Цивілізація статусу - Роберт Шеклі

— Що ж це означає?

— Не знаю, — відказала Мила.

Єфоріаторіум виявився величезним, яскраво, але без смаку оздобленим закладом, який спеціалізувався на наркотиках і афродизіаках. Він обслуговував переважно пеонів і місцевих клієнтів.

Баррент почувався тут чужаком, коли йому довелось проштовхуватись крізь натовп, щоб розпитати офіціанта, як можна знайти чоловіка на ім'я Іл-ліарді.

Офіціант вказав на лисого широкоплечого чоловіка в кутку, який сидів із чаркою танапікіти. Баррент підійшов до нього і назвав своє ім'я.

— Радий познайомитись із вами, сер, — відповів Ілліарді, виказуючи обов'язкову повагу Мешканця другого класу до Привілейованого громадянина, — чим можу прислужитись?

— Я хочу поставити вам кілька запитань про Землю, — сказав Баррент.

— Я мало пам'ятаю про неї, — сказав Ілліарді, — але розкажу все, що знаю.

— Ви пам'ятаєте людину на ім'я Теркалер?

— Авжеж, худорлявий хлопчина. Косоокий. Найнікчемніший із тих, кого я тільки знав.

— Ви були присутнім, коли його вбили?

— Ну, був. Це було перше, про що я згадав, коли зійшов з корабля.

— Ви бачили, хто його вбив?

Ілліарді виглядав спантеличеним.

— Ну, як — бачив. Я його і вбив.

Баррент змусив себе говорити спокійно і стримано:

— Ви впевнені в цьому? Ви точно впевнені?

— Звичайно, впевнений, — відповів Ілліарді, — і я буду сперечатись із будь-ким, хто захоче приписати це собі. Я вбив Теркалера, а він заслуговував ще й на гірше.

— Після того, як ви вбили його, — запитав Бар-рент, — чи ви бачили мене десь поблизу?

Ілліарді уважно подивився на нього, потім похитав головою.

— Ні, наче не бачив. Але я не можу бути впевненим. У мене в спогадах провал одразу після вбивства Теркалера.

— Дякую, — сказав Баррент і залишив Єфорі-аторіум.

Розділ 14

Барренту було над чим поміркувати, але чим більше він думав, тим більше плутався. Якщо Ілліарді вбив Теркалера, то чому Баррента депортували до Омеги? Якщо припустились ненавмисної помилки, чому його не звільнили, коли виявили справжнього вбивцю? Чому хтось на Землі звинуватив його у злочині, якого він не вчиняв? І чому в його підсвідомості зберігається неправдивий спогад про той злочин?

У Баррента не було відповідей на ці запитання. Але він знав, що ніколи не відчував себе вбивцею. Тепер він мав певне підтвердження того, що він не вбивця.

Відчуття невинуватості все змінило для нього. Злочинний спосіб життя на Омезі викликав у нього відразу. Єдине, чого він хотів, це втекти звідси і повернутися до життя на Землі, яке належало йому по праву.

Але це було неможливим. День і ніч сторожовики кружляли над головою. Навіть якби був якийсь спосіб їх оминути, втекти все одно не вдалося б. Технологія омегіан сягнула лише двигуна внутрішнього згоряння, зоряними кораблями керували земляни.

Баррент продовжував працювати в магазині протиотрут, але його відстороненість від суспільного життя ставала все більш помітною. Він ігнорував запрошення Магазину снів, ніколи не відвідував жодних публічних страт, популярних серед місцевих мешканців. Коли збивались зграї натовпу, щоб піти трохи повеселитися в Кварталі мутантів, Баррент зазвичай посилався на головний біль. Він ніколи не приєднувався до полювання в День прибуття і брутально обійшовся з торгівельним агентом Клубу тортур. Візити дядька Інгемара не могли навернути його до релігії.

Баррент знав, що наривається на неприємності. Він їх очікував, і це його мало хвилювало. Зрештою, у порушенні законів Омеги не було нічого поганого — доки вдається уникати покарання.

* * *

Не минуло й місяця, як Баррент отримав шанс перевірити правильність такої поведінки. Одного разу, коли він йшов до свого магазину, якийсь чоловік наштовхнувся на нього в натовпі. Баррент відступився, але чоловік схопив його за плече.

— Як ти гадаєш, кого ти штовхнув? — запитав чоловік. Він був невисокий, але кремезний. Його одяг вказував на статус Привілейованого громадянина. П'ять срібних зірок на його зброї означали кількість вчинених ним дозволених вбивств.

— Я не штовхав вас, — сказав Баррент.

— Ти брешеш, любителю мутантів .

Натовп навколо замовк, почувши смертельну образу. Баррент відступив і чекав. Чоловік вихопив зброю швидким, відпрацьованим рухом, але вона опинилась у нього в руці на незначну частку секунди пізніше, ніж спалахнув промінь із пістолета Баррента і просвердлив акуратний отвір у чоловіка між очима. Відчувши рух позаду, Баррент обернувся.

Двоє Привілейованих громадян діставали пістолети. Баррент вистрілив, блискавично приціли-вшись, і сховався за рогом магазину. Понівечені тіла нападників гепнулись додолу. Від дерев'яного фасаду, пошкодженого кулею, відскочили тріски і хльоснули Баррента по руці. Він побачив четвертого чоловіка, який стріляв у нього з алеї. Баррент вбив цього чоловіка двома пострілами.

На цьому все скінчилось. За кілька секунд він убив чотирьох чоловік.

Хоча йому загалом був невластивий менталітет вбивці, Баррент почувався задоволеним і перебував у піднесеному настрої. Він стріляв лише для самозахисту і дав здобувачам статусу привід для роздумів, наступного разу вони не будуть зопалу стріляти по ньому. Обиратимуть собі легші цілі й облишать чіплятись до нього.

Повернувшись до свого магазину, він побачив, що на нього чекає Джо. Кредитний шахрай мав заклопотаний вигляд.

— Я сьогодні бачив, як ти фантастично володієш зброєю. Дуже красиво.

— Дякую, — сказав Баррент.

— Ти гадаєш, що ці здібності тобі допоможуть? Думаєш, що можна так просто порушувати закон?

— Поки що мені це вдається.

— Авжеж, але як ти вважаєш, скільки ще ти зможеш так протриматись?

— Скільки доведеться.

— У тебе немає шансів, — сказав Джо, — ніхто не може безкінечно продовжувати порушувати закон і уникати покарання. Навіть дитина в таке не повірить.

— У такому разі їм доведеться посилати по мою душу більш вправних хлопців, — вимовив Баррент, заряджаючи зброю.

— Ти не викрутишся, — попередив Джо, — зрозумій, Вілле, в них є безліч способів тебе дістати. Якщо закон переходить у наступ, ніщо його не зможе зупинити. І навряд чи тобі варто сподіватись на допомогу твоєї знайомої дівчини.

— Ти її знаєш? — запитав Баррент.

— Я всіх знаю, — ухилився від прямої відповіді Джо, — у мене є друзі в уряді. Мені відомо, що й про тебе там добре знають. Послухай мене, Вілле. Чи тобі жити надокучило?

Баррент похитав головою.

— Джо, ти можеш