Смертельний світ - Гаррі Гаррісон
Список скоротився до двох ймовірних кандидатів. Або старі записи, записники чи щоденники, які окремі пирійці могли б мати в своєму розпорядженні, або словесні історії, що передавались з покоління в покоління з вуст в уста. Перший вибір, здавався, найбільш ймовірним і він розпочав діяти в його рамцях. Старанно перевіривши аптечку і пістолет він подався до Бруко.
— Що нового і смертельного в світі, відтоді як я його покинув? — запитав він.
Бруко глянув на нього. "Ти не можеш вийти, Керк заборонив."
— Хіба він призначив тебе відповідальним щоб пильнувати мій послух? — голос Джейсона був тихим і холодним.
Бруко потер щелепу і спохмурнів у роздумах. Врешті, він просто знизав плечима. "Ні, я ні не охороняю тебе, ні не зацікавлений такою роботою. Наскільки я знаю, це між тобою і Керком і нехай так і лишається. Йди коли захочеш. І дозволь себе тихо убити десь, щоб покласти край пов’язаним з тобою клопотам раз і назавжди."
— Я теж тебе люблю, — сказав Джейсон. — Тепер коротко розкажи про диких тварин.
Єдиною новою мутацією, яку звичайні запобіжні заходи не знешкодять була синювато-сіра ящірка, що плювала сильною нейро-отрутою з убивчою точністю. Смерть наступала за секунди, якщо слина потрапляла на оголену шкіру. Ящірок треба було остерігатись і підстрелювати перш ніж вони будуть в межах досяжності їх атаки. Година відстрілу ящірок в навчальній камері підготували його до цієї процедури.
* * * * *
Джейсон залишив захищені будівлі тихо, тож ніхто його не бачив. Він йшов за мапою до найближчих казармам, стомлено човгаючи запилюженими вулицями. То був спекотний, тихий день, що порушувався лиш далеким гуркотом й іноді тріском його пістолета.
В товстостінних будівлях казарм було прохолодно і він звалився на лаву, поки не висох піт і його серце перестало вискакувати з грудей. Відтак він подався до найближчої кімнати відпочинку щоб розпочати свій пошук.
Він закінчився навіть не розпочавшсь. Жоден пирієць не зберігав старі артефакти будь-якого виду і всім ця ідея була дуже кумедною. Після двадцятої негативної відповіді Джейсон був готовий визнати поразку в межах цієї лінії провадження. Було однаково ймовірно зустріти пирійця зі старими документами і знайти пачку листів діда у комплекті солдатської сумки.
Тобто залишилась єдина можливість — усні історії. Знову ж Джейсон допитувався з такою ж відсутністю результатів. Веселощі не були популярними серед пирійців і вони починали гарчати. Джейсон зупинився поки ще був цілий. У буфеті йому подали їжу, на смак як пластикова паста і дерев’яна каша. Він швидко з’їв, потім сидів розмірковуючи над порожнім підносом, не бажаючи визнати черговий глухий кут. Хто б міг надати потрібні йому відповіді? Всі люди, з якими він говорив були такі молоді. Вони зовсім не були зацікавлені та й не мали терпіння для розповідей. Це було хобі підстаркуватих людей, а на Пирі не було ніяких літніх людей.
З єдиним виключенням, що він знав був бібліотекар, Полі. Це була можливість. Людина, яка працювала із записами і книжками, можливо, цікавилась якимись старими джерелами. Він міг навіть пам'ятати прочитані томи, яких вже немає. Звичайно, дуже тонка нитка, проте її треба було перевірити.
Прогулянка до бібліотеки мало не вбила Джейсона. Рясні дощі зіпсували підґрунтя, а при тьмяному світлі було важко бачити, що відбувається. Злий пес підійшов досить близько, щоб вирвати шматок плоті, перш ніж він зміг рознести його. Від антитоксину в нього запаморочилась голова і він втратив трохи крові перш ніж обробив рану. Він досяг бібліотеки змучений і сердитий.
Полі працював в нутрощах однієї з каталогових машин. Він не зупинявся поки Джейсон не торкнувся його плеча. Ввімкнувши свій слуховий апарат, пирієць тихо стояв, скалічений і зігнутий, чекаючи коли заговорить Джейсон.
— У вас є які-небудь старі папери або листи, які ви зберігали б для особистого використання?
Кивок голови — немає.
— А як щодо розповідей, які ви знаєте, про великі події, що відбулись в минулому, можливо хтось розповідав вам, коли ви були молоді? — Негативна відповідь.
Жодних результатів. Відповідь на кожне питання була кивком Поліної голови і дуже скоро старий роздратувався вказуючи на роботу, яку він не закінчив.
— Так, я знаю, що у вас є робота, — сказав Джейсон. — Але це важливо. — Полі похитав головою сердите ні і сягнув відключати свій слуховий апарат. Джейсон шукав питання, що могло б отримати більш позитивну відповідь. Воно смикало його мозок, слово почуте від записане ним, щоб бути з'ясованим пізніше. Щось, що сказав Керк...
— Ось воно! — Воно було прямо там — на кінчику його язика. — Секундочку, Полі, ще одне єдине питання, що таке «корчувальник»? Ви коли-небудь його бачили чи знаєте, що вони роблять, і де їх можна знайти...
Слова були обірвані, як Полі розвернувся і вдарив тилом здорової руки в обличчя Джейсона. Хоча чоловік був в літах і каліка, удар майже зламав Джейсону щелепу, відправивши його ковзати долівкою. Крізь заціпеніння він побачив як Полі шкутильгає до нього, що видобуває грубі буркітливі звуки своїм зруйнованим горлом; залишки його обличчя спотворилися й налились гнівом.
То не був час для дипломатії. Рухаючись якомога швидше в умовах посиленого тяжіння, безладно човгаючи ногами, Джейсон попрямував до герметичних дверей. В рукопашному бою він був не рівня будь-якому пирійцю, молодому і малому чи старому й скаліченому. Двері глухо стукнули відчиняючись щоб пропустити його і ледь встигли зачинитись перед носом Полі.
Зовнішній дощ перетворився на сніг і Джейсон стомлено поплентався сльотою, потираючи зболілу щелепу і обмірковуючи єдиний наявний у нього факт. Корчувальник був ключем... однак до чого? І кого він насмілився б запитати для отримання додаткової інформації? Керк був тією людиною, з якою йому найкраще розмовлялось, проте не тепер. Як можливе джерело лишалась Мета. Одразу йому захотілось її побачити, однак раптово його пройняло відчуття цілковитого виснаження. Він зібрав рештки сил, щоб дошкутильгати до навчальних приміщень.
* * * * *
Зранку він раненько попоїв і вийшов. Залишався лише тиждень. Він не міг поспішати, тож проклинав свою подвійну вагу волочачи тіло до
