного, вони могли сперечатися про «питання Початку» й замислюватися над тим, які люди першими пішли від інших тварин.

— Цілком можливо, Ґолане. Така поведінка мала б бути для них цілком природною.

— І в одній із цих мов слово «Гея» означало «Земля». А саме слово «Земля» походить від іншої із цих мов.

— Так, так.

— І хоча галактичний стандарт — це мова, що виникла на основі конкретної мови, у якій «Земля» означає Землю, люди Землі з якоїсь причини називають свою планету «Гея», використовуючи ще одну зі своїх мов.

— Саме так! Ви справді кмітливий, Ґолане.

— Але мені здається, що немає сенсу робити із цього таємницю. Якщо Гея — це справді Земля, попри різницю в назвах, тоді вона, згідно з вашим попереднім твердженням, мусить мати період обертання навколо своєї осі в один галактичний день, період обертання навколо сонця в один галактичний рік і гігантський супутник, який обертається навколо неї лише за один «місяць».

— Так, так і мало б бути.

— То що, вона відповідає цим вимогам чи ні?

— Насправді я не можу цього сказати. Такої інформації в списках немає.

— Справді? То що, Янове, може, тоді полетімо на Гею, виміряймо її показники й подивімося на супутник?

— Я б із радістю, Ґолане, — завагався Пелорат. — Проблема в тому, що в мене немає точного місця її розташування.

— Тобто все, що у вас є, — це назва й нічого більше? І оце ваша розкішна перспектива?

— Але ж саме тому я й хочу відвідати Галактичну бібліотеку!

— Добре, заждіть. Ви кажете, що в списку немає точного місця розташування. А хоч якась інформація там узагалі є?

— Там указано, що вона розташована в секторі Сейшелл, і додано знак питання.

— То не сумуйте, Янове. Ми полетимо до сектора Сейшелл і якось знайдемо Гею!

7. ФЕРМЕР

1

Стор Гендібал повільно йшов сільською дорогою, що пролягала за межами Університету. Другофундатори нечасто наважувалися мандрувати землеробським світом Трентора. Звичайно, вони могли, але коли робили це, то не заходили ані далеко, ані надовго.

Гендібал був винятком і раніше запитував себе чому. Такі запитання означали вивчення власної свідомості — до чого, власне, заохочували Спікерів. Їхній розум був одночасно й зброєю, і мішенню, тож їм потрібно було вигострювати й напад, і оборону.

На власне задоволення Гендібал вирішив, що єдина причина його відмінності від інших — це те, що він родом зі світу, холоднішого й більшого за середньостатистичну населену планету. Коли ще хлопчиком його привезли на Трентор (через мережу, яку таємно розкинули по всій Галактиці агенти Другої Фундації, шукаючи талантів), він виявив, що тут слабша гравітація і чудовий м’який клімат. Тож цілком природно, що йому більше за інших подобалося бувати на відкритій місцевості.

У перші роки перебування на Тренторі він побоювався, що через кволе та низькоросле тіло зовсім ослабне в цьому затишному та приємному світі. Тому Гендібал почав робити низку розвивальних вправ, що не змінили його кволого зовнішнього вигляду, але підтримували витривалість і зміцнювали легені. Ці довгі прогулянки та біг підтюпцем стали частиною його режиму, що викликало бурчання поміж деяких членів Ради Спікерів. Але Гендібал на їхнє базікання не зважав.

Він ішов своїм шляхом, хоч і належав до першого покоління. Усі інші члени Ради були з другого та третього поколінь, їхні батьки та діди колись належали до Другої Фундації. І всі вони були старші за нього. То чого від них іще очікувати, як не бурчання?

За давнім звичаєм мозок кожного члена Ради Спікерів був відкритий (казали, що повністю, але мало який Спікер не зберігав якогось особистого куточка, що в довгостроковій перспективі, звичайно ж, було марно), і Гендібал знав, що вони йому заздрять. Так само Гендібал розумів, що його позиція захисна, надмірно компенсована честолюбством. І вони це теж розуміли.

Крім того (розум Гендібала повернувся до причин його вилазок у віддалені райони), дитинство його минуло на неушкодженій планеті, великій і просторій, із прекрасними й розмаїтими краєвидами, у родючій долині, оточеній, як йому здавалося, найгарнішими гірськими хребтами в Галактиці. Коли в тому світі наставала похмура зима, ці гори були просто надзвичайні. Він згадував свій колишній світ і красу тепер уже далекого дитинства. Гендібал часто бачив його вві сні. Як він міг змусити себе залишатися ув’язненим у кількох десятках квадратних миль стародавньої архітектури?

Під час бігу він зневажливо озирався навкруги. Трентор був теплим та приємним світом, але не міцним і прекрасним. Хоча її й вважали світом фермерів, планета не була родючою.

Ніколи не була. Мабуть, саме це, так само як і інші чинники, зробило її адміністративним центром спочатку розлогого союзу планет, а відтак — Галактичної Імперії. Не було жодного сильного імпульсу, що спонукав би її стати чимось іншим. Та й не надто вона годилася для чогось іншого.

Єдиним, що дозволило Трентору вижити після Великої Руїни, були величезні запаси металу. Він був гігантською копальнею, що постачала півсотні світів дешевими сплавами сталі, алюмінію, титану, міді, магнію, повертаючи в такий спосіб те, що накопичував тисячі років; спустошували ці запаси в сотні разів швидше, ніж колись тривало їх нагромадження.

На планеті й досі залягали величезні запаси металу, але вони були під землею і їх важче було дістати. Фермери-гаміші (які ніколи не називали себе «тренторіанцями», вважаючи це слово лиховісним, тому другофундатори приберігали його для себе) дедалі менше хотіли мати справу з металом. Поза сумнівом, через забобони.

Це була, звичайно, дурість. Метал, що залишався під землею, міг отруювати ґрунт і ще більше знижувати його родючість. Та, з іншого боку, населення було невелике та розкидане по планеті і якось годувалось із цієї землі. А якусь частину металу однаково завжди продавали.

Очі Гендібала блукали пласким обрієм. Трентор був геологічно живий, як і майже всі населені планети, але минуло щонайменше сто мільйонів років відтоді, як відбувся останній період гороутворення. Первісні нагір’я ерозія перетворила на горбки. Багато з них було вирівняно під час великого періоду покривання металом в історії Трентора.

Далі на південь ховалося узбережжя Столичної бухти, а за нею