💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » В небі — Земля! - Василь Павлович Бережний

В небі — Земля! - Василь Павлович Бережний

Читаємо онлайн В небі — Земля! - Василь Павлович Бережний
вам зауваження!

Вони стояли один проти одного, опустивши ліхтарі вниз, і непорушна темрява огортала їхні постаті. Загорський відчув, як він червоніє від сорому.

— Даю слово… — пробурмотів він, — обіцяю…

— Добре, — вже трохи лагідніше проговорив професор. — А тепер давайте познайомимось із глибинним, як ви кажете, містом.

…Іван Макарович і Микола довго ходили тунелями, прорізуючи темряву снопами електричного світла. З вулиць, що перехрещувалися і розбігалися в різні боки, вони заходили до житлових та інших приміщень, натрапляли на речі, призначення яких було невідоме.

Тисячі загадок оточували наших мандрівників.

Хто і як міг збудувати отаке підземелля? Може, тут використано природні печери? Ні в будові, ні в різноманітних речах професор поки що не знайшов ні найменшого сліду металів. Камінь і камінь. Є теракота — випалена глина. Трапляється скло — в інкрустаціях на округлих стелях, у формі великих куль, що їх тримають камінні статуї. Коли на ці кулі падає промінь ліхтаря, вони починають яскраво світитися, а потім поволі згасають, знеможені в сутичці з цілковитою темрявою.

А чи мали ті істоти зір? Мабуть, мали, бо інакше не було б кольорових зображень, вмонтованих у стіни й стелі з різноманітних мінералів. Значить, вони якось освітлювали своє житло? Але як?

А вода? А повітря? І як була влаштована їх циркуляція?

Плугар і Загорський бачили багато статуй, що зображали жінок, образи їхні проглядали то з мозаїчних панно, то з барельєфів.

— Уявляєте, Миколо, — звернувся професор до Загорського, — скільки тут буде роботи нашим археологам, історикам, лінгвістам, інженерам, архітекторам?

— А лінгвісти що тут робитимуть? — здивувався юнак.

— Як що? Ось подивіться, — професор освітив стіну великої зали, в якій вони стояли. — Зверніть увагу на оці складні геометричні фігури. Ви думаєте, навіщо вони вибиті на камені? А бачите, вони розташовані за певною системою, і в них можна розрізнити трикутники, чотирикутники, ромби, шестикутники…

— Орнамент.

— А мені здається, що це письмо. І лінгвісти його розшифрують так само, як розшифрували вони вавилонський клинопис.

— Цікаво! А як ви думаєте, Іване Макаровичу, скільки часу пройшло відтоді, як рука селеніта вибила оці значки?

— Рука селеніта… — розмірковуючи, проговорив професор.

Він водив ліхтарем по стінах, виступах, карнизах. Постать Загорського в скафандрі то з’являлася в сяйві проміння, то зникала в темряві.

Не діждавшись відповіді, Микола заговорив:

— Я так гадаю: ця культура не тисячоліття нараховує… Селеніти жили й працювали тут уже, мабуть, тоді, коли на Землі бродили іхтіозаври. Це, можливо, найстародавніша культура в усій нашій Сонячній системі, якщо до страшенної, неймовірно великої віддалі в мільйони років можна застосувати термін «стародавня». Ми зараз подорожуємо в далеке минуле, Іване Макаровичу.

— Чому ви так думаєте, Миколо? — спитав Плугар, оглядаючи рельєф, який потрапив у світляне коло.

— Враховуючи те, що маса Місяця разів у вісімдесят менша від маси Землі, і, значить, він охолонув раніше, можна припустити, що й умови для виникнення життя тут створилися набагато раніше. В той час, коли з втратою води і атмосфери життя на Місяці поступово згасало, на Землі воно тільки почало розцвітати…

Розмовляючи, Плугар і Загорський заходили до все інших і інших приміщень. В одній великій круглій залі вони затрималися довше. Тут, куди не глянь, — під електричним промінням зблискували, ніби оживали, зображення з різноколірних камінців. Іван Макаровим присвічував обома ліхтарями, а Загорський пустив у хід кіноапарат.

Ось підряд кілька пейзажів. Досить майстерно зображено діючий вулкан — з кратера виривається лава і вогненним потоком суне до синього лісу. Тут же звивається якась чорна стрічка, очевидно, ріка.

— Значить, все тут було — і ліси, і річки, — каже Микола.

ГІлугар освітлює далі, і перед ним постає безмежна рівнина, вкрита якоюсь рослинністю, в небі — хмара із стрілою блискавки, косі струмені дощу.

— Для мешканців підземного поселення це вже, мабуть, звучало казкою… — задумливо говорить професор. — Бо коли вони закопалися сюди, таких атмосферних явищ на Місяці, звичайно, не було.

На іншій картині вони побачили крупного звіра, що перестрибував через річку. Він скидався на оленя, але величезні гіллясті роги були в нього не лише на голові, а й по всій спині.

Довго міркували наші мандрівники над однією загадковою мозаїкою. На чорному фоні було зображено світило, можливо Сонце, на якому стався сильний вибух: в різні боки розлітаються золоті згустки речовини, і ось уже йдуть по своїх орбітах планети.

— Та це ж зображена теорія походження планетної системи! — вигукнув професор. — Цікаво, цікаво…

— В чому ж вона полягає, ця теорія? — спитав Загорський.

— Коли буде розшифровано письмо, тоді матимемо про неї повне уявлення. А зараз можна сказати одне: невідомі космогоністи, очевидно, вважали, що планети створюються з речовини зірки і що ця речовина викидається з неї завдяки вибуху, тобто внаслідок внутрішніх процесів. Так само виникли й супутники планет. Досить-таки цікава теорія… Подібні, хоча й не зовсім такі, припущення робили й земні астрономи.

Була тут ще й інша мозаїка на астрономічну тему. Білі блискучі камінці розкладено так, що вони зображають чи зоряне скупчення, чи навіть галактику. Скраю того скупчення — червонувата зоря, а біля неї кілька темних цяток, напевно, планети. Тонка, ледь помітна лінія звідси в’ється у простір, доки не натикається на маленький кружечок, розташований поряд з більшим. Ця мозаїка обведена стрічкою різноманітних геометричних фігур, що нагадують клинопис.

Плугар і Загорський залишали округлу залу в хорошому настрої: може, це була просто радість нововідкриттів, а може, приємно було дізнатися, що розумні істоти жили тут не як кроти, а були здатні до абстрактного мислення.

— О, а це що? — присвітив Микола в закуток. — Подивіться, Іване Макаровичу!

Професор підійшов, нахилився і в яскравому світлі ліхтаря побачив цілу

Відгуки про книгу В небі — Земля! - Василь Павлович Бережний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: