Смертельний світ - Гаррі Гаррісон
Ґриф стійко плентався далі, не зважаючи ні на негоду, ні на вулкани, що гуркотіли на обрії й трясли під ногами землю. Джейсон намагався нехтувати труднощами і тримати темп хлопця.
Прогулянка була з гнітючих. Важкі, приземкуваті будівлі нечітко й сіро вимальовувались крізь дощ, більшість з них зруйновані. Вони йшли хідником серединою вулиці. Випадкові броньовані вантажівки їхали обабіч. Хідник по середині вулиці спантеличив Джейсона, аж поки Гриф не підірвав щось, що мчало від зруйнованого будинку в їхньому напрямку. Розташування в центрі давало якусь можливість побачити, що нападає. Раптом Джейсон дуже втомився.
— Ґрифе, це ваше місто точно не на висоті. Сподіваюся инші в кращій формі.
— Я не знаю про яку висоту ти маєш на гадці. Але инших міст немає. Деякі гірничодобувні табори, які не можливо розташувати в межах обводу. Проте ніяких инших міст.
Джейсона це здивувало. Він завжди собі уявляв планету з більше ніж одного міста. Раптом він усвідомив, що існує багато не відомих йому речей про Пир. Всі його зусилля з дня посадки були зосереджені на науці виживання. У нього був перелік питань, відповідь на які він хотів дізнатись. Проте випитати їх у когось иншого, не в його восьмирічного охоронця буркотуна. Був один чоловік, що найкраще згодиться повісти йому речі, що його цікавили.
— Ти знаєш Керка? — запитав він хлопчака. — Судячи з усього, він ваш посол в багатьох місцях, однак його прізвища...
— Звичайно, всі знають, Керка. Однак він зайнятий, ти не можеш його бачити.
Джейсон тицьнув в нього пальцем.
— Може ти й оборонець мого тіла. Проте не оборонець моєї душі. Те що ти говориш я називаю відстрілюванням, давай ти будеш стріляти монстрів? Гаразд?
* * * * *
Вони сховалиь від наглого граду розміром як кулак. Потім, з невдоволеним видом, Ґриф повів до однієї з більших будівель в центрі. Тут було більше людей і якісь навіть розглядали Джейсона протягом хвилі перш ніж вернутись до своїх справ. Джейсон змусив себе піднятись два сходових просвіти поки вони досягли дверей з написом КООРДИНАЦІЯ ТА ПОСТАЧАННЯ.
— Керк тут? — спитав Джейсон.
— Звичайно, — сказав йому хлопець. — Він головний.
— Добре. Тепер замов собі якогось доброго холодного напою, чи сходи на обід, абощо і зустрінемось тут за пару годин. Гадаю Керк зможе попіклуватись про мене не гірше за тебе.
Хлопець, у сумніві, постояв кілька секунд, а тоді розвернувся. Джейсон трохи витер піт і проліз крізь двері.
За дверима в офісі була жменька людей. Жоден і не глянув в бік Джейсона чи запитав про його наміри. На Пирі все має якусь причину. Якщо він сюди прийшов — мабуть на це була поважна причина. Нікому й не спадало на думку запитати чого він хоче. Джейсон, звиклий до дріб’язкового бюрократизму тисяч світів, вичікував кілька секунд перш ніж зрозумів це. До всього там були єдині двері крім вхідних. Тож він прочовгав підлогою й відчинив їх.
Керк глянув з-за столу встеленого паперами й книгами обліку.
— А я гадаю, коли вже ти з'явишся, — сказав він.
— Прийшов би набагато раніше, якби не твої настанови й перешкоди, — сказав йому Джейсон стомлено падаючи в крісло. — Врешті мені спало на гадку, що я проведу решту життя у вашому кровожерливому дитсадку якщо нічого не зроблю щоб це змінити. Тож ось, я тут.
— Готовий повернутися до цивілізованих світів, тепер, коли вже достатньо надивився Пиру?
— Не готовий, — сказав Джейсон. — І вже дуже втомився від того, що всі мені рекомендують забиратись. Я починаю думати, що ти, та й решта пирійців, намагаєтесь щось приховати.
Керк посміхнувся на такий здогад. "Що ж нам тут приховати? Сумніваюся, що існує якась планета з простішим і єдиноспрямованішим животінням ніж наша."
— Якщо це правда, то ти звичайно ж не проти відповісти на кілька прямих запитань про Пир?
Керк почав заперечувати, а тоді розсміявся. "Молодець. Я би вже мав краще знати ніж сперечатись з тобою. Що ти хочеш знати?"
Джейсон намагався вмоститись зручніше на жорсткому дзиґлику, зрештою облишив. "Скільки людей населяє вашу планету?" — запитав він.
Вдруге Керк завагався, а тоді сказав: "Згрубша тридцять тисяч. Не дуже багато для планети, що заселена так довго, проте причина очевидна."
— Добре, населення тридцять тисяч, — сказав Джейсон. — Далі, як щодо контрольованої поверхні вашої планети. Я був здивований дізнавшись, що це місто оточене стіною — обводом — єдине на планеті. Не враховуємо гірничодобувні табори, бо вони, очевидно, тільки розширення міста. Себто можна сказати, що ви люди контролюєте більш-менш ту ж поверхню планети що й у минулому?
* * * * *
Керк взяв зі столу довгасту сталеву трубу, що використовувалась як прес-пап'є, і бавився нею поки міркував. Від його дотику товста сталь зігнулась наче гума, поки він зосередився на відповіді.
— Отак одразу важко сказати. Десь мають бути записи такого роду, хоча не знаю де їх і шукати. Все залежить від великого числа чинників...
— Тоді давай покіль про це забудемо, — сказав Джейсон. — Маю инше, справді важливе питання. Ти не погодишся з тим, що населення Пиру неухильно зменшується з року в рік?
З різким бренькотом сталь тріснула в Керкових пальцях, а шматки посипались долівкою. Він стояв над Джейсоном простягши руки у бік меншого чоловіка з обличчям почервонілим від гніву.
— Ніколи не говори цього, — заревів він. — Щоб я більше не чув цього від тебе знову!
Джейсон сидів якомога тихіше, говорив повільно прискіпливо вибираючи кожне слово. Його ж бо життя висіло на волосині.
— Не гнівайся, Керку. Я без поганих намірів. Я на твоєму боці, пам'ятаєш? Я можу говорити з тобою, бо ти бачив набагато більше всесвіту ніж пирійці, що ніколи не покидали планету. Ти звик обговорювати справи. Ти ж знаєш, що слова просто символи. Ми можемо говорити знаючи, що ти не втратиш стримання від простих слів...
Керк повільно опустив руки і відступив. Потім він повернувся і налив собі склянку води з пляшки на столі. Він пив повернений спиною до Джейсона.
Тільки незначна частина поту, що Джейсон втер зі свого мокрого обличчя була спричинена теплом
