Цивілізація статусу - Роберт Шеклі

— Чудово, — сказав Баррент.

— Жоден досі не зважився прориватись, — сказав чоловік, — навіть дивно, що Переслідуваним це не так часто спадає на думку. Але, звичайно, це звільняє нас від необхідності застосовувати машини.

Баррент замислився над словами чоловіка. Прориватись? Куди це можна прориватись? І для чого використовуються машини?

— Ми вже підбираємо кандидатури для Ігор, — додав чоловік, — я хотів би узгодити з вами список.

— Покладаюсь на вашу думку, — відгукнувся Бар-рент.

— Так, сер, — сказав чоловік. За мить Баррент почув, як віддаляються його кроки. Йому здалось, що той чоловік міг щось запідозрити. Розмова тривала занадто довго, треба будо припинити її раніше. Можливо, краще перебратись в інший кабінет.

Тільки він встиг про це подумати, як у двері почали грюкати.

— Що там таке?

— Громадський комітет пошуку, — відповів басовитий голос, — будь ласка, відкрийте двері. У нас є підстави вважати, що у вас там переховується Переслідуваний.

— Дурниці, — заперечив Баррент, — ви не маєте права сюди заходити. Це урядова установа.

— Маємо, — наполягав басовитий голос, — кожне приміщення, офіс чи будинок відкриті для громадян у день Полювання. Ви відчиняєте?

Баррент тим часом підійшов до вікна, відчинив його і знову почув грюкіт. Він двічі вистрілив у двері, щоб збити переслідувачів з пантелику, і виліз через вікно.

* * *

Баррент одразу побачив, що дахи Тетрагіду виглядали ідеальним місцем для Переслідуваних, але саме тому Переслідуваному не варто було тут з'являтись. Лабіринт тісно притулених один до одного дахів, димоходів і шпилів, здавалося, був призначений для того, щоб заплутувати погоню, але на дахах вже були люди. Вони загукали, побачивши Баррента.

Він кинувся навтьоки. Мисливці бігли за ним, інші обходили його з боків. Він перестрибнув двометровий проміжок між будівлями, встиг утримати рівновагу на крутому похилому даху і переліз на його протилежний схил.

Паніка додала Барренту швидкості. Він залишив Мисливців далеко позаду. Якби йому вдалося зберігати такий темп ще хвилин десять, Баррент отримав би значну перевагу. Тоді він зміг би залишити дахи і знайти краще місце для переховування.

Баррент наблизився ще до одного широкого проміжку між будівлями і, не вагаючись, стрибнув. Його права нога провалилась через стару черепицю аж до стегна. Він підтягнувся на руках, намагаючись її визволити, але не зміг знайти опори на крутому схилі крихкого даху.

— Он він!

Обома руками Баррент хапався за черепицю. Мисливці знаходилися майже на відстані пострілу. Через застряглу ногу він міг стати легкою мішенню.

Коли переслідувачі з'явились на сусідній будівлі, Баррент встиг виламати чималий отвір у даху. Він витягнув ногу, потім, не знайшовши з цієї ситуації іншого виходу, стрибнув у діру.

Якусь мить Баррент летів униз, потім приземлився — спершу на стіл, який розвалився під ним, далі на підлогу. Він підвівся і побачив, що опинився у вітальні якогось Хаджі. Старенька бабуся сиділа в крі-слі-гойдалці за два кроки від нього. Заціпенівши від жаху, вона автоматично продовжувала гойдатись.

Баррент почув, як Мисливці видираються на дах. Він пробіг кухнею, вискочив у задні двері, пробрався через подвір'я, плутаючись у мотузках із білизною, і перескочив через низький живопліт. Хтось вистрелив у нього з вікна другого поверху. Подивившись вгору, він побачив хлопчика, який намагався прицілитись із заважкої для нього зброї. Мабуть, батько заборонив йому полювати поза межами дому.

Опинившись на вулиці, Баррент мчав, поки не дістався якоїсь алеї. Місце виглядало знайомим. Він зрозумів, що перебуває у Кварталі мутантів, неподалік від будинку Мили.

Почувши крики Мисливців десь далеко позаду, він добіг до будинку Мили і побачив відчинені двері.

Вони були тут всі разом: одноокий чоловік, лиса старенька і Мила — і не виказали здивування, коли Баррент зайшов.

— Значить, вони обрали вас у лотереї, — сказав старий, — ну, ми знали, що таке станеться.

Баррент запитав:

— Мила побачила у воді?

— Не було такої потреби, — сказав старий, — це можна було легко передбачити, знаючи, що ви за людина. Сміливий, але не жорстокий. У цьому всі ваші проблеми, Барренте.

Старий не притримувався обов'язкової форми звертання до Привілейованого громадянина, що було виправдано за таких обставин.

— Я рік за роком бачив, як відбуваються подібні речі. Ви б не повірили, скільки молодих людей, таких як ви, з'являлись у цій кімнаті, ледь переводячи подих, тримаючи зброю так, ніби вона важить цілу тонну, в той час, як Мисливці наступали їм на п'яти. Вони очікували, що ми допоможемо їм, але мутанти не люблять вплутуватись у неприємності.

— Замовкни, Деме, — сказала старша жінка.

— Я гадаю, ми вам допоможемо, — вимовив Дем, — Мила хоче це зробити з власних причин.

Його рот викривала сардонічна посмішка.

— Ми з матір'ю відмовляли її, але вона наполягла. І оскільки вона єдина з нас має здібності до скренінгу, ми мусимо дозволити їй чинити так, як вона вирішила.

Мила попередила:

— Навіть за умови, що ми допоможемо вам, є дуже мало шансів, що ви не загинете під час Полювання.

— Якщо мене вб'ють, — сказав Баррент, — то як же здійсниться ваше передбачення? Пам'ятаєте, ви бачили, як я дивився на свій власний труп, який розлетівся на блискучі осколки.

— Я пам'ятаю, — сказала Мила, — але ваша смерть не змінить передбачення. Якщо це не трапиться з вами за цього життя, воно просто наздожене вас у іншому втіленні.

Це не потішило Баррента. Він запитав:

— Що мені наразі робити?

Старий подав йому оберемок ганчір'я.

— Одягніть це на себе, а я попрацюю над вашим обличчям. Ви, друже мій, станете мутантом.

* * *

Невдовзі Баррент знову опинився на вулиці. Він був одягнений у лахміття. Під ним він тримав зброю, а у вільній руці — кухоль для жебракування. Старий досконало попрацював із рожево-жовтим пластиком. Чоло Баррента тепер жахливо роздулось, розплесканий ніс ледь не торкався вилиць. Форма його обличчя змінилась, знаки Полювання були приховані.

Загін Мисливців пробіг поруч, навіть не глянувши в його бік. У Баррента почала з'являтись надія на порятунок. Він виграв такий цінний для нього час. Останні промені повитого імлою сонця Омеги зникали за обрієм. Ніч давала йому додаткові переваги, і, якщо пощастить, він зможе ховатись від Мисливців до світанку. Після цього, звичайно, треба було пережити ще й Ігри, але Баррент не планував брати в них участь. Якщо його