Правила для вигнанців - Марта Веллс
Ми дійшли до перехрестя, і Вілкен зупинилася. Вона сказала: "Удачі".
Так, трахати тебе, подумав я і продовжив крокувати далі.
Гаразд, я не радів цьому. Ситуація була не такою, що десь мене чекала ремонтна кабінка. Я міг би відремонтувати себе за допомогою MedSystem, але мені потрібен був доступ до неї, і найближча, до якої я мав шанс потрапити, була на борту вантажного корабля, який ще був пришвартований на станції. Але я знав, що можу це зробити.
(Я сподівався, що зможу це зробити. Останнім часом я багато цікавився відтінками своїх суджень.)
Коли я почав підніматися далі по трубі і зник з очей Вілкен, я зробив резервну копію її каналу і натиснув на моє з'єднання з Мікі та Абене, щоб дати їм візуальну інформацію через мою стрічку. (стрічка не така добра, як камера в шоломі; вона використовує мої очі для запису, тому зображення дуже стрибає.) Мікі говорив більше з Абене, ніж зі мною, але я перестав слухати. Я ловив безпілотника.
Я транслював маленькі сплески статики на відкритому каналі. Дрон повинен прочитати це як сигнали з голосового зв’язку, ніби тут блукає якась бідна людина, намагаючись викликати допомогу по своєму комунікаторі, а не по захищених інтерфейсах, які Абене, Мікі та Вілкен використовували для нашого каналу.
Купа безпілотників могла вибухнути мені в обличчя, оскільки вони могли вирішити прилетіти сюди, щоб забрати мене, але я не думав, що це станеться. Боти ще не послали їх у розвідку, тому що вони не хотіли, щоб ми знали, що вони у них є, і ймовірно тому, що мали намір атакувати човник. Я сподівався, що безпілотники будуть розташовні по периметру, і один з них прилетить для розслідування.
Я потрапив до місця, де в стінках труби були прорізані отвори, де передбачалося встановлення обладнання. Решта труби утворювала тінь, і я ступив в неї. Моє сканування посилилося, наскільки це було можливо, і все ще посилало мій спокусливий переривчастий сигнал. І я отримав відповідь. Статичний сплеск, як у комунікаторі, який намагається мені відповісти, і його приглушують перешкоди.
Звичайний SecUnit (ви вже знаєте, той, у якого незламаний командний модуль, тривожився би менше, ніж я, але, ймовірно, був би більш пригніченим), міг виконати цю частину, але обмежився би стандартним кодом, доступним для модуля бойового дрона. Безпілотник може розпізнати команди, - надходять вони від іншого SecUnit'а, чи від людини. У мене в будь-якому випадку не було пакету для бойових дронів (я ніколи не оновлювався з ним, ймовірно, через RaviHyral і всього того, що стосувалося "вбивства всіх клієнтів"), тому я використав фрагмент діалогу зі свого носія, витягнутий та оброблений для усунення фонового шуму та музики та видалив будь-який ідентифікаційний код супроводу, що міг маскуватися всередині звуків. Я надіслав своє попередньо записане "Ви… не можете… де… корабель…" художньо затьмаривши його статикою.
У відповідь дрон надіслав черговий артистичний сплеск статики. Судячи по зростаючій потужності сигналу, він наближався. Я залишився там, де був, і чекав.
У стрічці Мікі сказав: "Ми стурбовані тим, що ви робите, SecUnit."
Моє сканування поки було чистим, тому я міг поспілкуватися. "Чому ти хвилюєшся, Мікі?"
"Тому що ми не знаємо, що ви робите. Вілкен каже доктору Абене у своєму каналі, що ви нічого не робите…"
Дрон щойно потрапив у мій діапазон сканування, він рухався повільно, щоб знайти людину, якою він вважав мене. Стоячи в темному слоті, я перестав дихати і припинив будь-яку діяльність, яку він міг визначити. Я дражнив його сильнішим рівнем аудіозапису. На схемі ці слоти позначалися як частина станції для відбору проб з атмосфери, тому дрон не мав уявлення, що це може бути місце, де можна приховати щось людського розміру. Збентежений, мабуть, порожнім проходом, він намагався вистежити джерело сигналу. І я надіслав аудіо зі стислим списком команд управління дроном.
(Це не з пакету для бойових дронів, пакет не поставляється компанією SecSystems. Я отримав це з особистих даних одного клієнта компанії, який працював над контрзаходами проти бойових безпілотників. Мені вдалося утриматися від його видалення, щоб заповнити цей простір новими серіалами. Я ніби знав, що колись це стане в нагоді.)
Один з наборів команд спрацював, і дрон перейшов у нейтральний режим очікування. Я хвилину-дві поблукав у його контрольному коді, переконавшись, що тепер знаю, як він працює. Він, як усі інші безпілотники (він читав тридцять активних) і три бойових боти працювали через захищений корм. Усі безпілотники перебували у фойє інженерного блоку з двома бойовими ботами. Третій бот читався як активний, але його місцеположення не сканувалося. (У мене було погане відчуття, що він прямує до човника, щоб відрізати нас.) Боти мали більше рівнів безпеки, і навіть зараз, з їхньої власної мережі, якби я спробував їх зламати, вони встигли б прибігти сюди і вбити мене. Але тепер я міг взяти під контроль усі безпілотники.
Ще через двадцять секунд усі вони були моїми новими друзями-дронами.
"О, тепер я бачу, - сказав Мікі. - Не зважай."
Але я збирався рухатися швидко. Я наказав дрону-1 залишатися в режимі очікування та наказав іншим двадцяти дев’яти оточити двох бойових ботів в інженерній частині і напасти на них. Потім я почав бігти.
Я виконав криву, пройшовши через два відкритих люки. Я вже чув звуки сплесків енергії та снарядів, металу, що б’ється об стіни, і того смішного високого писку бойового безпілотника, який вони створюють при нападі. Я не контролював їх окремо; одного разу отримавши наказ, безпілотники знали, що їм робити, і я, намагаючись пілотувати їх польотом, просто уповільнював би їх.
Я прискорився, коли в поле зору потрапив люк до інженерного блоку. Досягнувши кінця коридору на максимальній швидкості я кинувся вперед у стрибку.
Фойє хаба тепер було зоною бойових дій. Пролетівши крізь отвір для люка я впав на підлогу. Бойовий бот, що знаходився біля ближчих дверей, дико відбивався від хмари безпілотників, які стріляли і пікірували на нього. Він бився з ними, як роздратований металевий вихор, численні постріли
